Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Особистість — це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних відносин. Характеристика особистості містить також її ідеї, принципи, на підставі яких здійснюється оцінка власних і чужих вчинків. До структури особистості звичайно входять і пізнавальні процеси, без яких неможливі діяльність і поведінка людини.

Видатний радянський психолог О. М. Леонтьєв визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Реальною основою особистості людини визнано сукупність її відносин до світу, що є суспільними за своєю природою й реалізуються разом. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси та особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості.

Є три основні параметри особистості: широта зв’язків людини зі світом, ступінь їх ієрархізованості та загальна структура.

Психологічні підструктури особистості — темперамент, потреби й потяги, емоційні переживання та інтереси, навички й звички, моральні риси характеру тощо — виявляють себе в умовах життя особистості.

На думку Г. С. Костюка, найпродуктивнішим до проблеми структури особистості є підхід, який спирається на аналіз її діяльності. Якості особистості, що виникають під час діяльності, включаються в структуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюються та інтегруються й стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості. Остання постає при цьому як стійка й динамічна система психічних властивостей.

Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття й себе самого, своє ставлення до нього, свої функції та обов’язки. Формою існування свідомості є насамперед знання. Вони входять у систему психічних властивостей як певна підсистема, що характеризує освіченість особистості.

Важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами та інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуттями. Особистість характеризується й тим, як вона здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, які має вміння, здібності та вольові якості. Звичайно, до структури особистості включені також психофізіологічні властивості індивіда.

Особистість є діалектичною єдністю різноманітних та взаємопов’язаних психічних процесів і властивостей.

Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути незалежною від безпосередніх впливів іззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.

О. Г. Ковальов указував, що в процесі діяльності властивості особистості взаємодіють, утворюючи такі складні структури: 1) темперамент (система природних властивостей); 2) спрямованість (система потреб, ідеалів, інтересів); 3) здібності (сукупність інтелектуальних, вольових та емоційних властивостей); 4) характер (система ставлень та способів поведінки).

В. С. Мерлін запропонував структуру особистості з трьох рівнів. Перший рівень — властивості особистості, які формуються в процесі діяльності та залежать від спадкових чинників. У основі кожної властивості особистості лежить ставлення людини до певної сторони дійсності (ставлення до інших людей, до праці, до матеріальних об’єктів, до себе тощо). Другий рівень — симптомокомплекси (групи) особистісних властивостей, які формуються на основі ві-рогіднісних зв’язків між окремими властивостями. Вони характеризуються обсягом (кількість властивостей), активністю (сила впливу на поведінку людини) та стабільністю (незмінність протягом життя людини). Більш об’ємні сим-птомокомплекси характеризуються, як правило, більшою активністю та стабільністю. На останньому рівні є три фактори, які поєднують усі симптомокомплекси: а) ідейна спрямованість; б) прагнення самовираження; в) прагнення задоволення матеріальних та органічних потреб. Домінантний фактор визначає загальну спрямованість особистості.

К. К. Платоновым за основу виділення рівнів структури особистості був обраний принцип співвідношення біологічного та соціального в її розвитку. За цим принципом у динамічній функціональній структурі особистості виокремлено чотири підструктури:

1. Спрямованість особистості (переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання).

2. Досвід (знання, вміння, навички та звички).

3. Риси особистості, обумовлені індивідуальними особливостями перебігу психічних процесів (когнітивні та емоційні процеси, мотиви тощо).

4. Біопсихічні властивості (темперамент, статеві та вікові властивості).

Підструктура спрямованості детермінована винятково соціально, подструктура досвіду має вроджену основу, але її особливості обумовлюються соціальними чинниками, підструктура психічних процесів формується переважно під впливом вроджених факторів за участі соціальних, а біопсихічний базис детермінований винятково вродженими чинниками.

Кожна з підструктур особистості взаємопов’язана з іншими, і в процесі формування особистості надбудовуються одна над одною. На думку К. К. Платонова, усі відомі властивості особистості можуть бути віднесені до однієї з чотирьох підструктур. Виняток становлять характер та здібності. Характер є не самостійною подструктурою, а загальною характеристикою особистості, а будь-який елемент особистості дослідник розглядав як елементарну здібність.

10.3. Розвиток особистості 

У минулому виділяли два підходи до формування й розвитку особистості: біогенетичний (основна детермінанта розвитку — спадковість) та соціогенетичний (на розвиток переважно впливають виховання та фактори середовища). У межах першого напрямку відзначимо концепцію рекапітуляції С. Холла, або закон післяутробного розвитку: онтогенез є коротким повторенням історії розвитку людського суспільства. Тобто дитина в період дитинства повторює культурну еволюцію від первісної людини до сучасної. Прихильники другого підходу — це насамперед біхевіористи та когнітивні психологи, які виходили з того, що психіка дитини на момент народження — tabula rasa, і формується повністю в процесі навчання та виховання, пристосовується до суспільства, засвоюючи його норми. Підтвердженням цієї точки зору є приклади так званих дітей-мауглі.