Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту

Основи конфліктології

Процес поглиблення й розширення конфлікту називають ескалацією, яка, своєю чергою, може бути такою, що неперервно зростає, або хвилеподібною (коли періоди конфронтації чергуються з періодами спаду боротьби), повільною (млявою) або швидкою (крутою) (рис. 4.5).

Ескалація конфлікту виявляється в розширенні кола учасників та збільшенні інтенсивності їхніх дій, зокрема ознаками ескалації збройного конфлікту вважають: а) збільшення кількості держав або сторін у збройній боротьбі; б) збільшення чисельності збройних формувань, втягнутих у конфлікт; в) такі зміни у засобах ведення бойових дій, які призводять до збільшення жертв війни.

Ступінь напруженості

[ілюстрація: Варіанти ескалації конфлікту]

Рис. 4.5. Варіанти ескалації конфлікту

Серед європейських учених досить популярною є модель ескалації конфлікту, що складається з дев'яти стадій. Ґрунтуючись на своїх дослідженнях конфлікту в педагогічному колективі, шведський дослідник X. Бродаль описав три основні фази ескалації - суперечка, емоційна ворожість, заподіяння шкоди, в кожній з яких виокремив три щаблі, таким чином, повна ескалація охоплює дев'ять щаблів [19]. Ці самі щаблі докладно описав Фрідріх Глазл [47]. Оскільки обидва дослідники аналізують одну й ту саму модель міжгрупового конфлікту, дещо відрізняючись лише в назві стадій, видається доцільним подати опис щаблів ескалації конфлікту, ґрунтуючись на обох публікаціях.

Перший щабель. Затвердіння позицій. Точки зору учасників ніби тверднуть, дубіють, стереотипізуються. Початково виявлені розбіжності в поглядах не вдалося самостійно подолати, що викликало роздратування сторін. Подальші дискусії нагадують зіпсовану платівку - одноманітні повтори аргументів, легко заздалегідь передбачити, що скаже кожний з опонентів. Сторони усвідомлюють, що в розв'язанні проблеми вони тупцюють на місці, що призводить до зростання напруженості між ними й започатковує процес формування груп, члени яких поділяють одну з двох інтерпретацій ситуації, створюють певні засади селекції інформації щодо спірної проблеми. Починається збирання негативної інформації щодо членів конкуруючої групи. Інша група сприймається як уперта й нерозумна. Взаємодія з нею викликає розчарування та сприймається як зайвий клопіт і марнування часу. Оскільки зусилля порозумітися виявилися безплідними, сторони починають сумніватися в тому, що інша сторона прагне примирення. Виникає підозра про приховані мотиви.

Перехід до другої стадії починається тоді, коли одна чи обидві сторони втрачають віру в можливість вирішити проблему шляхом прямих і чесних переговорів.

Другий щабель. Поляризація. Сторони помічають лише ті факти, що підтверджують їхні власні вимоги. Посилюється несумісність позицій, питання ставиться "або-або". Якщо в конфлікті задіяно групи людей, то починається організаційне оформлення груп, робляться спроби залучити до своєї групи якнайбільше осіб. У такій ситуації членам колективу, що не за-діяні в конфлікті, щодалі важче зберігати нейтральну позицію.

Участь у дебатах стає засобом виділитися, підвищити свою популярність у групі. Коли для забезпечення успіху раціональних аргументів стає недостатньо, сторони вдаються до "квазіраціональної" аргументації, наприклад:

• до суперечки щодо першопричин актуальної проблеми з метою запобігти звинуваченням;

• до гротескного перебільшення прихованих смислів і послідовності позиції опонента, доведення її до абсурду;

• до коментарів щодо співвідношення центрального предмета конфлікту з іншими обставинами, пов'язування його з ширшими ціннісними міркуваннями;

• до посилання на авторитети або традицію задля легітимізації власної точки зору;

• до висування альтернатив у їхній екстремальній формі, щоб підштовхнути опонента до прийняття "розумного компромісу".

Такі тактичні трюки мають на меті вивести супротивника з рівноваги або отримати односторонні переваги в сутичці. Основна взаємодія переміщується з площини зіставлення раціональних аргументів до площини емоційного впливу й ситуативної переваги в силі риторики. Вишукуються помилки та похибки іншої сторони для використання у контргрі. Зростання недовіри створює відчуття небезпеки і втрати контролю над ситуацією. Це відчуття сторони намагаються компенсувати акцентацією уваги на власному іміджі, на своїй правоті та силі.

Коли одна з груп відчуває, що подальші дискусії не мають сенсу, і починає діяти без узгодження з іншою стороною, конфлікт переходить на наступний щабель.

Третій щабель. Відгороджування. Сторони доходять висновку, що рішучі дії, а не аргументи мають переконати іншу сторону у власній правоті. Спільні інтереси втрачають пріоритетність, сторони починають розглядати одна одну як суперників. Головним стає відчуття занепокоєння через можливість бути спійманим супротивником. Тому кожна зі сторін прагне перейти від ситуації взаємозалежності до домінування над супротивником. Прагнучи одноосібної переваги, кожна сторона сподівається послабити іншу, але за жодних умов не хоче допустити такої переваги над собою. Ніхто не довіряє словам іншої сторони, водночас обмеження спілкування з опонентом породжує страх перед його можливими діями. Фантазії про можливі мотиви і таємні стратегії виходять з-під контролю.

Зростає потреба в дотриманні єдиної точки зору та узгодженої інтерпретації подій у межах кожної групи. Уявлення та інтерпретації тяжіють до найпростішого спільного знаменника, посилюється відчуття єдності в групі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи конфліктології» автора Гірник А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

  • Конфлікти у стародавніх суспільствах

  • СТАРОДАВНІ ГРЕЦІЯ ТА РИМ

  • СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

  • СТАВЛЕННЯ ДО КОНФЛІКТУ І НАСИЛЬСТВА У СВІТОВИХ РЕЛІГІЯХ

  • Погляди на конфлікт європейських мислителів ХІV-ХІХ ст.

  • Соціологія конфлікту

  • Психологія та психотерапія внутрішньо-особистісних і міжособистісних конфліктів

  • ТИПОЛОГІЯ Й ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ

  • Анатомія конфлікту

  • Життєвий цикл конфлікту

  • Напруженість як передумова і наслідок конфлікту

  • Конфлікт, стрес, кризовий стан

  • ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ У КОНФЛІКТАХ

  • Стилі поведінки у конфліктній ситуації

  • Управління поведінкою в конфлікті

  • ЕКСПЕРТИЗА ТА ПЕРЕДБАЧЕННЯ КОНФЛІКТУ

  • Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту
  • Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях

  • ПЕРЕГОВОРИ Й ФАСИЛІТАЦІЯ

  • Підготовка до переговорів та їх проведення

  • Фасилітація

  • Цілі і техніка фасилітації

  • ПОСЕРЕДНИЦТВО В КОНФЛІКТАХ

  • Історія посередництва (медіації)

  • Сфери застосування посередництва

  • Принципи та процедура медіації

  • Організація роботи з надання посередницьких послуг

  • Використання влади, процедури і технологій у роботі посередника

  • Стадії посередництва

  • Репутація та особистість посередника

  • Стилі діяльності медіатора

  • "Сепаратні зустрічі" з учасниками конфлікту і розвиток довіри

  • Підготовка медіаторів та особливі випадки у роботі посередника

  • Зарубіжний досвід залагодження трудових конфліктів за допомогою примирних і арбітражних процедур

  • ЛІТЕРАТУРА