Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Деградації особистості сприяють психологічні та соціальні чинники. Існують такі етапи деградації особистості: 1) формування психології «пішки», глобального відчуття своєї залежності від інших сил (феномен «вивченої безпорадності»); 2) створення дефіциту благ; у результаті провідними стають первинні потреби в їжі та виживання; 3) створення «чистоти» соціального оточення — розподіл людей на «гарних» і «поганих», «своїх» і «чужих»; створення провини й сорому за себе; 4) створення культу «самокритики», визнання себе винним навіть у здійсненні тих несхвалюваних вчинків, які людина ніколи не здійснювала; 5) збереження «священних основ» (забороняється навіть замислюватися, сумніватися в засадничих передумовах ідеології); 6) формування спеціалізованої мови (складні проблеми спресовуються до коротких, дуже простих висловів, що легко запам’ятовуються).

У результаті всіх цих чинників для людини стає звичним «нереальне існування», оскільки із складного, суперечливого, невизначеного реального світу людина переходить у «нереальний світ ясності, спрощеності».

З точки зору В. С. Мухіної, механізмами розвитку особистості є ідентифікація, відособлення, взаємодія ідентифікації та відособлення. Ідентифікація (ототожнення) є єдністю інтеріоризаційної ідентифікації, яка забезпечує саме «привласнення» і «вживання» в іншого (об’єктний аспект) і екстеріоризаційної ідентифікації, яка забезпечує перенесення своїх почуттів і мотивів на іншого (суб’єктний аспект). Тільки у взаємодії ці ідентифікаційні механізми дають можливість суб’єкту розвиватися, рефлексувати й бути адекватним соціальним очікуванням.

Іншим механізмом розвитку В. С. Мухіна вважає відособлення, яке може мати об’єктний і суб’єктний аспекти, і розглядається як усунення, прагнення індивіда виділитися з-поміж інших, закритися від об’єкта спілкування. Суб’єктивно відособлення дає безпосереднє переживання суб’єктом тієї або іншої міри своєї усунутості від об’єкта відособлення. Ідентифікація в цій концепції виступає як механізм «привласнення» індивідом своєї людської суті, як механізм соціалізації особи. відособлення виступає як механізм індивідуалізації особи. Розвиток особистості, на думку в. С. Мухіної, обумовлений привласненням структури самосвідомості, яка складається через механізм ідентифікації. в онтогенезі особистості відбувається ідентифікація з ім’ям, із соціальними зразками, що розвиває домагання на визнання, зі статтю, з образом «Я» в усіх трьох часових вимірах особистості (минулому, сьогоденні, майбутньому), ідентифікація з громадськими цінностями, що забезпечує буття в соціальному просторі й дає індивідові усвідомлення своїх прав і обов’язків.

А. В. Петровський виділяє такі механізми розвитку особистості:

• персоналізація (процес і механізм, простір представ-леності суб’єкта в інших людях);

• відособлення (у взаємодії з іншими людьми виділення індивіда й відособлення).

Ю. Б. Гіппенрейтер виділяє як механізми розвитку особистості: 1) зсув мотиву на мету (перехід мети на рівень мотиву); 2) ідентифікацію; 3) прийняття й освоєння соціальних ролей.

Приблизно від 70-х років ХХ століття почав формуватися науковий підхід до вивчення особистості, що підкреслює унікальність життєвого шляху кожної людини, а також необхідність доповнення психології розвитку особистості дослідженням психології життєвого шляху. Життєвий шлях за

С. Л. Рубинштейном — це рух до досконалості (естетичної, соціальної, психологічної). Основою періодизації особистості є ті конкретні (біографічні) події, які переживаються особистістю як значущі в її розвитку.

Е. Еріксон життєвий шлях поділив на вісім стадій, надавши їх якісний опис. відповідно до виділених вікових щаблів він обґрунтував основні кризи психосоціального розвитку, вказав два можливих виходи з кожної вікової кризи й назвав сильну сторону особистості, яка зміцнюється в разі успішного вирішення вікової проблеми.

Таблиця 10.1. Розвиток особистості за Е. Еріксоном

Стадія	Психосоціальний розвиток	Сильна сторона особистості
Новонародженість (0—1 рік)	Базова віра та надія проти базової безнадії (довіра — недовіра)	Надія
Раннє дитинство (1—3 роки)	Самостійність проти відчуття провини та страху осуду (автономія — сором, сумнів)	Сила волі
Вік гри (3—6 років)	Особиста ініціатива проти відчуття провини й страху осуду (ініціативність — відчуття провини)	Цілеспрямованість
Молодший шкільний вік (6—12 років)	Підприємливість проти відчуття неповноцінності (працелюбство — відчуття неповноцінності)	Компетентність
Підлітковий вік — рання юність (12—19 років)	Ідентичність проти зміщування ідентичності (его-ідентичність — рольове зміщування)	Вірність
Юність (20—25 років)	Інтимність проти ізоляції (інтимність — ізоляція)	Любов
Дорослість (26—64 роки)	Продуктивність проти застою, зануреності в себе (продуктивність — застій)	Піклування
Старість (65 років — смерть)	Цілісність, універсальність проти відчаю (егоінтеграція — відчай)	Мудрість

Підставою періодизації криз психосоціального розвитку в Е. Еріксона є поняття «ідентичність» та «самоідентич-ність». Потреба бути самим собою в очах значущих інших і у власних очах визначає рушійні сили розвитку, а протиріччя між ідентичністю та самоідентичністю обумовлюють кризи й напрями розвитку на кожному віковому щаблі.

1. Спробуйте дати декілька визначень поняттю «особистість».

2. Навіщо вивчати особистість?

3. які характеристики відрізняють особистість від інших проявів психічного?

4. У чому полягає сутність психодинамічних теорій особистості?

5. Дайте тлумачення поняттю «я» в межах гуманістичних теорій особистості.

6. На чому ґрунтуються диспозиційні теорії особистості? Що таке риси особистості, які вони бувають?

7. Що таке особистісний конструкт?

8. які теорії особистості розроблені в межах діяльніс-ного підходу?