Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Використання психосоматичних ідей у проблематиці вікової психології, психології розвитку становить не тільки науково-дослідницький інтерес, але й прикладний. Гострота й специфічність протікання вікових криз вирізняє сучасне інформаційне суспільство, суспільство ризику, суспільство спектаклю, як його називають філософи. Існування людини в такому суспільстві характеризується високою мірою невизначеності життєвих ситуацій, їх інформаційною перенасиченістю, необхідністю володіти широким сектором ролей та гнучко застосовувати їх у різних варіантах життєвих сценаріїв. Це втілюється в специфічних психологічних ефектах, які можуть бути матеріалом для психологічного аналізу та базою для психокорекцій-них розробок.

Кожен етап вікового розвитку характеризується внутрішніми протиріччями, які превалюють, специфікою стре-состійкості й особливостями навантаження на адаптаційний потенціал. Агресія й страхи, потреби та їх фрустрація, механізми психологічного захисту також мають вікові особливості. Усе перераховане спеціалісти відносять до основних психологічних чинників соматичних проблем. Окрім того, усе вказане прямо чи опосередковано пов’язане з різними категоріями внутрішніх конфліктів, які обумовлені не тільки індивідуально-типологічними та ситуаційними, але й віковими причинами.

Відомо, що існує низка хвороб, притаманних певному віковому періоду. Є хвороби дитинства, перехідного віку, старості. І це обумовлено не тільки фізіологічними причинами, але й психологічною специфікою того чи іншого віку. Так, наприклад, різке збільшення кількості дітей, які хворіли ангіною, випадає на період кризи 3-х років. Даний період характеризується тим, що в дитини йде активний розвиток самосвідомості, що проявляється в прагненні до самостійності і в таких формах поведінки, як негативізм та впертість. З іншого боку, батьки в такій ситуації посилюють авторитарний тиск і викликають внутрішній опір у дитини, яка не завжди в змозі про це заявити. Неможливість висловити непогодження спеціалісти із психосоматики часто відносять до факторів, які обумовлюють запалювальні процеси в мигдалинах.

Підліткова криза також супроводжується низкою соматичних ефектів, а саме: максимум діагностованих сколіозів, пік хвилі хронічних захворювань, виникнення перших залежностей. Помилково вважати, що складні протиріччя, які супроводжують зростання особистості в даному віці, не можуть мати нічого спільного із соматичними ефектами. Скоріш навпаки: такі ефекти можуть розглядатися як соматична мова. Тоді це предмет уваги шкільного психолога.

Найбільш поширеними захворюваннями в сучасному суспільстві є серцево-судинні, зріст кількості яких припадає на період кризи середнього віку. Слід зазначити, що навіть прибічники традиційного погляду на психосоматику погоджуються з тим, що гіпертонія має психологічну обумовленість. Причому психологічні особливості, які обумовлюють дане захворювання, пов’язані з характеристиками особистості людини певної вікової категорії, котра переживає кризу. Це залежність від визначених стереотипів, перфекціонізм, потреба у схваленні, сумніви відносно власних досягнень та перспектив. У таких ситуаціях медики пропонують лікарські засоби. А психологи працюють залежно від парадигми, якій вони віддають перевагу, з поведінковими ефектами або з глибинними причинами.

При вивченні особливостей психологічних факторів серцево-судинних захворювань підтверджуються припущення практиків психосоматичного аналізу про властиві таким хворим перфекціонізм та ворожість. Подібні якості визначено як такі, що притаманні представникам так званого середнього віку. Але гіпотоніки похилого та молодого віку не відрізняються такими якостями. Знову нагадує про себе вікова обумовленість, ознаки чого для практичного психолога стають тією ниточкою, завдяки якій можна розплутати клубок проблем.

Психологічна обумовленість виникнення загострень у хворих остеохондрозом не викликає сумнівів у практичних психологів, які працюють із психосоматикою. Пацієнти з функціональною патологією хребта характеризуються залежністю від роботи, соціально нав’язаним перфекціоніз-мом, потребою в досягненні досконалості.

Цілісний підхід психолога до людини в контексті, що розглядається, потребує привернення так званого психосоматичного погляду на ситуацію, який дає можливість застосувати ефекти тілесності для отримання більш чіткої психологічної картини проблеми, визначення програми її подолання та бачення перспективи розвитку.

Слід зазначити, що з точки зору культурно-історичного підходу до психосоматичної феноменології, прояви тілесності в процесі соціалізації набувають риси вищих психічних функцій, а саме знаково-символічної форми і характеру довільності. Змістом психосоматичного розвитку є засвоєння знаково-символічної форми регуляції, яка трансформує тілесні функції і створює психосоматичні феномени (ПСФ).

ПСФ проявляються у засвоєнні та проходженні тілесних знаків, в інтеріоризації засобів психічної регуляції тілесних явищ; формуються в процесі соціалізації тілесних функцій.

Поряд із психосоматичними симптомами виділяють ПСФ норми, що виникають у результаті обмежень соціалізації (заборони, покарання, наслідування прикладу у формуванні навичок і звичок) та сумісно пережитих емоцій (наприклад, радість, тривога тощо).

До ПСФ норми відносять:

• категоріальну структуру тілесного досвіду (її диференційованість та інтегрованість);

• образ тіла (його деталізованість, стабільність, чіткість кордонів, стійкість);

• ставлення до тіла (його прийняття, позитивність, не-байдужість);

• категоріальну оцінну шкалу інтрацепції;

• тілесне самопочуття (з емоційно диференційованим змістом);

• невербальну комунікацію (систему її засобів);

• вербалізацію тілесності (систему її засобів, рівень володіння ними, можливість застосування);

• тілесні навички (їх кількість, рівень володіння, адекватність застосування, можливість переносу);