Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

8. Більш повнокровне життя.

29.3. Валеонастановлення

Однією з провідних категорій психології здоров’я є внутрішня картина здоров’я (ВКЗ), що являє собою сукупність елементів (характеристик) здоров’я та інтимно пов’язаних із ним змістовно-психологічних, суб’єктивно-оцінних моментів існування.

Виділяють три основні грані ВКЗ:

1. Когнітивна. Раціональна сторона ВКЗ — сукупність суб’єктивних або міфологічних умовиводів, суджень про причини, зміст, можливі прогнози, а також оптимальні засоби збереження, зміцнення та розвитку здоров’я.

2. Емоційна. Чуттєва сторона ВКЗ — переживання здорового самопочуття, пов’язане з комплексом відчуттів, які формують емоційний фон (спокій, радість, свобода, легкість, симпатія тощо).

3. Поведінкова. Моторно-вольова сторона ВКЗ, що являє собою сукупність зусиль, прагнень, конкретних дій здорової людини, що обумовлено її системою вірувань та спрямованих на досягнення суб’єктивно значущих цілей.

Поняття ВКЗ хронологічно виникло в науці після поняття «внутрішня картина хвороби» (ВКХ). Термін «внутрішня картина хвороби» був запропонований О. Р. Лурія, про внутрішню картину здоров’я вперше заговорив О. Б. Орлов в контексті дискусії про альтернативу патоцентричній медичній моделі.

ВКХ — це складне, структуроване утворення, що включає чотири рівні психічного відображення хвороби. Перший рівень — сенсорний, включає сукупність відчуттів (болючих, тяжких), які переживає хворий та відображених у його скаргах, а також загальне тілесне самопочуття як цілісний чуттєво сформований образ, що наділений самим хворим (у скаргах) негативними, хворобливими якостями. Другий рівень — емоційний, зміст якого складають емоційні реакції на хворобу, її окремі прояви, наслідки хвороби та ін. (емоції негативного спектру — страхи, тривожність, депресія; можливі також прояви гніву, почуття провини). Третій рівень — інтелектуальний, має сукупність знань і уявлень хворого про власну хворобу та її наслідки, його оцінки, роздуми про хворобу, її природу, лікування. Четвертий рівень — мотиваційний, включає особистісний сенс хвороби та її наслідків у контексті цілісного життя людини як особистості, її минулого й майбутнього.

Основою формування внутрішньої картини хвороби може бути особливе філогенетичне утворення — відчуття комфортності, чуттєва тканина нормального функціонування, той неперервний образ тіла, у контексті якого набувають свого існування інтрацептивні відчуття. Подібне «першобачення» у формі емоційно забарвлених «темних почуттів» є вихідною базою побудови розгорнутої структури вКХ і складає зміст продромальних відчуттів. Специфіка вКХ полягає в тому, що чуттєва тканина її виражається не тільки в категоріях соматоперцепції, відчуття означають не тільки себе, а й хворобу. вторинне означення чуттєва тканина отримує через формування «концепції» хвороби: відчуття стають симптомами, які сигналізують про хворобу й визначені нею. Значення хвороби для того, хто захворів, формується через переломлення її суб’єктивної картини у структурі потреб та мотивів людини, набуваючи особистісного сенсу. За своєю функцією осо-бистісний сенс робить досяжним для свідомості суб’єктивне значення хвороби. Таким чином, ВКХ уявляється складним багаторівневим утворенням, що включає в себе чуттєву тканину, первинні й вторинні ознаки, особистісний сенс. Усі ці рівні породження й функціонування суб’єктивної картини хвороби тісно взаємопов’язані між собою, і «жива» ВКХ є динамічною системою, в якій відбуваються переходи від чуттєвої тканини до особистісно-го сенсу і, навпаки, від особистісного сенсу через означення до чуттєвої тканини.

У психічній реальності людини з певною періодичністю виникають та співіснують декілька внутрішніх картин, що відображають стан здоров’я особистості: внутрішня картина здоров’я до хвороби, внутрішня картина здоров’я та хвороби під час хвороби та внутрішня картина здоров’я після хвороби. їх зміст залежить від наявності та характеру валеонастановлення (валео — здоров’я; настановлення — готовність діяти в певному напрямку).

Валеонастановлення — компонент спрямованості особистості, який відповідає за підтримку здоров’я та подолання хвороби і характеризується готовністю до певного способу сприйняття, ставлення та реагування в ситуаціях, що стосуються здоров’я людини. Валеонастановлення є інтегральним утворенням, яке об’єднує когнітивні (уявлення про здоров’я і хворобу), емоційні (ставлення до проблем здоров’я і хвороби) та поведінкові (моделі поведінки, спрямовані на підтримку здоров’я й подолання хвороби) компоненти психіки, що визначають індивідуальну феноменологію здоров’я. як і в атитюда (соціального настановлення) валеонастановлення має три компоненти і є біполярним,себто включає настановлення відносно здоров’я та хвороби. У своїх дослідженнях О. С. Васильєва та Ф. Р. Філатов виділили та схарактеризували чотири типи валеонастановлення.

1. Ресурсний — передбачає орієнтацію на самостійне дотримання засад здорового способу життя. Когнітивний компонент відрізняється повнотою та диференційованістю уявлень як про здоров’я, так і про хворобу. Емоційний компонент обумовлений більшою мірою внутрішньо особи-стісними чинниками, ніж зовнішніми стимулами; не залежний від позиції значущих інших. Йому відповідає позитивна налаштованість на власну активність, як фізичну, так і духовну, творчу, інтелектуальну. Поведінковий компонент характеризується активністю як у подоланні хвороби та підтримці власного здоров’я, так і у сприянні створенню загальної здорової атмосфери в сім’ї, у колективі, у суспільстві загалом.

2. Маніпулятивний тип валеонастановлення відрізняється тим, що власне самопочуття є засобом впливу на інших. Когнітивний компонент відрізняється тим, що уявлення про хворобу більш чітко диференційовані. Емоційний компонент характеризується тим, що позитивне налаштування залежить від регламентацій значущих інших, а ставлення до власного здоров’я відрізняється пасивністю. У поведінці часто відмічають захисні реакції, агресивні тенденції та демонстративні стратегії.

3. Підтримувальний тип валеонастановлення базується на прагненні отримати допомогу одного з членів сім’ї. Когнітивний компонент характеризується недостатньою сфор-мованістю уявлень про здоровий спосіб життя, їх фрагментарністю. Емоційний компонент характеризується тим, що настрій залежить більшою мірою від емоційного стану значущих інших, а не від позитивного підкріплення чи відсутності негативних дій з боку інших. У поведінці необхідність турбуватися про іншого стає основною умовою активізації ресурсів.

4. Дефіцитарний тип валеонастановлення. Поряд з не-сформованістю уявлень про здоровий спосіб життя існує залежність емоційного компонента від позитивної стимуляції з боку значущих інших, загальна пасивність відносно здоров’я та хвороби, а також наявність страхів, підвищена тривожність, та якщо в емоційному ставленні до власного здоров’я проявляється індивідуальна своєрідність, то ког-нітивний і поведінковий компоненти є інтерперсональни-ми феноменами, оскільки їх зміст визначається характером поширених соціальних уявлень.

Серед названих типів саме ресурсний тип валеонаста-новлення відрізняє ту особистість, яку К. Роджерс назвав повноцінно функціонуючою людиною.

29.4. Питання психосоматики в контексті психології здоров’я 

У контексті психологічної проблематики здоров’я доцільним виявляється виділити поряд із типом повноцінно функціонуючої особистості так звану психосоматичну особистість чи Homo Somaticus (людину соматичну) як суб’єкта, у якого функції психіки приймає на себе тіло. Мова йде про людину, чиє психічне функціонування збіднене, а його дефіцит компенсується функціонуванням тілесним або поведінковим, що проявляється в соматичних розладах. відмінність полягає в тому, що за соматичний розлад «Я» не відповідає і завдяки йому залишається організованим. Соматичний розлад, на думку спеціалістів із психосоматики — це доведений до екзистенційного абсурду прояв життєвого стилю індивіда. А психосоматична особистість — це людина, позбавлена контакту з власним внутрішнім світом. її значущою рисою є дефіцит функції емоційної сфери, який проявляє себе у спрощеності афективного життя, нездатності до емоційного резонансу, виразу власних переживань і розумінню почуттів інших людей, а також до фантазування і вільної розповіді про себе та інших. Вона схильна ідентифікуватися з прийнятими в суспільстві соціальними нормами, створюючи ілюзію простоти буття. Homo Somaticus надає перевагу розмовам не про себе, а про зовнішній світ і реальні події, погано розуміє мову символів та метафор, вимагаючи раціональних пояснень, конкретних питань і відповідей. У нього між «знаю» і «не знаю» — чітка межа, без зони припущень і здогадок, а в лексиконі рідко зустрічаються слова-синоні-ми. На відміну від більшості невротиків він зазвичай добре адаптований у соціумі, досягає високих рівнів соціальної інтеграції та успіхів у професійній сфері. Психосоматична особистість має риси, спільні з обсесивно-компульсивним типом. Але якщо обсесивно-компульсивний тип може бути порівняний з автомобілем, не здатним зрушити з місця через відсутність ручного гальма, то Homo Somaticus швидше схожий на автомобіль, у якому не встановлений двигун. До глибинно-психологічних особливостей Homo Somaticus відносять: порушення базової довіри, зниження толерантності до фрустрації; потребу в залежності; недостатню інтроспекцію; недостатнє співвіднесення свідомості з неусвідомле-ними фантазіями; типово компенсаторний вираз тілесних відчуттів; орально-нарцисичні порушення з підкресленою схильністю до переживання втрати об’єкта; захисну поведінку з патернами жалібно-звинувачувальних дій. Соматичний симптом у психосоматичної особистості виконує захисну функцію, долаючи особистісну дезінтеграцію, він служить засобом підтримки міжособистісної рівноваги. Homo Somaticus слід навчитися виражати конфлікти та афективні стани не тілом, а й почуттями і словами. Для цього необхідно реактивувати його несвідомі деструктивні та орально-рецептивні імпульси, тобто зробити саме те, проти чого з раннього дитинства «психосоматогенною матір’ю» вибудовувалась уся система захистів.

Ріст інтересу до проблем психосоматики не є випадковим, оскільки сучасний погляд на психосоматику виходить за межі уявлень про здоров’я та хворобу і наближається до науки про людину як психосоматичну цілісність. Сьогодні психосоматика розуміється як тілесне відображення душевного життя людини, тілесне відображення внутрішніх конфліктів та вікових криз.