Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Іншими словами, у кожній культурі вироблені свої правила, що передаються з покоління в покоління та регулюють експресивні вирази особистості. вони приписують, які — універсальні за своєю суттю — емоції дозволено в певних ситуаціях показувати, а які — ховати. П. Екман і У. Фрізен назвали їх культурно обумовленими правилами «показу» емоцій. так, дуже суворі правила «показу», а точніше, «приховання», маскування емоцій існують у японській культурі. Практично всі спостерігачі відмічають, що в жителів японії, «як правило, спокійний, безтурботний вираз обличчя, незалежно від внутрішніх емоцій», які вони прагнуть приховувати, ховаючи під маскою (в. А. Прон-ников, І. Д. Ладанов, 1985). ця особливість японської культури відбилася і на результатах порівняльно-культурного дослідження, проведеного П. Екманом і У. Фризеном. При перегляді фільму, що викликає стрес, наодинці на обличчях американців і японців виражалися однакові емоції. Але дивлячись фільм у присутності експериментатора, американські випробовувані демонстрували ті ж емоції відрази, страху, смутку або гніву, тоді як у японців негативні емоції стали відбиватися на обличчі рідше і замінювалися посмішкою. Іншими словами, навіть присутності експериментатора виявилося достатньо для того, щоб у японських випробовуваних активізувалися культурно-специфічні правила «показу» емоцій і проявилися відмінності від американських, для низькоконтекстної культури яких характерні не такі різкі зміни в поведінці — у тому числі і невербальному — залежно від особливостей ситуації. Слід також зазначити, що на поведінку японців, які надають величезне значення статусу взаємодіючих із ними людей, також впливала та обставина, що при демонстрації фільму був присутній «старший експериментатор з високим статусом».

Ще одним видом експресивної поведінки людини є жести або виразні рухи рук. За останні десятиліття з’явилася велика кількість робіт, що описують і систематизують жести. У результаті стає все очевиднішим, що більшість жестів культурно-специфічні, і вони можуть як сприяти міжкультурній комунікації, так і утрудняти її. Люди можуть потрапити в скрутне становище, використовуючи звичні для них жести, які, як виявилось, в інших країнах мають зовсім інше значення. Г. Тріандіс наводить при-клад, як американський президент Р. Ніксон, не бажаючи того, образив бразильців: він склав у кільце великий і вказівний пальці, тобто використовував жест, що означає в США «о’кей», але він вважається непристойний у Бразилії (Triandis, 1994).

Різні типи жестів різною мірою пов’язані з культурою (Ekman, Friesen, 1969). Адаптери (почухування носа, покусування губ) допомагають нашому тілу пристосовуватися до навколишнього оточення, але з часом можуть і втратити цю функцію. Хоча вони слабо використовуються під час міжособистісного спілкування, саме культура визначає, які з них доречно або недоречно використовувати в тій або іншій ситуації. Іншими словами, правилам їх використання індивід навчається в процесі соціалізації. Ілюстратори безпосередньо пов’язані зі змістом мовлення, візуально підкреслюють або ілюструють те, що слова намагаються виразити символічно. Відмінності між культурами полягають у частоті і правилах використання певних жестів. Деякі культури заохочують своїх членів до експресії в жестах (у жестикуляції) під час вербальної комунікації. До них відноситься єврейська та італійська культури, але манера жестикуляції в кожній з них має свій національний колорит. в інших культурах індивідів із дитинства привчають бути стриманими при використанні жестів як ілюстрацій мови: у Японії вважається схвальною помірність і стриманість у рухах, жести японців ледве вловимі (В. А. Пронников, И. Д. Ладанов, 1985).

У тій або іншій мірі обумовлені культурою й інші елементи експресивної поведінки людини, наприклад, поза. Так, в Америці рух із випрямленим тілом символізує силу, агресивність і довіру. Коли ж американці бачать «зігнуту» фігуру, то можуть «прочитати» втрату статусу, гідності і рангу. А в Японії, навпаки, люди, що «випрямили поперек», уважаються пихатими.

27.3.3. Міжкультурні відмінності та стереотипи

Стереотипи, їхні види і зміст. Коли ми спостерігаємо людей з іншого культурного середовища, то часто стикаємося з поведінкою, діяльністю або ситуаціями, які не відповідають нашим первинним очікуванням, заснованим на нашій культурі. Ці спостереження можуть вести до негативних характеристик можливих причин подібних подій або ситуацій. При цьому результати процесів соціальної перцепції і наступне наше ставлення до осіб або соціальних явищ багато в чому визначаються нашими стереотипами. Уперше поняття «стереотип» увів у науку американський психолог У. Ліппман. У 1922 році у книзі «Громадська думка» він використав термін «соціальний стереотип», визначивши його як упорядковану, схемну, детерміновану культурою «картинку світу» в голові людини.

Стереотипи — це узагальнення, що стосуються людей, зокрема відносно їх базових психологічних характеристик або особистісних рис. Уже простий опис тих або інших рис містить у собі певний оцінний елемент. те, що стосовно власного народу називається розумною економією, стосовно інших може іменуватися скупістю. те, що в «себе» характеризується, як наполегливість, твердість характеру, у «чужака» називається упертістю. той самий психологічний комплекс, залежно від стосунків до його носія, може називатися і безпосередністю, і безтурботністю, і безвідповідальністю. тут позначається усе, включаючи поточну політичну кон’юнктуру. так, у США росіяни, особливо в карикатурах (які зазвичай найяскравіше виражають масові стереотипи), зображувалися послідовно: як анархісти з бомбою в руці (1917—1922); ведмеді, сильні і добрі (1941—1945); підступні, жорстокі, злі і небезпечні, озброєні атомною бомбою чекісти і генерали (1947—1985); прості люди, такі самі, як американці (1986—1990); перспективні партнери, які швидко навчаються (1991—1995); роззяви, мафіозі, агресивні жебраки, готові красти і продавати все що завгодно (1995—2001).

Стереотипи можуть бути і позитивними, і негативними. Ось приклад поширеного позитивного стереотипу: азіати працелюбні. Інший позитивний стереотип: німці енергійні і мають науковий склад розуму. таким чином, хоча багато стереотипів є негативними, ми не повинні забувати, що є позитивні стереотипи. Стереотипи, що засновані певною мірою на «фактичному» спостереженні, називають соціотипами (Triandis, 1994). Але стереотипи можуть також бути абсолютно безпідставними. Оскільки стереотипи можуть увічнюватися за відсутності безпосереднього спостереження за поведінкою інших людей, деякі стереотипи не мають фактичного зв’язку з групою-об’єктом. Люди дотримуються стереотипів стосовно як власної, так і інших груп. Стереотипи, що відносяться до своєї власної групи, називають аутостереотипами, а ті, що відносяться до інших груп — гетеростереотипами. Часто має місце значний збіг аутостереотипів групи з гетеростереотипами, яких дотримуються інші вщодо цієї групи.

У ряді досліджень, що проводилися впродовж багатьох років, вивчався зміст стереотипів. У одному із найбільш ранніх і найбільш часто цитованих досліджень Кац і Брей-лі (Katz & Braly, 1953) працювали зі студентами останнього курсу Принстонського університету. У цьому дослідженні студентам давали перелік прикметників і просили вибрати ті, які, на їх погляд, є показовими для різних расових/етнічних груп. Дванадцять рис, що найчастіше приписувалися студентами окремим групам, показані в табл. 27.2.

В іншому крос-культурному дослідженні Вільямс і Бест (Williams & Best, 1982) вивчали тендерні стереотипи. Було проведено опитування громадян 30 країн; загальна кількість учасників дослідження досягла майже 3000. Учені використовували контрольний список прикметників (Adjective Check List, ACL), що складався з трьохсот прикметників, перекладених різними мовами. Усіх опитуваних просили вказати, які прикметники більшою мірою характеризують жінок, а які — чоловіків, із точки зору уявлень, прийнятих у їхній культурі. Міра збігу типових описів чоловіків і жінок, отриманих від представників різних культур, виявилася вражаючою. Так, практично у всіх досліджуваних країнах чоловіки характеризувалися, як самовладні, агресивні, активні, байдужі, умілі, демонстративні, жадібні, жорстокі, винахідливі, індивідуалістичні, ініціативні, міцні, схильні командувати, гордовиті, негнучкі, недружні, флегматичні, цинічні, галасливі, дотепні, відважні, прогресивні, проникливі, пунктуальні, раціоналістичні, рішучі, самовдоволені, серйозні, схильні до безладу, схильні до ризику, скупі, суворі, упевнені в собі, уперті, непохитні. Водночас образи жінок асоціювалися з такими рисами: балакучі, боязливі, чарівні, веселі, збудливі, безглузді, добрі, добросерді, забобонні, залежні, мінливі, лагідні, легковажні, цікаві, мрійливі, м’які, невдоволені, ніжні, неінтелігентні, непостійні, знервовані, емоційні, образливі, обережні, покірні, вередливі, прискіпливі, приємні, збентежені, неспокійні, схильні прощати, скромні, слабкі, теплі, терплячі, чуйні. Результати цього дослідження дозволили Дж. Беррі та його колегам (J. W. Berry et al, 1992) висловити точку зору, згідно з якою така висока міра згоди дає підстави припустити, що дослідникам вдалося виявити психологічні универсалії, які стосуються тендерних стереотипів.

Таблиця 27.2. Дванадцять рис, які 100 студентів Принстона найчастіше приписували різним расовим і національним групам

Риси	Частота	Риси	Частота	Риси	Частота
Німці		Євреї		Китайці
Науковість мислення	78	Проникливі	79	Забобонні	34
Енергійні	65	Обачливі	49	Хитрі	29
Флегматичні	44	Енергійні	48	Консервативні	29
Розумні	32	Скупі	34	Шанують традиції	26
Методичні	31	Розумні	29	Вірні сімейним узам	22
Украй націоналістичні	24	Честолюбні	21	Енергійні	18
Прогресивні	16	Хитрі	20	Задумливі	18
Ефективні	16	Вірні сімейним узам	15	Стримані	17
Життєрадісні	15	Наполегливі	13	Дуже релігійні	15
Музичні	13	Балакучі	13	Неосвічені	15
Наполегливі	11	Агресивні	12	Брехливі	14
Практичні	11	Дужерелігійні	12	Скромні	13
Італійці		Американці		Турки
Артистичні	53	Енергійні	48	Жорстокі	47
Імпульсивні	44	Розумні	47	Дуже релігійні	26
Пристрасні	37	Матеріалістичні	33	Підступні	21
Запальні	35	Честолюбні	33	Хтиві	20
Музичні	32	Прогресивні	27	Неосвічені	15
Обдаровані уявою	30	Люблять задоволення	26	Фізично неохайні	15
Дуже релігійні	21	Обережні	23	Брехливі	13
Балакучі	21	Ефективні	21	Хитрі	12
Мстиві	17	Агресивні	19	Сварливі	12
Фізично неохайні	13	Безпосередні	19	Мстиві	12
Ледачі	12	Практичні	19	Консервативні	12
Ненадійні	11	Спортивні	11	Забобонні	11

Психологічний аналіз формування стереотипів. Стереотипи є продуктом нормальних психологічних процесів, які природним і неминучим чином ведуть до їх формування і збереження. Американський психолог У. Ліппман уперше відмітив дві найважливіші причини формування стереотипів. Перша причина полягає в реалізації принципу економії зусиль, характерного для повсякденного людського мислення. Цей принцип означає, що люди не прагнуть реагувати на навколишні явища кожного разу по-новому, а підводять їх під уже наявні категорії. У цих випадках пізнавальний процес залишається на рівні буденної свідомості, обмежуючись життєвим досвідом, заснованим на типових для даної спільноти уявленнях. Світ, що оточує людину, має відомі елементи одноманітності, а відмова від стереотипів зажадала б від людини постійної напруги уваги і перетворила б сам процес життя на нескінченну чергу проб і помилок, часом небезпечних. Для продуктивного функціонування стереотипу потрібне розчленовування індивідом навколишньої дійсності за допомогою процесів категоризації. При цьому категоризація може розгортатися за допомогою або когнітивних, або афективних, або поведінкових складових психіки індивіда. Друга причина вироблення стереотипів пов’язана із захистом групових цінностей, що є як чисто соціальною функцією, що реалізовується у вигляді утвердження своєї несхожості, специфічності. Образно кажучи, стереотипи — це фортеця, що захищає традиції, погляди, переконання, цінності індивіда; йому затишно за стінами цієї фортеці, бо там він почуває себе в безпеці. Тому будь-яке зазіхання на стереотипи є замахом на безпеку індивіда, він розцінює такі дії й як замах на основи свого світобачення.

Згідно із сучасними уявленнями про природу стереотипів, вони базуються на таких психологічних процесах, як вибіркова увага, оцінка, формування понять і катего-ризація, атрибуція, емоції і пам’ять.

Підкріплення стереотипів. Варто стереотипам з’явитися, їх легко підкріпити. Наші очікування міняються відповідно до наших стереотипів. Ми можемо вибірково направляти увагу на події, які неначе підтверджують стереотипи, ігноруючи, нехай несвідомо, події і ситуації, які кидають виклик цим стереотипам. Наші негативні атрибуції можуть бути програні знову, тим самим підкріплюючи негативні стереотипи, що зберігаються як категоріальні уявлення про цю групу людей. Навіть коли ми направляємо увагу на події, які суперечать нашим стереотипним поглядам, то часто вдаємося до унікальних атрибутивних процесів, щоб переконати себе в тому, що наш стереотип вірний. Ми можемо припустити, що спостережувана подія була випадковістю або що спостережувана людина не була типовим представником групи, до якої належить стереотип. Подібні вибраковування можуть відбуватися дуже швидко, при мінімумі свідомого мислення або зусиль, і вони чутливі до підключення емоції, що має місце в цей час.

Вкорінення стереотипів. Будь то позитивні або негативні стереотипи, вони, як правило, ведуть до обмежень і потенційно дискримінаційні. Причина цього в тому, що стереотипи як ментальні категорії людей мають властивість жити власним життям. Замість того, щоб використовувати стереотипи як узагальнення, тобто «оптимальні припущення» відносно якоїсь групи людей, які ми потім уточнюємо на підставі взаємодії з конкретними індивідами, ми часто використовуємо стереотипи як набір жорстких допущень, що відносяться до всіх людей цієї групи, незалежно від індивідуальних відмінностей або свідчень про зворотне. Дані (тобто спостережувана поведінка), які можуть ставити стереотип під сумнів, «шліфуватимуться» до такої міри, що їх можна буде використовувати для підтримки стереотипу. Дані, які не можна представити по-новому на користь стереотипу, будуть просто відкинуті як випадковості. Стереотипи, використовувані таким чином, укоріняються все більше і більше, оскільки увесь наш досвід служить на підкріплення цього стереотипу, незалежно від того, вірний він або помилковий.

Існує тонка грань між використанням узагальнення як орієнтира і використанням стереотипу для виправдання свого особистого погляду на світ. Виправдання свого погляду на світ шляхом жорсткого і негнучкого використання стереотипів залишає нам тільки обмежений погляд на світ, його мешканців і події. Воно також закладає основу, що містить велику вірогідність появи обмежених і згубних па-тернів мислення про інших людей, а також формування негативного підходу до них (упередження, дискримінація, расизм).

Загальна характеристика атрибуції, її види. Міжосо-бистісне спілкування — це не лише обмін інформацією, але й сприйняття або пізнання людьми одне одного. Основний зміст соціальної перцепції складають атрибутивні процеси. Коли ми спостерігаємо поведінку іншої людини, у нас виникає бажання знати, хто ця людина, що вона з себе становить як особистість і чому діє саме так, а не інакше. Але в повсякденному житті, особливо якщо ми за характером своєї роботи зустрічаємося з багатьма людьми, у нас немає ні часу, ні можливості і навіть бажання як слід розібратися в усіх цих питаннях. Але оскільки якесь пояснення хотілося б мати, у нас у психіці починає спонтанно працювати особливий механізм, що дістав назву атрибуції, тобто приписування об’єктові яких-небудь властивостей і мотивів. Атрибуцією називають процес, за допомогою якого ми робимо висновки про причини поведінки — як нашої власної, так і інших людей.

Коли ваш друг або ваша подруга не приходить на побачення вчасно, ви можете пояснити це тим, що він або вона безвідповідальні, що на вулицях пробки або що друг або подруга просто забули про зустріч. Свій успіх на іспиті ви можете обґрунтувати тим, що добре підготувалися або можете вважати це везінням. Атрибуції дозволяють нам досліджувати упередження людей при поясненні чужої поведінки і вплив цих упереджень на їхню поведінку. Атрибуції виконують у нашому житті важливі функції. Вони дозволяють нам організовувати інформацію в психологічно значущому ключі. Ця психічна організація потрібна принаймні через кількість подій, що відбуваються навколо нас. Ряд досліджень показали, що атрибуції пов’язані з контролем і що люди, які прагнуть контролю, виробляють атрибуції частіше, ніж інші (Burger & Hemans, 1988). Атрибуції розглядаються як механізм етнічного самозахисту (А. А. Налчаджян, 2000), а також допомагають людям упорядковувати нову інформацію про світ і усувати невідповідності між новим і старим способами розуміння намірів і поведінки оточення (Snyder & Higgins, 1988).

Залежно від того, що приписується іншому, розрізняють три основні різновиди атрибуції: а) рис і якостей; б) причин або мотивів поведінки (каузальна); в) диспозиційна.

а) Атрибуція рис і якостей. Коли ми спостерігаємо поведінку людини і сприймаємо її зовнішній вигляд, деякі її якості, особливо зовнішність, впадають у вічі. Проте не всі якості, тим більше психологічні, доступні безпосередньому сприйняттю. У людини є сотні рис вдачі і темпераменту, які не видно і про які ми можемо судити лише на основі інтерпретації її зовнішнього вигляду, поведінки, діяльності і її результатів і т. ін. Ось у цих випадках, коли людина, що сприймає іншу, повинна вирішувати психологічні завдання, які стосуються її рис, вона мимоволі включає в процес механізм атрибуції: на основі інформації про зовнішні риси і особливості поведінки приписує людині цілий ряд рис вдачі і темпераменту. це дуже поширене явище в міжособистісних стосунках.

б) Каузальна атрибуція. Спостерігаючи поведінку людини, ми б хотіли знати, що спонукає її діяти таким чином, а не інакше, які її мотиви, чого вона хоче домагатися цим шляхом. тільки за зовнішньою поведінкою людини дуже важко правильно судити про її мотиви, бо мотиви, причини, спонукальні сили поведінки, як психологічні реальності теж недоступні безпосередньому чуттєвому сприйняттю. тому ми мимоволі і вдаємося до допомоги механізму каузальної атрибуції. Щоб якось зрозуміти поведінку іншої особи, ми приписуємо їй певні причини. «Розуміння», досягнуте таким шляхом, іноді буває близьким до істини, але найчастіше створює спотворене уявлення про мотиви поведінки людини.