Щодо першого критерію. Фактично, стать є носієм гендеру в психологічному сенсі — «безстатевий гендер така ж безглуздість, як позасоціальна сексуальність» (І. С. Кон). Д. в. воронцов указує: «Гендерна група, утворена за ознакою статі, завжди виявляється базовою, що лежить в основі <...> гендерного різноманіття». Психологічна ідентичність як чоловіка або жінки може не збігатися з генітальною статтю. У цьому випадку мова йде про транссек-суалізм. Досвід дає реальні факти про роль соціальних чинників у формуванні психологічної статі. Джон Мані описав випадок з власної практики, який стався з одним із хлопчиків-близнюків на ім’я Джон у віці 21 місяця, чий пеніс був непоправно пошкоджений в результаті невдалої медичної електрокоагуляції. видалили член і активно соціалізували дитину як дівчинку: змінили зачіску, одяг, характер користування горщиком тощо. До п’яти років ця дівчинка мала жіночу статеву ідентичність, була набагато більш вишуканою і витонченою, ніж рідний брат-близнюк. Джон Мані вважав, що гендерно-рольова соціалізація подолала біологічну схильність. Однак Мілтон Даймонд і Кейт Сігмудсон (1977) простежили долю Джона, оберненого на Джоанну. вони виявили, що з часом ця дівчинка все більше відчувала себе незатишно в дівочих проявах, воліла чоловічий одяг, а також іграшки брата, любила розбирати різні предмети для того, щоб зрозуміти принцип їхньої роботи. Приблизно в 10 років вона стала ясно усвідомлювати, що не є дівчинкою. Вона згодом писала: «Я почала розуміти, наскільки розрізнялися моє відчуття себе і те, ким я була насправді <...> я подумала, що я потвора або щось на зразок цього...». До 14-ти років Джоанна відмовилася приймати жіночі гормони, носити жіночий одяг і прикидатися бути дівчинкою. Вона стала отримувати чоловічі гормони, і піддалася операції зі зміни статі (мамектомія і фалопластика). «Він» одружився у віці 25 років. Отже, біологічна схильність виявилася вирішальною.
Разом з тим є й інші дані. Наприклад, Бродлі зі співавторами (1998) навели подібний Джону випадок, коли канадський хлопчик у віці 7 місяців після видалення пошкодженого члена став виховуватися як дівчинка. І в дорослому віці був цілком задоволений своєю жіночою ідентичністю.
Наявні дані свідчать про важливу роль у формуванні статевої ідентичності (психологічної статі) як біологічних, так і соціальних чинників.
Щодо другого критерію. Маскулінність і фемінінність є соціальними конструктами, що визначають сутність чоловічого й жіночого в культурі (поведінці, мисленні, емоційному реагуванні, особистісних характеристиках, соціальних ролях тощо). Ще на початку ХХ століття Отто Вейнінгер у книзі «Стать і характер» писав, що «в області досвіду немає ні чоловіків, ні жінок. Існує тільки мужнє і жіночне». Отже, важливо розуміти, як у людині співвідносяться маскулінність і фемінінність.
Спочатку в психології маскулінність і фемінінність розглядалися як взаємовиключні параметри: людина може бути або тільки маскулінною (і тоді це чоловік), або тільки фемінінною (і тоді це жінка). Така модель отримала назву дихотомічної. Пізніше з’ясувалося, що і чоловік, і жінка можуть включати в себе і маскулінні (М), і фемі-нінні (Ф) прояви, однак вони взаємовиключають одне одного: чим більше в людині маскулінності, тим менше фемінінності, і навпаки. Інакше кажучи, М + Ф = const. Багато психологічних шкал, спрямованих на оцінку мас-кулінності/фемінінності, ґрунтувалися саме на такій моделі, що отримала назву континуально-альтернативної. Це і 5-а шкала MMPI, і шкала Dur-Moll Л. Сонді, і шкала маскулінності Гілфорда, і тест Термана-Майлза і т. ін. Дана модель представлена на рис. 30.1
Рис. 30.1. Континуально-альтернативна модель співвідношення маскулінності і фемінінності, де 1, 2, 3, 4 — індивіди з різною часткою маскулінності і фемінінності, М — маскулінність, Ф — фемінінністьЯк видно з рис. 30.1, індивід 1 включає 100% маскулінності і 0% фемінінності, індивід 2 включає більше маскулінності, ніж фемінінності, індивід 3 — більше фемінін-ності, ніж маскулінності, індивід 4 — 100% фемінінності і 0% маскулінності. О. вейнінгер сформулював принцип комплементарності, згідно з яким чоловік до своєї частки маскулінності повинен додати частку маскулінності жінки, що доповнює до певної константи, — М (чоловіка) + М (жінки) = const; або інакше: до своєї частки фемінін-ності чоловік повинен додати частку фемінінності жінки, що доповнює до певної константи, — Ф (чоловіка) + Ф (жінки) = const.
Маскулінність у психологічних дослідженнях, виходячи з статеворольової концепції гендеру т. Парсонс і Р. Бейлз, розглядалася як інструментальність, тобто спрямованість на справу, цілеспрямованість, змагальність, агресивність, неуважність до емоційного стану інших людей, амбітність тощо. Фемінінність же розглядалася як експресивність — емоційність, спрямованість на людей, чутливість до переживань інших людей т. ін. Концепція інструментальності/ експресивності практично збереглася до сьогоднішнього дня, однак якщо раніше самі ці показники були пов’язані негативно (одне виключало інше), то з часом з’явилися суттєві сумніви в тому, що такі взаємини маскулінності й фемінінності є єдиними.
Рис. 30.2. Андрогінна модель людини, де М — маскулінність, Ф — фемінінність, 1, 2 — індивіди з різними співвідношеннями маскулінності і фемінінностіУ 70-ті роки ХХ століття з’явився новий тип людини — чоловіка і жінки, що поєднують у собі як багато інструментальних, так і експресивних якостей. Це були дбайливі, теплі й при цьому цілеспрямовані чоловіки та ділові і при цьому турботливі жінки. Склалося враження, що маскулінність і фемінінність є незалежними якостями — вони можуть поєднуватися в людині в будь-яких пропорціях. На рис. 30.2 наведена андрогінна модель співвідношення маскулінних і фемінінних якостей в людині, в якої вони ніяк не впливають одна на одну.
Рис. 30.3. Гендерні типи: А — андрогінний; Ф — фемінінний; М — маскулінний; Н — недиференційованийУ зв’язку з тим, що маскулінність і фемінінність є незалежними (ортогональними) вимірами, то їх поєднання утворюють 4 гендерних типи, що наведені на рис. 30.3.
Таким чином, за критерієм орієнтації на гендерні схеми можна виділити 4 гендерних типи, які протистоять статевій дихотомії (існує не дві статі, а чотири). Слід зазначити, що Сандра Бем виділила андрогінний тип на підставі наявності в людини високих показників маску-лінності й фемінінності. Однак така рівнева андрогінія недостатня — необхідний структурний критерій. У цьому випадку андрогінними індивідами будуть вважатися не ті, які мають високі показники і маскулінності, і фемінінності, а ті, у яких ці параметри не пов’язані (не корелюють) один з одним. Із цією метою ми разом з Є. В. Фроловою та Н. В. Дармостук модифікували статеворольову шкалу A. B. Heilbrnn. На підставі даної методики можливо виявити 3 типи зв’язку параметрів маскулінності і фемінінності, що відповідає 3-м статеворольовим моделям особистості: 1) андрогінній (статистично значущий зв’язок відсутній), 2) континуально-альтернативній (існує статистично значущий негативний зв’язок), 3) контину-ально-ад’юнктивний (існує статистично значущий позитивний зв’язок).
На рис. 30.4 показана вікова динаміка формування ста-теворольових моделей особистості в онтогенезі.
Рис. 30.4. Динаміка формування статеворольових моделей особистості в онтогенезі, де: М — маскулінність,Ф — фемінінність; 1 — андрогінна модель, 2 — континуальноальтернативна модель, 3 — континуально-ад’юнктивна модельЯк видно, андрогінна модель формується до 15—16 років, а до цього для хлопчиків характерна континуальноальтернативна, а для дівчаток — континуально-ад’юнктивна модель.
Хлопчики повинні пройти маскулінні фільтри, які стримують їх немаскулінні прояви. Таких фільтрів декілька, і належать вони до різних вікових періодів: у віці 5 років — ідентифікація з батьком (хлопчики повною мірою поділяють інтереси і форми поведінки батька); статева сегрегація у віці 10—11 років (у школі хлопчики й дівчатка не дружать одне з одним); гомосоціофілія на початку підліткового віку (любов до своєї статі, що виявляється в дружбі хлопчиків-ідлітків, у чоловічому підлітковому шовінізмі); дворова стратифікація (хлопчики затверджують свій статус серед дворової компанії) тощо. На рис. 30.5 схематично представлений механізм маскулінної фільтрації.
Рис. 30.5. Механізм маскулінної фільтраціїЗ шести наведених поведінкових проявів (представлених векторами) тільки два пройшли маскулінну фільтрацію. Отже, чоловіком автоматично не стають — потрібне певне зусилля як соціальних інститутів, так і самого індивіда. Причому можливі два варіанти розвитку маскулін-ності в хлопчиків — «завдяки» і «всупереч» соціалізуваль-ним впливам. в одній з робіт була сформульована така схема формування гендерної (статеворольової) ідентичності: хлопчик близький до матері, мати його любить, завжди поруч з ним, завжди готова йому допомогти. Але приходить час — і хлопчик з необхідністю повинен відірватися від неї. І він, усупереч власним бажанням, іде у світ — у світ чоловіків. такий варіант соціалізації може мати місце, але він є викривленим, а не нормативним. це може бути, і не так рідко, наприклад, коли жінка розлучилася з чоловіком, створила дуже близькі симбіотичні відносини з сином, аж до того, що хлопчик до 10—11 років спить у ліжку з матір’ю. У такого хлопчика виникають серйозні проблеми у стосунках з однолітками, і надалі він не може асимілюватися в чоловічий світ: дорослі чоловіки здаються агресивними та небезпечними. Інший варіант соціалізації — формування чоловічого статеворольового гендеру завдяки ідентифікації хлопчика з батьком (або з фігурою, що заміщує його). Він їздить на риболовлю з батьком, ходить з ним у гараж, грає на скрипці як батько тощо. Відсутність батька; слабкий батько (мається на увазі його низький статус у сім’ї); дистанційований батько; батько, який відкидає; нарцистичний батько і т. ін. є чинниками, що утруднюють ідентифікацію. У цьому випадку розвиток хлопчика за чоловічим вектором дуже ускладнений. Суть хлопчачого розвитку полягає в тому, щоб «відірватися» від усесильної матері, ідентифікуватися з батьком і піти в «чоловічий» світ разом з нерозлучними друзями в підлітковому віці, виявляючи явну перевагу своєї статі (бути чоловіком краще) і, відповідно, чоловічий шовінізм. Якщо підліток не пройде етап чоловічого шовінізму, то це він повинен зробити пізніше — в юнацькому віці. Наприклад, якщо хлопчик був симбіотично прив’язаний до матері, був домашньою дитиною, не відвідував дитячий садок, не мав друзів у підлітковому віці, дружив з дівчатками, то він має великі проблеми в тому, щоб стати гендероти-повим («справжнім») чоловіком.
Жінці також складно стати жінкою. Трагічність «жіночого» висловив австрійський і німецький психіатр Ріхард Крафт Еббінг, кажучи, що жінки бувають двох альтернативних типів — «жінка-мати» й «жінка-повя». Цим самим він зафіксував кардинальне розщеплення жіночої особистості. Існують три варіанти психосексуального розвитку жінки, які метафорично можуть бути виражені таким чином:
1) жінка «прикладає» чоловіка до грудей, стаючи йому «мамою», а чоловіка перетворює на «дитину». Така жінка все робить за чоловіка — і праску лагодить, і табурети ремонтує тощо. У чоловіка ж розвивається засвоєна безпорадність — він нічого сам не може без дружини. Страх бути жінкою (страх чоловіків) і зручність чоловіка бути дитиною — видимі причини такого варіанту розвитку (варіант «жінка-мати»);
2) жінка «допускає» чоловіка до власних геніталій. При цьому чоловік «застрягає» в геніталіях, не йде далі, до її серця. Жінка скаржиться на те, що чоловік її використовує, що вона не цінна для нього (варіант «жінка-повія»);
3) жінка, «допустивши» чоловіка до геніталій, дозволяє йому (і собі) піднятися до серця. І тепер вона стає най-щасливішою жінкою — вона інтегрувала в собі і сексуальність, і материнство.
Очевидно, що існують внугрішньоособистіст механізми, що забезпечують становлення її стосунків з чоловіками.
Грін запропонував критерії статеворольової девіації, ненормативного статеворольового розвитку:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина VII. Прикладні аспекти психології“ на сторінці 56. Приємного читання.