"Там, де все закінчується, все і починається" (60 с.42).
"Допоможи людям, не думай про зиск - і ти не пожалкуєш" (60 с. 41).
ЧЖОУ-СІ (1130-1200 pp.). Головні ідеї цього мудреця: природа людини - це, передусім, доброта. Головним у вихованні вчений вважав: з одного боку утримування благої природи, яку одержала при народженні людина, а з іншого - очищення від "моральних шлаків", що виникли при взаємодії з навколишнім світом.
"Знання спочатку w дії потім; якщо тільки знати, але не діяти, то це порівнюється з незнанням. Якщо говорити про те, як багато треба знати, то чи не краще знати головне? Знаючи головне, чи не краще перетворити ці знання у вчинки? " (21, с.103).
ЛУ-ЦЗЮЛУАНЬ (1139-1193 pp.). В основу свого вчення мислитель поклав СІНЬ (серце, душа, розум, думка) - термін, який, мабуть, краще всього передається поняттям "свідомість". СІНЬ - це єдине і неподільне, тотожне принципам природи, людини, речей і існуюче тільки в нашій свідомості. Вчений намагався і розділити і, одночасно, об'єднати поняття душа, розум, серце і навіть заводив мову про підсвідоме (несвідоме), але сучасники його не розуміли.
У-ЧЕН (1249-1333 pp.) Вчений, філософ, неоконфуціанець. Народився в Чунжені, округ Фучжоу, провінція Цзянси. Був ректором університету Го-Цзи-Сюс (1368 р.) та керівником Імператорської академії Хань-Мінь (1321 p.). Природу людини, яка від народження є доброю, У-Чен ототожнював із законом ЛІ, однак, оскільки вона пов'язана то з чистою, то з закаламутненою ЦИ, оскільки існує розподіл людей на піднесених - мудрих, та низьких - нерозумних, то крім добра існує і зло.
"Знати все неможливо, але розуміти, що робиться навкруги - необхідно" (11 с.14).
ВАН-ЯНМІН (1472-1569.) Народився в Юе-Чен провінція Чженцзян, помер - в Найвань, провінція Цзянси. Середньовічний філософ, представник конфуціанства, його ідеї:
"Кожна людина може стати досконало мудрою. Моральна поведінка - це природне вираження внутрішнього знання того, що є благом. Єдність знання і дії - обов'язкова. Серце - свідомість і є вроджене знання. Внутрішня (глибока) потреба людини - це інтуїтивне розпізнання добра. Звертаючись до свого серця, кожна людина здатна зрозуміти, що є вірним, а що ні. Весь світ існує лише в нашій свідомості ("душі"), бо дух є основним джерелом всього світу і заключає його в собі: (11 с.55). Вчений висунув теорію інтуїтивного пізнання, заснованого на виявленні ідей, що початково закладені в нашому розумі, у зв'язку з чим процес пізнання є, передусім, самопізнанням".
ЧЕН-ЦЗЯН (XVI ст.). Одне з його висловлювань: "Звук струмка, що дзюрчить, спів птахів, краса гір та долин, цвітіння трав виховують наш зір та слух. Вдумливе читання книжок, розумна бесіда виховують наш розум. Музика та живопис виховують наше серце" (49 с.48).
ДАЙ-ЧЖЕН (1724-1777 pp.). Джерелом зла в людині вчений вважав лише збочення почуттів - егоїзм, брехню, жадібність, підлість, зраду і таке інше. Справжні почуття і бажання не можна пригнічувати. Загальна любов називається гуманністю; здійснення гуманності, втілення її в життя називається справедливістю (60 с.650).
КАН-ЮВЕИ (1858-1927 pp.). Джерелом людських страждань вчений вважав "дев'ять перешкод": державні, класові, расові, статеві, професійні, релігійні, національні, вікові та економічні. На його думку всі ці перешкоди з часом повинні обов'язково зникнути назавжди.
ТАНЬ-СИТУН (1865-1868 pp.). Цінність гуманності може бути обґрунтована за допомогою сучасних наукових даних та технічного прогресу (гуманність і навчання, гуманність і сучасна наука і таке інше - синтез кращих ідей Китаю).
СУТЬ-ЯНСЕН (1866-1955 pp.). Він вважав, що всім людям повинен бути даний рівний шанс на розвиток своїх здібностей. Розвиток же здібності, обдарованість залежить від індивідуального рівня потреб кожної особистості, а також від вольових якостей в цілому.
ФЕН-ЮЛАНЬ (1895-1990 pp.). Вчений стверджував, що існують чотири сфери буття: сфера невинності, сфера практики, сфера етики і сфера трансцендентного.
Кожна особистість - це "людська формула". Чим духовно багатша, інтелектуально розвинутіша, емоційно багато-образніша особистість, тим складніша її формула.
* * *
"Червоною стрічкою" через розвиток всієї китайської психології проходять три теми: гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі "теми" світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення).
Китайці надають велике значення почуттям. Людські почуття, на думку китайських мудреців, належать і зовнішньому світу. Самопізнання в китайській психології, філософії і, взагалі, в культурі було не в зведенні свідомості до суб'єкта, а навпаки - в охопленні свідомістю всієї повноти життєвих якостей людини, всієї її суті і глибини; велика увага до межі осмислюваного, що само по собі просувало до внутрішнього переродження людини. Подібне світосприйняття має на увазі існування і навіть взаємозалежність інтелекту і чуттєвого життя. Для китайців завжди думка повинна бути "сердечною", "пронизаною почуттями", і навіть, більше того, чим сильніше почуття, тим ясніша свідомість.
Найвища китайська мудрість: знання рівноцінності усіх моментів життя і здатність видобувати для себе одночасно і радість, і зиск з кожної справи; вбирання в себе максимальної повноти життя.
Індія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Китай“ на сторінці 5. Приємного читання.
