У психології напруженість розглядають як один із психічних станів, що виникає у процесі діяльності в складних умовах, коли людина оцінює ситуацію як таку, що може закінчитися для неї несприятливо. Серед чинників, які породжують напруженість, вирізняють конфлікти мотивів, ціннісних орієнтацій та цілей особистості, а також міжособистісні конфлікти. У міжособистісних стосунках виникненню конфлікту часто передує погіршення ставлення, напруженість у стосунках. Одних людей така ситуація мобілізує, викликає бойове завзяття, в інших погіршує працездатність, спричиняє загальмованість або імпульсивність поведінки. Якщо сторони отримують викривлену інформацію про слова та вчинки одне одного або одна із сторін поводиться грубо, нетактовно, то напруженість може швидко перерости у конфлікт навіть тоді, коли немає справжньої розбіжності інтересів. У процесі конфлікту й після його завершення напруженість здебільшого зберігається. Недовіра й ворожість до іншої сторони після закінчення конфлікту тривають довше, якщо сторона оцінює свої втрати у конфлікті як значні.
Одним із чинників, що впливає на ступінь обурення соціальною нерівністю, є, на думку російського соціолога Л. Гордона, звичність або незвичність такого стану речей. Констатуючи, що соціальна диференціація в Росії 90-х років XX ст. була надмірною, неефективною й недемократичною, він зауважує, що диференціація і в радянському суспільстві не була справедливішою чи помірнішою, тож більша, ніж раніше, напруженість такого обурення багато в чому зумовлена саме її незвичністю. Стан задоволення, вважає Л. Гордон, "досягається лише тоді, коли весь життєвий устрій відповідає звичним, значною мірою неусвідомлюваним, підсвідомим уявленням про належне, про правильне, про добре. Тим часом механізми масової (та й індивідуальної) свідомості влаштовані так, що основні уявлення формуються на початку життя (на етапі первинної соціалізації). Тому відчуття незвичності життєвлаштування й породжуване ним незадоволення будуть певною мірою розсіяні у масовій свідомості доти, доки не відбудеться зміна поколінь" [51, с. 53].
На думку В. Агєєва, "соціальна несправедливість так чи інакше пов'язана з відмінностями в соціальному статусі, можливостях і престижі різних соціальних груп" [1, с. 13]. Якщо статусні відмінності є законними або сприймаються як законні, то відчуття соціальної несправедливості, на думку Агєєва, не виникає. Так само його не виникає, коли дискримінована група не має можливості порівняти власне становище з тим, що е "нагорі". Саме до такого варіанта прагнуть, на думку В. Агєєва, всі узурпатори, всі авторитарні й тоталітарні режими. Так була організована імперія інків, цим шляхом ішла партійно-бюрократична еліта в радянській імперії (закриті розподільники, державні дачі, 4-те медуправління, санаторії, кремлівська школа для своїх дітей тощо). Отже, відчуття соціальної несправедливості залежить від взаємозв'язку двох параметрів: 1) законність статусних відмінностей між групами; 2) очевидність цих відмінностей для членів як високостатусних, так і низько-статусних груп (табл. 2.1).
Таблиця 11. (В. Агєєв, 1990)
| Законність статусних відмінностей між групами | Очевидність статусних відмінностей між групами | Відчуття соціальної несправедливості членами ннзькостатусних груп |
| + | + | - |
| + | - | - |
| - | + | + |
| - | - | - |
Лише за умов, коли існування й незаконність статусних відмінностей стають явними, очевидними для дискримінованої групи, виникає почуття несправедливості. Але це почуття створює лише потенціал напруженості, який може перейти в реальну напруженість, а може супроводжуватися "масовою апатією населення, безвір'ям і цинізмом, песимізмом і втратою ідеалів" [1, с. 19).
Щодо переходу соціальної напруженості у конфліктні дії є різні погляди. Н. Смелзер вважає, що основним тут є формування "узагальненого уявлення", яке дістає вияв у цькуванні "цапів-відбувайлів", на котрих покладається відповідальність за соціально-структурні незгоди. На думку Р. Дарендорфа, "вибухи стаються, коли виникає найменша зміна - іскра надії, іскра гніву, або часто виявляється слабкість можновладців, або намічається політична реформа". Можливість вертикальної та горизонтальної мобільності, на думку Р. Дарендорфа, завжди зменшує конфліктний потенціал.
Цікаво, що досить близьку думку у своєрідній формі висловлює російський автор А. Агеєв, коли стверджує: "Парадокс, але й факт: від "соціального вибуху" країну надійно гарантував безлад, що панував у ній, або, цивілізовано висловлюючись, соціально-економічна й політична нестабільність, яку всі наперебій проклинали. А також загальна - зверху донизу - корупція. Бардак - найкращі ліки від революції". Далі А. Агєєв, майже за Р. Дарендорфом, пояснює, що в період нестабільності з'являються нові шанси соціального просування: "Раніше було зрозуміло: еліта замкнута, і шлях до неї тільки один - через партійно-комсомольсько-радянсько-гебешну лінію. А сьогодні до еліти можна потрапити десятками різних шляхів, вона принципово незамкнута й нестабільна: "з грязі в князі" вскочити так само легко, як з "князів" назад "у грязі"". Тому соціальний "вибух" можливий у майбутньому, коли нестабільність закінчиться й суспільство жорстко структуруеться: "Перша передумова виникнення вибуху - наявність певного порядку, жорсткої структури".
На думку українського соціолога Н. Паніної, ймовірність масової участі населення в різних акціях соціального протесту (тобто конфліктний потенціал) збільшують "такі характеристики соціальної ситуації і політичної культури населення:
• 1. Високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед – матеріально-економічними).
• 2. Посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів.
• 3. Низький рівень політичної залученості – участі населення у легітимних формах громадсько-політичного життя (членство у партіях, громадсько-політичних рухах, асоціаціях, участь у виборах, контакти з представниками влади та ін.).
• 4. Низький рівень політичної активності - відчуття людиною неможливості законним (легітимним) шляхом впливати на соціальні процеси й політичні рішення, що заторкують її безпосередні інтереси" [137, с. 29].
Урахування поряд із незадоволеністю умовами життя недовіри до влади, залучення до легітимних форм громадського життя й відчуття неможливості впливати на політичні рішення нам видається абсолютно доречним і важливим для складання завершеної картини ситуації, яка містить конфліктний потенціал.
Ще на один важливий аспект проблеми звернув увагу американський психолог Р. Стагнер, який сформулював правило, що ступінь насильства в конфліктних ситуаціях є функцією від інтенсивності мотивації [134, с. 155]. Наприклад, за результатами одного з досліджень стереотипів, учні американських коледжів сприймають турків як неосвічених, жорстоких і ненадійних, не виявляючи до них ніяких агресивних спонук, що пояснюється браком конкуренції, пов'язаної з важливими моментами влади, добробуту чи безпеки. У той же час насильницькі конфлікти переважно пов'язані з серйозними мотивами, які стосуються економічних і політичних моментів. З погляду Р. Стагнера, існують три основні виміри конфлікту: емоційна інтенсивність, поляризація мислення і ступінь реалізму/ невротизму у сприйманні конфлікту. Емоційну інтенсивність міжетнічного конфлікту можна оцінювати за частотою і жорстокістю конфлікту, а також можна досліджувати індивідуальні настанови учасників конфлікту. Поляризація мислення виявляється у збільшенні "чорно-білих" суджень і зростає з інтенсифікацією конфлікту. Поляризація діє як фільтр, що відсіює компромісні й помірковані позиції, залишаючи учасникам орієнтацію тільки на перемогу як єдину форму завершення конфлікту. Щодо реалізму/невротизму, то автор вважає, що деякі конфлікти є реалістичними, тоді як інші є невротичними за походженням, тобто такими, що ґрунтуються на міфах, а не на реальних економічних, політичних, військових та інших інтересах. Прикладом мінімально реалістичного конфлікту, на думку Р. Стагнера, є фолклендський конфлікт між Великою Британією та Аргентиною.
Пом'якшення конфлікту (зменшення його емоційної інтенсивності і мінімізація полярного мислення) зазвичай стримується тим, що Стагнер називає "культурною шизофренією", яка виявляється в тенденції етнічних груп досягати цілей, що виключають одна одну [134, с. 157]. Наприклад, американські євреї хочуть мати вигляд лояльних американців, а не іноземців, і водночас прагнуть зберегти групову ідентичність і свою, відмінну від панівної у США, культуру. Чорношкірі американці прагнуть високооплачуваної роботи, наполягаючи на збереженні свого стилю життя, ідіоматичної мови та інших поведін-кових характеристик, які можуть бути перешкодою у працевлаштуванні.
Р. Стагнер пропонує гомеостатичну модель, за якою індивід бере участь у конструюванні стабільного оточення таким чином, щоб події в оточенні були передбачувані. У зв'язку з цим індивід може високо цінувати свою націю або іншу соціальну групу як надзвичайно важливий сектор свого оточення й мобілізувати сили для захисту цього оточення. Частиною стратегії захисту стають такі викривлення вхідної інформації, які дають змогу здійснювати ефективний захист. Конфлікт з цього погляду є проблемою конструювання соціальної реальності. Зародження й розвиток конфлікту пов'язані зі спробами індивідів, у яких виникло негативне сприйняття іншої групи, переконати членів власної групи в обґрунтованості цього ставлення. Бажання контролювати не тільки своє сприйняття, а і сприйняття інших є дуже поширеною рисою, яка, на думку окремих американських авторів, може бути ключем до розуміння конфлікту. Цікаво, що контроль за сприйманням вважають атрибутом сучасної влади й деякі російські соціологи. Зокрема, за словами Д. Дондурея: "Влада - це передусім право на інтерпретацію реальності. Іншими словами, влада – це телевізор, який практично дивиться щодня 92% населення країни".
Американські спеціалісти з міжкультурних та міжетнічних відносин Дж. Бухер і Д. Лендіс вважають, що конфлікт на ґрунті мови, релігії, зовнішності, переконань і звичаїв може стати основним джерелом напруженості в світі. Вони вирізняють такі теми як основні для міжетнічних конфліктів:
• 1. Міжгрупові відмінності, стереотипи, етнічна ідентичність.
• 2. Питання володіння землею і проблеми співвідношення статусів іммігрантів та корінних мешканців.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи конфліктології» автора Гірник А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Напруженість як передумова і наслідок конфлікту“ на сторінці 1. Приємного читання.
