Методи психолого-педагогічної діагностики, що використовуються в логопсихології

Логопсихологія

Науковий метод — це спосіб отримання достовірних фактів, які, за визначенням І.П. Павлова, є "повітрям будь-якої науки".

У логопсихології на практиці використовуються дві групи методів:

• а) загальнонаукові;

• б) власне психологічні.

І група — експеримент, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, опитування, самоспостереження та ін.

У логопсихології, як і в більшості наук, в основному цими методами і користуються. Але їх застосування є своєрідним, оскільки враховується якість психічних явищ (ідеальність, суб'єктивність, неможливість безпосереднього спостереження тощо), на відміну від хімічних аби фізичних явищ. Тому, розглядаючи методи логопсихології, ми обмежимося колом загальнонаукових.

Йдеться не стільки про особливості використання загальнонаукових методів дослідження, скільки про специфіку методик і техніку їх втілення. Поняття "методика" означає конкретну форму реалізації методу. Якщо метод експерименту один, то є безліч експериментальних методик. Трапляються випадки, коли не завжди можна провести класичне психологічне дослідження у зв'язку із труднощами, що виникають під час входження в контакт із дитиною, наприклад, при тяжких виявах синдрому раннього дитячого аутизму, тяжких порушеннях мовлення, загальній розгальмованості, виражених ступенях розумової відсталості тощо. Стан дитини у таких випадках не завжди дає змогу цілеспрямовано виконувати дослідницьке завдання, тому ця процедура або значно модифікується, або основний акцент робиться на методах спостереження і збору психологічного анамнезу. Але разом із тим експеримент у логопсихології займає провідне місце.

Експериментальна процедура в логопсихології має бути адекватною можливостям, у тому числі й мовленнєвим, та вікові обстежуваного за характером стимульного матеріалу та послідовністю його подання.

Загальноприйнятою є думка про те, що будь-яке знання стає науковим, якщо для його отримання застосовують експериментальний метод (від лат. experimentum — спроба, досвід). Експеримент — дослідницька стратегія, за якої здійснюється цілеспрямоване спостереження за будь-яким процесом в умовах регламентованого визначення окремих характеристик його перебігу. При цьому відбувається перевірка наукової гіпотези.

Вирізняють два основні види експерименту: природний, учасники якого не здогадуються про свою роль досліджуваного, і лабораторний, що проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях і на досліджуваних, які свідомо беруть участь в експерименті, при цьому можуть не знати про його справжнє призначення.

Лабораторний експеримент — це методична стратегія, спрямована на моделювання діяльності індивіда у спеціальних умовах. Провідна ознака цього експерименту полягає в забезпеченні відтворюваності характеристики, що вивчається. Вимоги достовірності отриманих даних пов'язані з певними проблемами: штучні лабораторні умови майже унеможливлюють моделювання реальних життєвих обставин.

Природний експеримент — експериментальна стратегія, розроблена О.Ф. Лазурським у 1910 р.; характеризується тим, що здійснюється в умовах, подібних до звичайної діяльності досліджуваного, але він не знає, що бере участь у дослідженні. За допомогою цього досягається достовірність експерименту. Основними методами зазвичай є спостереження і бесіда, результати яких обробляються якісно. Варіант природного експерименту — психолого-педагогічний експеримент, або експериментальне навчання, під час якого вивчення психологічних особливостей дитини, що формуються, здійснюється у процесі навчання і виховання.

Констатувальний експеримент дає можливість виявити "зону актуального розвитку" дитини (тобто констатувати рівень знань, умінь і навичок на момент обстеження), що є надзвичайно важливим у логопсихології. За допомогою результатів цього експерименту з'являється можливість правильно оцінити ступінь відставання від нормального розвитку, виявити порушені аспекти психічного розвитку і поведінки, що в свою чергу дає змогу організувати вчасну адекватну корекційну допомогу.

Але в логопсихології важливим є не тільки з'ясування психологічного діагнозу, а й визначення прогнозу розвитку дитини, розкриття її потенційних можливостей, що, власне, і становить основне завдання логопсихології як науки.

Передбачити розвиток можливо шляхом використання формувального, або навчального, експерименту, що є продовженням констатувального експерименту. Через формувальний експеримент втілюється ідея Л.С. Виготського про провідну роль навчання у психічному розвитку дитини. Процедура експерименту — це власне моделювання ситуації навчання з урахуванням використання різних видів допомоги. Вважається, що ступінь прийняття дозованої допомоги відображає потенційні можливості дитини. За допомогою цього методу виявляється не стільки стан досліджуваного психічного процесу, скільки особливості його формування. У його межах досліджуваному спочатку пропонується самостійно оволодіти новою дією або новим знанням (наприклад, виявити закономірність), потім, якщо це завдання вдалося виконати, дитині надається суворо дозована, індивідуалізована допомога. Тобто те, що виконує дитина за допомогою дорослого, і становить зону її найближчого розвитку.

У логопсихології формувальний (навчальний) експеримент може бути частиною диференціальної діагностики, що дає змогу якісно оцінити стан психічних явищ, з'ясувати характер процесу виконання завдання, а не тільки зафіксувати статистичний результат. Тобто формувальний експеримент дає можливість виявити якісний профіль порушеного розвитку, що в роботі логопсихолога може стати безцінним професійним надбанням. Здійснюючи дослідницьку роботу, створюючи психологічний портрет дитини з порушеннями мовленнєвого розвитку, слід пам'ятати, що в єдиній структурі психічного розвитку потрібно розмежовувати три основні компоненти — віковий, індивідуальний та патологічний.

Окрім поділу експерименту як наукового методу психологічного дослідження на констатувальний та формувальний, у практиці використовуються ще експерименти індивідуальні та групові. Безперечно, у логопсихології перевага надається індивідуальному експериментові.

У логопсихології активно застосовується метод спостереження як найдоступніший і такий, що доповнює обмеження експериментального методу.

Спостереження — цілеспрямоване сприймання психічного життя людини, що здійснюється без активної взаємодії з нею і має на меті виявити інваріативні ознаки. Цей метод доступний, адже у цьому разі сам дослідник є інструментом психодіагностики, а від спостережуваного вимагається лише перебування в полі зору спостерігача. Метод об'єктивного спостереження — це стратегія дослідження, що передбачає фіксацію певних характеристик психічного процесу без втручання у його перебіг. Він є попереднім етапом перед плануванням і здійсненням експериментального дослідження.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логопсихологія» автора Конопляста С.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи психолого-педагогічної діагностики, що використовуються в логопсихології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

  • Закономірності нормального психічного розвитку і патології

  • Сутність феномену порушеного розвитку

  • Структура ушкодженого розвитку

  • Розділ 2. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ

  • Концептуальні основи логопсихології

  • Основні принципи логопсихології

  • Принцип розвитку

  • Зв'язок логопсихології з іншими науками

  • Розділ 3. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ І СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ У ДІТЕЙ

  • Систематика порушень мовленнєвого розвитку

  • Основні форми і види мовленнєвих порушень

  • Сучасні класифікації мовленнєвих порушень

  • Порушення структурно-есмантичпого (внутрішнього) оформлення висловлювання

  • Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення

  • Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ

  • Пам'ять

  • Мислення

  • Особливості розвитку мовлення і мислення у дітей з вадами мовлення

  • Розділ 5. ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ ДИТИНИ З ВАДАМИ МОВЛЕННЯ

  • Вольова дія

  • Особистість дошкільника з порушенням мовлення

  • Ігрова діяльність дошкільника з порушенням мовлення

  • Розділ 6. ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

  • Методи психолого-педагогічної діагностики, що використовуються в логопсихології
  • Анкетування. Інтерв'ювання

  • Вивчення історії розвитку дитини — психологічний анамнез

  • Вимоги до методів психолого-педагогічної діагностики розвитку осіб з вадами мовлення

  • Вимоги до спеціаліста-непсихолога

  • Розділ 7. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ІЗ ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ

  • Історія розвитку психологічної допомоги дітям із порушеннями в розвитку

  • Основні принципи психологічної корекції

  • Прийоми і методи психокорекційної роботи

  • Психологічний супровід

  • Основні напрями психологічної допомоги дітям із проблемами у розвитку

  • КОРОТКИЙ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ