По-перше, така сім'я, на відміну від звичайної, обов'язково потребує консультації з будь-яким спеціалістом, який може вирішити проблему порушеного розвитку (спеціальний психолог, корекційний педагог, логопед тощо). Але, як доведено на практиці, у батьків доволі часто спостерігається брак добровільності або недостатність власної мотивації, щоб звернутися до таких спеціалістів. Недовіра до первинних небажаних для батьків діагнозів і прогнозів, "ходіння по колу лікарів" значно ускладнює й уповільнює темпи та ефективність роботи з дитиною.
М.М. Семаго формулює дві групи завдань, які варто виконувати в ситуації спілкування з батьками стосовно діагностики порушень розвитку у дитини:
• а) створення психологічних умов для адекватного сприймання батьками ситуації, пов'язаної з відхиленнями в розвитку дитини, та їх психологічної готовності до спільної довготривалої роботи з розвитку, корекції та виховання;
• б) звільнення батьків від почуття провини, систематична допомога у подоланні стресових і депресивних станів, створення і максимальна підтримка нормальної комфортної атмосфери в сім'ї.
Тести (від англ. test — випробування) — стандартизований метод, що використовується з метою визначення різних характеристик окремих осіб, які є об'єктами спостереження.
• 1) це один із методів вимірювання у психодіагностиці разом із такими, як проективні методи, стандартизовані самозвіти, інтерв'ю, апаратурні методи тощо;
• 2) метод визначення властивостей особистості й особливостей інтелекту;
• 3) це метод визначення, що характеризується високим ступенем об'єктивності, надійності та валідності (від агнл. validiti — дійсний, придатний, що має силу, вказує на те, що визначається за допомогою тесту і наскільки добре це робиться).
Передбачається, що тести дають змогу кількісно та якісно оцінювати достатньо широке коло психологічних явищ — від сприймання та інтелекту до особливостей особистості, включаючи, наприклад, рівень тривоги або ціннісні установки.
Якщо перші тести спрямовувалися на виявлення інтелектуального рівня і мали певні обмеження, то на сьогодні їх використовують у різних сферах життя.
Оскільки застосування тестів найбільш регламентовано у спеціальній психології, з'ясуємо це питання детальніше. Розглянемо основні групи тестів, що використовуються у логопсихології, за їх спрямованістю.
Однією з перших сфер застосування психологічних тестів була педагогіка, оскільки вона потребувала визначення рівня розумового розвитку дитини з метою вирішення місця подальшого її навчання. Спочатку створювалися тести інтелекту (від лат. intellectus — розуміння, пізнання) — тести загальних здібностей — це найпоширеніші психодіагностичні методики.
Одним із перших дослідників, який намагався виявити "кількість розуму", незважаючи на інтуїтивні передбачення, а використовуючи на практиці завдання і запитання у певному порядку, був англійський біолог Ф. Гальтон. Але він ще не застосовував термін "тест", хоча одним із перших розробив нескладні випробування для дослідження індивідуальних відмінностей.
Поняття "інтелектуальний тест" уперше ввів американський психолог К.Дж. Мак-Кін (1890), розробивши систему тестів, спрямованих на вивчення широкого кола психічних функцій — сенсорних, моторних, інтелектуальних. Заслуга вченого — ідея стандартизації тестів з метою отримання точнішої інформації.
У 1895 р. німецький психіатр Еміль Крепелін запропонував методики визначення складніших психологічних процесів (сприймання, пам'ять).
У 1897 р. французький психолог Альфред Біне висловив думку про створення "інтелектуальної шкали розуму", тобто такої системи вивчення дитини, використовуючи яку за основу береться визначення "розумового віку". При цьому Біне ставив завдання створити тести, за допомогою яких можна буде досліджувати вищі психічні процеси — мислення, пам'ять, уяву. Уже в 1905 р. А. Біне і Т. Сімон створили першу "Метричну шкалу розумових здібностей". Перший варіант тестів розумового розвитку цих дослідників включав ЗО завдань в основному вербального характеру. У другому варіанті 1908 р. запропонували вікову шкалу на 3—15 років (на кожен вік пропонувалося 3—8 тестів) і стадії труднощів з виходом на рівень інтелекту. Був і третій варіант тестів (1911), сутність якого полягала в тому, що для дітей 3—16 років тести поділялися з урахуванням завдань різного ступеня складності (на кожен вік пропонувалося по п'ять завдань). Але основним недоліком цих розробок було те, що понад 80 % тестів мали вербальний характер, незважаючи на діалектику розвитку конкретної дитини. Природно, що найнижчі показники спостерігалися у дітей педагогічно занедбаних із недостатньо розвиненим зв'язним мовленням та дітей із мовленнєвими дефектами.
Більше 60 авторів удосконалювали тести Біне — Сімона, серед найвідоміших тести Декролі — Дегана (Бельгія, 1910); Штерна — Меймана (Німеччина, 1915—1917); Термена(СПІА, 1916); Г. Роршаха (Швейцарія, 1911); Ф.Л.Гудінаф (США, 1932); Дж. Келлі (США, 1940); А. Анастазі (США, 1960); К. Леонгарда (Німеччина, 1960—1970); Г.Ю. Айзенк (Англія) тощо. Одна з тенденцій, що виявилася у процесі модернізації системи — зменшення кількості словесних тестів (вербальних) і збільшення кількості тестів дії (невербальних). Донині продовжують розробляти й удосконалювати різні психодіагностичні технології (тести, опитування, психофізіологічні методи тощо). Разом із тестами інтелекту все ширшого визнання і популярності набувають тести, спрямовані на вивчення особистості. Особливий інтерес серед них становлять проективні техніки — "плями" Роршаха, ТАТ Меррея і Моргана, фрустраційний тест Розенцвейга.
Величезний внесок у тестологію зробили російські й українські видатні психологи та психіатри В.П. Ка-щенко, О.Ф. Лазурський, О.Б. Фельцман, Г.Я. Трошин, Г.І. Россолімо, С.С. Корсаков, П.П. Блонський, В.М. Блейхер, Л.С. Виготський.Д.М. Узнадзе, Б.В. Зейгарнік, O.P. Лурія, В.І. Лубовський, СЯ. Рубінштейн, Л.Ф. Бурлачук, Н.М. Стадненко та ін.
На сьогодні найпопулярнішими для визначення рівня інтелекту є методики у вигляді комплексних тестових батарей. Оригінальною й точною вважаються шкали для визначення інтелекту американського психолога і психіатра Девіда Векслера. Ще у 1939 р. він створив перші тести інтелекту, а у 1949 р. адаптував їх до різних дитячих вікових груп. Хоча завдання теж мають імперичпий характер, але, на відміну від тестів Біне (1922), вони різноманітніші й варіативні (кожне завдання має варіанти, які становлять субтест, що виключає можливість випадкової високої оцінки. Найголовнішим є те, що тести Векслера дають не тільки сумарні інтелектуальні показники, а й окремі сумарні показники рівня інтелекту за завданнями, що не потребують вербальної відповіді. Дослідник уперше поділив завдання на вербальні та невербальні. Це є надзвичайно важливим для обстеження дітей з вадами мовлення, оскільки забезпечується можливість надання глибшої та якіснішої характеристики так званого психологічного профілю дитини, зокрема розумового розвитку дитини, яка не говорить. Результати, отримані за допомогою тестів інтелекту, відображаються у вигляді коефіцієнта інтелекту (IQ). Як критерій ступеня недорозвинення інтелекту цей критерій уведено у Міжнародну класифікацію хвороб 10-го перегляду.
Ще один популярний тест — тест Дж. Равена, що складається із 60 матриць, або композицій, з пропущеними елементами, які обстежуваний має відтворити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логопсихологія» автора Конопляста С.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи психолого-педагогічної діагностики, що використовуються в логопсихології“ на сторінці 5. Приємного читання.
