Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

У сучасній психології питання протиставлення біологічних чинників (спадкових та вроджених) і чинників середовища (культурних, соціальних) знято на користь визнання їх спільного впливу (біосоціальний підхід). Однак питання про механізми цього взаємовпливу й досі залишається відкритим.

Життя людини є процесом становлення та розвитку її особистості. Найважливіший критерій особистісного зростання — динамічність, гнучкість, відкритість змінам і здатність, зберігаючи свою ідентичність, розвиватися через вирішення актуальних протиріч і проблем. Зріла особистість, вільна від забобонів і стереотипів, здатна адекватно, повно й диференційовано сприймати навколишню дійсність взагалі, а особливо — інших людей. Людина в контактах з іншими стає все більш відкритою й природ-ньою, але при цьому — більш реалістичною, гнучкою, здатною компетентно вирішувати міжособистісні протиріччя й жити з іншими в максимально можливій гармонії. Здатність людини регулювати своє життя, організувати його як єдине ціле, чітко підпорядковане певним цінностям, і дозволяє їй стати незалежною, вільною особистістю щодо зовнішніх вимог, тиску обставин. Життєвий шлях особистості детермінований самою особистістю, з одного боку, і, з другого, — об’єктивними умовами, вимогами, зовнішніми обставинами, подіями епохи, до якої вона належить.

Зрілість особистості вимагає визначення нею свого місця в світі, у суспільстві, наявності стійкого світогляду.

Зріла особистість завжди має такі риси:

• виражене прагнення творчості, прояв творчого начала в найрізноманітніших сферах життя; тонка сприйнятливість до досить широкого кола явищ соціального життя (мистецтва в його різних жанрах і формах, життя людей у його різноманітних проявах; світу ідей зі сфери наукового пізнання, моральності, моралі тощо; людської експресії; природи в її розмаїтті й багатстві і т. ін.);

• інтелектуальна активність у постановці життєвих проблем, готовності їх вдумливо зрозуміти й намагатися наполегливо вирішувати;

• достатня емоційна чутливість, яка має вибірковий характер, але широка за колом явищ, які її викликають; здатність при цьому виявляти особливо високий рівень емоційної сприйнятливості до певної сфери явищ навколишнього світу, соціальних феноменів, людських відносин;

• мобільність здібностей, тобто вміння реалізувати у відповідних діях властиві людині потенції, які вона хотіла б розкрити;

• рефлексія свого духовного образу, що служить завданням самоорганізації.

цілі такої самоорганізації є досить різноманітними й широкими: моральне самовдосконалення, інтелектуальне зростання, естетичний розвиток тощо. Ознаки зупинки в особистісному розвитку є такими:

• неприйняття себе;

• внутрішній конфлікт із собою;

• непродуктивні особистісні орієнтації;

• розлад внутрішньої гармонії, рівноваги між особистістю та середовищем;

• закритість для нового досвіду;

• звуженість меж «Я»;

• орієнтація на зовнішні цінності та орієнтири (невідповідність між реальним та ідеальним самозвеличенням);

• відсутність гнучкості, спонтанності;

• звуження зон самоусвідомлення;

• неприйняття відповідальності за своє буття та ін.