Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Щодо першого критерію. Фактично, стать є носієм гендеру в психологічному сенсі — «безстатевий гендер така ж безглуздість, як позасоціальна сексуальність» (І. С. Кон). Д. в. воронцов указує: «Гендерна група, утворена за ознакою статі, завжди виявляється базовою, що лежить в основі <...> гендерного різноманіття». Психологічна ідентичність як чоловіка або жінки може не збігатися з генітальною статтю. У цьому випадку мова йде про транссек-суалізм. Досвід дає реальні факти про роль соціальних чинників у формуванні психологічної статі. Джон Мані описав випадок з власної практики, який стався з одним із хлопчиків-близнюків на ім’я Джон у віці 21 місяця, чий пеніс був непоправно пошкоджений в результаті невдалої медичної електрокоагуляції. видалили член і активно соціалізували дитину як дівчинку: змінили зачіску, одяг, характер користування горщиком тощо. До п’яти років ця дівчинка мала жіночу статеву ідентичність, була набагато більш вишуканою і витонченою, ніж рідний брат-близнюк. Джон Мані вважав, що гендерно-рольова соціалізація подолала біологічну схильність. Однак Мілтон Даймонд і Кейт Сігмудсон (1977) простежили долю Джона, оберненого на Джоанну. вони виявили, що з часом ця дівчинка все більше відчувала себе незатишно в дівочих проявах, воліла чоловічий одяг, а також іграшки брата, любила розбирати різні предмети для того, щоб зрозуміти принцип їхньої роботи. Приблизно в 10 років вона стала ясно усвідомлювати, що не є дівчинкою. Вона згодом писала: «Я почала розуміти, наскільки розрізнялися моє відчуття себе і те, ким я була насправді <...> я подумала, що я потвора або щось на зразок цього...». До 14-ти років Джоанна відмовилася приймати жіночі гормони, носити жіночий одяг і прикидатися бути дівчинкою. Вона стала отримувати чоловічі гормони, і піддалася операції зі зміни статі (мамектомія і фалопластика). «Він» одружився у віці 25 років. Отже, біологічна схильність виявилася вирішальною.

Разом з тим є й інші дані. Наприклад, Бродлі зі співавторами (1998) навели подібний Джону випадок, коли канадський хлопчик у віці 7 місяців після видалення пошкодженого члена став виховуватися як дівчинка. І в дорослому віці був цілком задоволений своєю жіночою ідентичністю.

Наявні дані свідчать про важливу роль у формуванні статевої ідентичності (психологічної статі) як біологічних, так і соціальних чинників.

Щодо другого критерію. Маскулінність і фемінінність є соціальними конструктами, що визначають сутність чоловічого й жіночого в культурі (поведінці, мисленні, емоційному реагуванні, особистісних характеристиках, соціальних ролях тощо). Ще на початку ХХ століття Отто Вейнінгер у книзі «Стать і характер» писав, що «в області досвіду немає ні чоловіків, ні жінок. Існує тільки мужнє і жіночне». Отже, важливо розуміти, як у людині співвідносяться маскулінність і фемінінність.

Спочатку в психології маскулінність і фемінінність розглядалися як взаємовиключні параметри: людина може бути або тільки маскулінною (і тоді це чоловік), або тільки фемінінною (і тоді це жінка). Така модель отримала назву дихотомічної. Пізніше з’ясувалося, що і чоловік, і жінка можуть включати в себе і маскулінні (М), і фемі-нінні (Ф) прояви, однак вони взаємовиключають одне одного: чим більше в людині маскулінності, тим менше фемінінності, і навпаки. Інакше кажучи, М + Ф = const. Багато психологічних шкал, спрямованих на оцінку мас-кулінності/фемінінності, ґрунтувалися саме на такій моделі, що отримала назву континуально-альтернативної. Це і 5-а шкала MMPI, і шкала Dur-Moll Л. Сонді, і шкала маскулінності Гілфорда, і тест Термана-Майлза і т. ін. Дана модель представлена на рис. 30.1

Рис. 30.1. Континуально-альтернативна модель співвідношення маскулінності і фемінінності, де 1, 2, 3, 4 — індивіди з різною часткою маскулінності і фемінінності, М — маскулінність, Ф — фемінінність

Як видно з рис. 30.1, індивід 1 включає 100% маскулінності і 0% фемінінності, індивід 2 включає більше маскулінності, ніж фемінінності, індивід 3 — більше фемінін-ності, ніж маскулінності, індивід 4 — 100% фемінінності і 0% маскулінності. О. вейнінгер сформулював принцип комплементарності, згідно з яким чоловік до своєї частки маскулінності повинен додати частку маскулінності жінки, що доповнює до певної константи, — М (чоловіка) + М (жінки) = const; або інакше: до своєї частки фемінін-ності чоловік повинен додати частку фемінінності жінки, що доповнює до певної константи, — Ф (чоловіка) + Ф (жінки) = const.

Маскулінність у психологічних дослідженнях, виходячи з статеворольової концепції гендеру т. Парсонс і Р. Бейлз, розглядалася як інструментальність, тобто спрямованість на справу, цілеспрямованість, змагальність, агресивність, неуважність до емоційного стану інших людей, амбітність тощо. Фемінінність же розглядалася як експресивність — емоційність, спрямованість на людей, чутливість до переживань інших людей т. ін. Концепція інструментальності/ експресивності практично збереглася до сьогоднішнього дня, однак якщо раніше самі ці показники були пов’язані негативно (одне виключало інше), то з часом з’явилися суттєві сумніви в тому, що такі взаємини маскулінності й фемінінності є єдиними.

Рис. 30.2. Андрогінна модель людини, де М — маскулінність, Ф — фемінінність, 1, 2 — індивіди з різними співвідношеннями маскулінності і фемінінності

У 70-ті роки ХХ століття з’явився новий тип людини — чоловіка і жінки, що поєднують у собі як багато інструментальних, так і експресивних якостей. Це були дбайливі, теплі й при цьому цілеспрямовані чоловіки та ділові і при цьому турботливі жінки. Склалося враження, що маскулінність і фемінінність є незалежними якостями — вони можуть поєднуватися в людині в будь-яких пропорціях. На рис. 30.2 наведена андрогінна модель співвідношення маскулінних і фемінінних якостей в людині, в якої вони ніяк не впливають одна на одну.

Рис. 30.3. Гендерні типи: А — андрогінний; Ф — фемінінний; М — маскулінний; Н — недиференційований

У зв’язку з тим, що маскулінність і фемінінність є незалежними (ортогональними) вимірами, то їх поєднання утворюють 4 гендерних типи, що наведені на рис. 30.3.

Таким чином, за критерієм орієнтації на гендерні схеми можна виділити 4 гендерних типи, які протистоять статевій дихотомії (існує не дві статі, а чотири). Слід зазначити, що Сандра Бем виділила андрогінний тип на підставі наявності в людини високих показників маску-лінності й фемінінності. Однак така рівнева андрогінія недостатня — необхідний структурний критерій. У цьому випадку андрогінними індивідами будуть вважатися не ті, які мають високі показники і маскулінності, і фемінінності, а ті, у яких ці параметри не пов’язані (не корелюють) один з одним. Із цією метою ми разом з Є. В. Фроловою та Н. В. Дармостук модифікували статеворольову шкалу A. B. Heilbrnn. На підставі даної методики можливо виявити 3 типи зв’язку параметрів маскулінності і фемінінності, що відповідає 3-м статеворольовим моделям особистості: 1) андрогінній (статистично значущий зв’язок відсутній), 2) континуально-альтернативній (існує статистично значущий негативний зв’язок), 3) контину-ально-ад’юнктивний (існує статистично значущий позитивний зв’язок).

На рис. 30.4 показана вікова динаміка формування ста-теворольових моделей особистості в онтогенезі.

Рис. 30.4. Динаміка формування статеворольових моделей особистості в онтогенезі, де: М — маскулінність,Ф — фемінінність; 1 — андрогінна модель, 2 — континуальноальтернативна модель, 3 — континуально-ад’юнктивна модель

Як видно, андрогінна модель формується до 15—16 років, а до цього для хлопчиків характерна континуальноальтернативна, а для дівчаток — континуально-ад’юнктивна модель.

Хлопчики повинні пройти маскулінні фільтри, які стримують їх немаскулінні прояви. Таких фільтрів декілька, і належать вони до різних вікових періодів: у віці 5 років — ідентифікація з батьком (хлопчики повною мірою поділяють інтереси і форми поведінки батька); статева сегрегація у віці 10—11 років (у школі хлопчики й дівчатка не дружать одне з одним); гомосоціофілія на початку підліткового віку (любов до своєї статі, що виявляється в дружбі хлопчиків-ідлітків, у чоловічому підлітковому шовінізмі); дворова стратифікація (хлопчики затверджують свій статус серед дворової компанії) тощо. На рис. 30.5 схематично представлений механізм маскулінної фільтрації.

Рис. 30.5. Механізм маскулінної фільтрації

З шести наведених поведінкових проявів (представлених векторами) тільки два пройшли маскулінну фільтрацію. Отже, чоловіком автоматично не стають — потрібне певне зусилля як соціальних інститутів, так і самого індивіда. Причому можливі два варіанти розвитку маскулін-ності в хлопчиків — «завдяки» і «всупереч» соціалізуваль-ним впливам. в одній з робіт була сформульована така схема формування гендерної (статеворольової) ідентичності: хлопчик близький до матері, мати його любить, завжди поруч з ним, завжди готова йому допомогти. Але приходить час — і хлопчик з необхідністю повинен відірватися від неї. І він, усупереч власним бажанням, іде у світ — у світ чоловіків. такий варіант соціалізації може мати місце, але він є викривленим, а не нормативним. це може бути, і не так рідко, наприклад, коли жінка розлучилася з чоловіком, створила дуже близькі симбіотичні відносини з сином, аж до того, що хлопчик до 10—11 років спить у ліжку з матір’ю. У такого хлопчика виникають серйозні проблеми у стосунках з однолітками, і надалі він не може асимілюватися в чоловічий світ: дорослі чоловіки здаються агресивними та небезпечними. Інший варіант соціалізації — формування чоловічого статеворольового гендеру завдяки ідентифікації хлопчика з батьком (або з фігурою, що заміщує його). Він їздить на риболовлю з батьком, ходить з ним у гараж, грає на скрипці як батько тощо. Відсутність батька; слабкий батько (мається на увазі його низький статус у сім’ї); дистанційований батько; батько, який відкидає; нарцистичний батько і т. ін. є чинниками, що утруднюють ідентифікацію. У цьому випадку розвиток хлопчика за чоловічим вектором дуже ускладнений. Суть хлопчачого розвитку полягає в тому, щоб «відірватися» від усесильної матері, ідентифікуватися з батьком і піти в «чоловічий» світ разом з нерозлучними друзями в підлітковому віці, виявляючи явну перевагу своєї статі (бути чоловіком краще) і, відповідно, чоловічий шовінізм. Якщо підліток не пройде етап чоловічого шовінізму, то це він повинен зробити пізніше — в юнацькому віці. Наприклад, якщо хлопчик був симбіотично прив’язаний до матері, був домашньою дитиною, не відвідував дитячий садок, не мав друзів у підлітковому віці, дружив з дівчатками, то він має великі проблеми в тому, щоб стати гендероти-повим («справжнім») чоловіком.

Жінці також складно стати жінкою. Трагічність «жіночого» висловив австрійський і німецький психіатр Ріхард Крафт Еббінг, кажучи, що жінки бувають двох альтернативних типів — «жінка-мати» й «жінка-повя». Цим самим він зафіксував кардинальне розщеплення жіночої особистості. Існують три варіанти психосексуального розвитку жінки, які метафорично можуть бути виражені таким чином:

1) жінка «прикладає» чоловіка до грудей, стаючи йому «мамою», а чоловіка перетворює на «дитину». Така жінка все робить за чоловіка — і праску лагодить, і табурети ремонтує тощо. У чоловіка ж розвивається засвоєна безпорадність — він нічого сам не може без дружини. Страх бути жінкою (страх чоловіків) і зручність чоловіка бути дитиною — видимі причини такого варіанту розвитку (варіант «жінка-мати»);

2) жінка «допускає» чоловіка до власних геніталій. При цьому чоловік «застрягає» в геніталіях, не йде далі, до її серця. Жінка скаржиться на те, що чоловік її використовує, що вона не цінна для нього (варіант «жінка-повія»);

3) жінка, «допустивши» чоловіка до геніталій, дозволяє йому (і собі) піднятися до серця. І тепер вона стає най-щасливішою жінкою — вона інтегрувала в собі і сексуальність, і материнство.

Очевидно, що існують внугрішньоособистіст механізми, що забезпечують становлення її стосунків з чоловіками.

Грін запропонував критерії статеворольової девіації, ненормативного статеворольового розвитку: