Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

• дослідник займає позицію зовнішнього спостерігача, прагнучи дистанціюватися від культури;

• структура дослідження і категорії для її опису, а також гіпотези конструюються вченим заздалегідь.

У психологічних порівняльно-культурних дослідженнях, виділивши універсальні (etic) категорії, необхідно проаналізувати їх за допомогою специфічних для кожної культури (emic) методів і тільки тоді порівнювати, використовуючи etic-підхід. таке комбіноване дослідження вимагає спільних зусиль психологів і етнологів, а отже, створення міждисциплінарної етнопсихології. Поки що такої єдиної науки не існує, хоча й намітилося зближення фахівців двох галузей — культурної антропології і психології. Але якщо мати на увазі майбутнє етнопсихології, її специфіку можна визначити як вивчення систематичних зв’язків між психологічними і культурними змінними при порівнянні етнічних спільнот (Т. Г. Стефаненко, 2000).

Існує ще одна галузь етнопсихології, яка примикає до вказаних вище напрямів — це психологія міжетнічних стосунків. А в сучасному світі, у соціальному контексті безперервних міжетнічних конфліктів саме цей розділ етнопсихології вимагає до себе найпильнішої уваги. Цей напрям є складовою частиною соціальної психології і також пов’язаний із культурною антропологією.

У сучасній етнопсихології найбільшого поширення отримало дослідження таких елементів традиції, як цінності і соціальні норми. Але під час розгляду традиції як структури взаємозв’язаних елементів останнім часом пильна увага приділяється особливостям (чи психологічним «вимірам») тієї або іншої культури, які «пронизують» усі її елементи і проявляються в поведінці її членів. Проаналізувавши велику кількість літературних джерел, У. і К. Стефани (Stephan, Stephan, 1996) виділили 11 психологічних вимірів культур:

• індивідуалізм/колективізм або орієнтація на індиві-дуальні/групові цілі;

• міра толерантності до відхилень від прийнятих у культурі норм (міра «натягнення повідця» між нормами та індивідом);

• міра уникнення невизначеності і, відповідно, потреби у формальних правилах;

• маскулинність/фемінність, тобто оцінка в культурі якостей, що розглядаються стереотипними для чоловіків/жі-нок, і міра заохочення традиційних гендерних ролей;

• оцінка природи людської істоти як «доброї», «поганої» або «змішаної»;

• складність культури, міра її диференціації;

• емоційний контроль, міра емоційної експресивності, яка допускається в культурі;

• близькість контактів або допустимі під час спілкування дистанції і дотики;

• дистанція між індивідом і «владою», міра нерівності між субординаційно нерівними;

• висока контекстність/низька контекстність або мак-симізація/мінімізація відмінностей у поведінці залежно від ситуації;

• дихотомія людина/природа або міра панування людини над природою, підпорядкування природі, життя в гармонії з природою.

Звичайно, це далеко не всі виміри культур, в основу яких покладені опозиції психологічного типу.

27.1.4. Становлення етнічної психології

Уже в Стародавній Греції був помічений вплив довкілля на формування психологічних особливостей людини. Лікар і засновник медичної географії Гіппократ (460—377 рр. до н. е.) висунув загальне положення, згідно з яким усі відмінності між народами — у тому числі їх поведінка і побут — пов’язані з природою і кліматом країни. Геродот (485— 425 рр. до н. е.) у своїй «Історії» порівнює особливості життя і характеру різних народів і при цьому прагне пояснити їх відмінностями природного довкілля.

Французькі просвітники XVIII століття ввели поняття «дух народу» і намагалися розв’язати проблему його обумовленості географічними чинниками. Найяскравішим представником географічного детермінізму серед французьких філософів є Ш. Монтеск’є (1689—1755), який уважав, що «багато речей управляють людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, побут, звичаї; як результат усього цього утворюється загальний дух народу» ; серед безлічі