Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

Цілком зрозуміло, що все різноманіття індивідуальних проявів людей неможливо сконцентрувати в чотирьох типах. Тому часто виділяють так звані «змішані» типи: флег-матико-сангвінік (ФС), холерико-сангвінік (ХС) — усього 6 типів. У результаті отримані 10 типів темпераменту дають достатню схему для адекватного опису основних динамічних проявів більшості людей.

Пропонуємо деякі приклади змішаних типів. Як себе проявляє, наприклад, ФС? Ця змішаність типу темпераменту може виявлятися по-різному: іноді як Ф, а іноді — як С, або в одних ситуаціях як Ф, а в інших — як С, можливий і «змішаний»: частково як Ф, частково як С.

Стосовно змішаних типів темпераменту в психологічних дослідженнях використовують дві стратегії: іноді їх так і називають ХМ, ФС, однак частіше виділяють переважаючий компонент і відносять його до одного з чотирьох основних типів, наприклад, ФС можна назвати флегматиком або меланхоліком.

Статистичні дані розподілу серед населення представників різних типів темпераменту досить суперечливі. Упевнено можна стверджувати лише те, що Ф зустрічається в 4—5 разів рідше інших трьох, які представлені приблизно порівну; крім того, зазвичай виявляють приблизно 10% людей, яких не вдається віднести до жодного з чотирьох типів. У таких ситуаціях мова йде про невизначений темперамент, який не є п’ятим типом, до нього включають людей, яких поєднує неможливість їх віднесення до будь-якого типу.

Проте залишається питання: чи реальні ці типи взагалі? Вони існують насправді, чи це лише данина давній традиції й описи цих типів змушують бачити їх там, де насправді вони відсутні? Один із аргументів на користь їх існування — концепція Г. Айзенка.

22.4. Теорії темпераменту 

Концепція Г. Айзенка. Цей дослідник зібрав більше ста різноманітних слів, що описують різні прояви людини, у тому числі й динамічні, та оцінив ступінь їх прояву у великої кількості людей. Потім на основі спеціальної математичної процедури, що називають факторним аналізом, спробував звести їх у деякі основні взаємонезалежні блоки якостей з урахуванням їх фактичного поєднання у реальних людей.

У результаті з’явилися два основних фактори таких якостей: 1) екстраверсія—інтроверсія і 2) стабільність— невротизм (слід відзначити, що існує ще третій фактор: складність — простота внутрішнього світу, однак в різних дослідженнях він отримував різні інтерпретації, тому ми його не розглядаємо).

«Екстраверсія—інтроверсія» — глобальна характеристика загальної енергійності і експансивності як динамічних проявів людини.

Екстраверт, на думку Г. Айзенка, оптимістичний, імпульсивний, має широке коло знайомих. Екстравертам не властивий контроль над емоціями.

Інтроверт — спокійний, сором’язливий, планує заздалегідь свої дії, тримає почуття під контролем.

«Стабільність—невротизм» — глобальна характеристика загальної динамічності й емоційності як динамічних проявів людини.

Стабільний — збереження організованої поведінки, ситуативної цілеспрямованості у звичайних стресових ситуаціях, зрілість, відмінна адаптація, відсутність напруги, схильність до лідерства і спілкування.

Невротик — нестійкість, низька адаптація, схильність до швидкої зміни настрою, почуття вини і неспокою, депресивні реакції, розлади уваги, нестійкість у стресових ситуаціях, емоційність, імпульсивність, невпевненість у собі тощо.

Поєднання двох глобальних факторів призводить до такої технологічної карти особистості (рис. 22.1). Дві перпендикулярні осі — два глобальних динамічних фактори, які виділив Г. Айзенк. У результаті їх сполучення створюється чотири основних «чистих» типи, що розташовані в чотирьох квадрантах схеми, а на чотирьох осях розташовані чотири змішаних типи.

Опис цих типів, які Г. Айзенк вивів цілком незалежно від теорії Гіппократа, несподівано виявилися дуже близькими, майже однаковими з гіппократівськими типами.

Поєднання екстраверсії та стабільності відповідає типові темпераменту С, екстраверсії та нейротизму — Х, інтроверсії та стабільності — Ф, інтроверсії та невротизму — М. При більш уважному поєднанні цих типів за Айзенком з традиційними типами за Гіппократом, можна відзначити низку розходжень, особливо стосовно Ф, однак усе ж така схожість цих типів вражає.

Стосовно змішаних типів, виражений екстраверт (при середньому значенні на осі стабільність—невротизм) відповідає типу ХС, виражений інтроверт (при тій самій умові) — типу МФ, виражений стабільний (при середньому значенні осі екстраверсія—невротизм) — типу ФС, виражений невротик (при тій самій умові) — типу МХ. Цікаво, що у Г. Айзенка змішаних типів чотири на відміну від шести типів Гіппократа (відсутні типи ХФ і МС).

Підкреслимо, що у співвідношенні результатів досліджень Г. Айзенка з типами за Гіппократом необхідно виділяти два аспекти: по-перше, дивовижну схожість, близькість отриманих результатів і описаних ними типів; по-друге, низку відмінностей. Проте, у цілому, концепція Г. Айзенка довела й обґрунтувала типологію Гіппократа.

Сьогодні, коли існування типів темпераменту в реальності є доведеним, маємо з’ясувати: що саме лежить в основі цих типів, які більш глибокі механізми їх викликають. відповідь на це питання дає концепція Івана Петровича Павлова — великого російського і радянського фізіолога.