Управління поведінкою в конфлікті

Основи конфліктології

Міжособистісні конфлікти часто є джерелом роздратування, гніву та інших негативних емоцій. Тож перший, що спадає на думку, напрямок управління поведінкою в конфлікті – управління емоційним станом, застосування техніки охолодження емоцій до себе та до іншої сторони. Наприклад, можна за порадою Джині Грехем Скотт [168, с. 26-52] спробувати інакше подивитися на ситуацію, яка викликала негативні емоції, запитати себе: "Яку науку я можу отримати з цієї ситуації, щоб бути готовим до зустрічі з аналогічними ситуаціями в майбутньому? Як мені набути впевненості в діях, якщо подібна ситуація повториться?" Також Д. Г. Скотт пропонує застосовувати техніку візуалізації для зменшення власного роздратування (уявити супротивника нижчого зростом; уявити свій гнів як струмінь негативної енергії, який іде від вас у землю, тощо) і техніку активного слухання для пом'якшення негативних емоцій іншої сторони та кращого її розуміння. У результаті конфлікт має бути перетворений на проблему, яку слід спокійно вирішувати за допомогою логіки та інтуїції, з урахуванням інтересів сторін конфлікту.

Якщо ж метою управління поведінкою в конфлікті є завдавання поразки іншій стороні, то контроль за власними емоціями, висловами, діями має ввести супротивника в оману, спокусити його ілюзорною вигодою і зрештою змусити його відмовитися від попередніх задумів і вчинити дії, які суттєво послаблять його позицію, зроблять її вразливою і небезпечною. Провокувати супротивника до прийняття хибного рішення можна різними способами. Російський генерал М. Іонов пропонує, зокрема, такі способи: силовий тиск, формування початкової ситуації, формування цілей дії, формування алгоритму прийняття рішення, вплив на вибір моменту прийняття рішення супротивником [81, с. 41-44].

Найпоширенішою є група прийомів силового тиску, до якої належать силовий шантаж і загроза застосування сили, зумисна демонстрація нової зброї та загроза її застосування, недопущення супротивника в певний район ("заслон", блокада, ізоляція району), провокаційні маневри й випробування техніки, зміна району базування, підвищення ступеня готовності військових угруповань, загроза ризиком (наприклад, балансування на межі війни або зумисне створення слабоконтрольованого ризику війни). Прийоми силового тиску можуть бути застосовані для відвертання уваги й сил супротивника від виконання накресленої мети, тимчасового приховування напрямку власного головного удару, для розпорошення сил супротивника, виграшу часу тощо.

У групі прийомів формування початкової ситуації об'єднують як прийоми дезінформації супротивника (маскування або показ лише певної частини власних сил, створення несправжніх баз, пунктів керування тощо), так і прийоми миттєвої зміни початкової ситуації завдяки перенесенню основних зусиль на новий напрямок удару, використанню засад і десантів, масованого застосування нових засобів і нових прийомів збройної боротьби.

Група прийомів формування цілей дії вимагає досконалого знання й розуміння супротивника. До цієї групи належать такі прийоми, як завдавання ударів по слабкому союзникові супротивника з метою розвалу коаліції, по лідерові коаліції для провокування зміни відносин у коаліції супротивників, удари по базі, коли сили супротивника діють за її межами, провокування супротивника на непідготовлений, передчасний виступ, провокування захисту маловажливих об'єктів за рахунок захисту важливих тощо. До цієї ж групи відносять дії, які змушують супротивника витрачати значні сили, кошти, час на відповідне реагування (відволікання значних сил малими силами).

У групі формування алгоритму прийняття рішення найбільше значення мають прийоми, які дають змогу дезорганізувати процес прийняття рішень супротивником. Це удари по системі управління і зв'язку, застосування несподіваного для супротивника плану ведення бойових операцій, таких планів дій, мету яких неможливо виявити до заключного етапу, тобто коли до певного моменту ймовірною є велика кількість варіантів дій із завданням шкоди.

На думку М. Іонова, вплив на вибір моменту прийняття рішення супротивником здійснюється через свій вибір несподіваного для супротивника моменту початку дій, який маскувався комплексом спеціальних заходів (тривалим маневруванням, виснаженням спорадичними діями, веденням тривалих переговорів тощо).

Важливим засобом управління міжособистісним конфліктом є конфронтація (протистояння), яку, на думку американських фахівців [139], може ефективно здійснювати той, хто володіє такими уміннями:

· правильно вибирає предмет розмови;

· об'єктивно оцінює ситуацію;

· створює атмосферу безпеки і довіри, що дає можливість відверто обговорювати недоліки і помилки іншої сторони;

· задає мотивацію іншій стороні змінити свою поведінку і допомагає їй виконати це завдання;

· узгоджує спільний план дій;

· зберігає концентрацію та гнучкість мислення, що дає змогу вирішувати проблеми, які виникають під час конфронтації.

Нарешті, управління поведінкою сторін конфлікту може здійснювати третя сторона з метою планомірного спрямування цих сторін до конструктивного перегляду ситуації чи власних дій. Передусім третя сторона має забезпечити прийнятний режим взаємодії сторін конфлікту, що значною мірою запобігає деструктивному розвиткові подій. Урегульовуючи процедурні суперечності й досягаючи принципової домовленості щодо процедури, третя сторона отримує можливість серйозно впливати на хід конфлікту.

Певні засоби впливу на взаємодію сторін у конфлікті пов'язані також з: а) регулюванням послідовності й часу розгляду спірних питань; б) залученням інших осіб для отримання додаткової інформації або для виконання функцій експерта з проблеми; в) інформуванням сторін про прецеденти й визнані стандарти вирішення подібних конфліктів, про можливі негативні наслідки нерозв'язанім конфліктної ситуації; г) орієнтацією учасників на врахування розмаїтості інтересів та різної "ціни" їхнього задоволення, на можливості збалансованого обміну взаємними поступками.

Процес управління конфліктом третьою стороною можна розглядати як організацію поетапного просування сторін до взаємоприйнятного рішення. Доцільною видається така послідовність етапів:

• 1. Організація прийнятного режиму взаємодії між сторонами конфлікту.

• 2. Аналіз і діагностика конфліктної ситуації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи конфліктології» автора Гірник А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Управління поведінкою в конфлікті“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

  • Конфлікти у стародавніх суспільствах

  • СТАРОДАВНІ ГРЕЦІЯ ТА РИМ

  • СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

  • СТАВЛЕННЯ ДО КОНФЛІКТУ І НАСИЛЬСТВА У СВІТОВИХ РЕЛІГІЯХ

  • Погляди на конфлікт європейських мислителів ХІV-ХІХ ст.

  • Соціологія конфлікту

  • Психологія та психотерапія внутрішньо-особистісних і міжособистісних конфліктів

  • ТИПОЛОГІЯ Й ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ

  • Анатомія конфлікту

  • Життєвий цикл конфлікту

  • Напруженість як передумова і наслідок конфлікту

  • Конфлікт, стрес, кризовий стан

  • ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ У КОНФЛІКТАХ

  • Стилі поведінки у конфліктній ситуації

  • Управління поведінкою в конфлікті
  • ЕКСПЕРТИЗА ТА ПЕРЕДБАЧЕННЯ КОНФЛІКТУ

  • Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту

  • Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях

  • ПЕРЕГОВОРИ Й ФАСИЛІТАЦІЯ

  • Підготовка до переговорів та їх проведення

  • Фасилітація

  • Цілі і техніка фасилітації

  • ПОСЕРЕДНИЦТВО В КОНФЛІКТАХ

  • Історія посередництва (медіації)

  • Сфери застосування посередництва

  • Принципи та процедура медіації

  • Організація роботи з надання посередницьких послуг

  • Використання влади, процедури і технологій у роботі посередника

  • Стадії посередництва

  • Репутація та особистість посередника

  • Стилі діяльності медіатора

  • "Сепаратні зустрічі" з учасниками конфлікту і розвиток довіри

  • Підготовка медіаторів та особливі випадки у роботі посередника

  • Зарубіжний досвід залагодження трудових конфліктів за допомогою примирних і арбітражних процедур

  • ЛІТЕРАТУРА