Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Диспозиція в концепції В. О. Ядова — усвідомлена готовність особи до оцінок ситуації та поведінки, обумовлена її попереднім досвідом.

Диспозиційна ієрархічна структура особистості:

• нижній рівень — елементарна фіксована установка;

• соціальні фіксовані установки — аттитюд;

• базові соціальні установки або загальна спрямованість інтересів особистості в ту або іншу сферу соціальної активності;

• найвищий рівень диспозиційної ієрархії — ціннісні орієнтації.

10.2.4. Когнітивні теорії

Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі описує способи, за допомогою яких людина сприймає події та інтерпретує їх, а також діє на основі цих інтерпретацій. Особис-тісний конструкт — це спосіб сприйняття або інтерпретації подій та світу. Людина навчається передбачати події, спостерігаючи за їх спільними паттернами, інтерпретує їх, струк-турує та наділяє суб’єктивними значеннями. Прикладами особистісних конструктів є «добрий — жорстокий», «чорний — білий» тощо. Спостерігаючи за подібністю та відмінністю подій, людина формує власні конструкти, які складаються в систему. Подальша оцінка подібних ситуацій або подій життя відбувається в межах звичних для людини конструктів. Наприклад, типовою проблемою в подружніх стосунках є акцентування партнерами конструкта «винний — невинний», а не «здатний — не здатний».

Структура особистості за Дж. Келлі виглядає так: 1) центральні (ядерні) конструкти (близько 50). їх людина використовує частіше в оцінках життєвих ситуацій; 2) периферичні конструкти, кількість яких може значно варіюватися. Кількість конструктів обумовлює ступінь когнітивної складності людини, причому когнітивно складні особистості, на думку Дж. Келлі, більш адаптивні, краще долають стрес і мають більш високу самооцінку.

Виходячи з цієї теорії, Дж. Келлі пояснює поняття тривоги, страху та загрози. Тривога виникає тоді, коли подія лежить за межами застосування наявної системи конс-труктів, і людина «втрачає контроль за структурою подій». Страх переживається, коли з’являється новий конструкт, який претендує на вторгнення в сталу систему конструк-тів, а загроза визначається як усвідомлення прийдешніх змін у центральній системі конструктів.

Сам Дж. Келлі вважав усіх людей вченими — вони створюють власні теорії, перевіряють гіпотези та зважують експериментальні докази цих теорій. Його позиція відбивається в постулаті: «Людська діяльність психологічно спрямовується очікуванням подій». Цей погляд важливий, тому що людина стає орієнтованою в майбутнє та здатною конструювати реальність власного життя.

На думку А. Бандури і У. Мішела, авторів соціально-ког-нітивної теорії, людина не лише реагує на ситуації, а й активно створює їх та відбирає.

Структурні елементи особистості з цих позицій в основному містять когнітивні процеси: очікування—переконання, компетентності—навички, цілі. Згідно з цією теорією, люди формують очікування типу «якщо... то», тобто якщо виникне певний тип ситуацій, я очікую, що відбудеться, і буду поводитися певним чином. У результаті формуються стійкі паттерни ситуативно-поведінкових зв’язків, або «поведінкові автографи». Цілі дозволяють установлювати пріоритети, обирати ситуації та самомотивуватися. Це впливає на організацію поведінки на великих проміжках часу, тому що цілі організовані в систему й перебувають у відносинах підрядності.

А. Бандура ввів також показник самоефективності, або уявлення людини про свою здатність успішно діяти в конкретних ситуаціях. Судження про самоефективність впливають на вибір видів діяльності, ступінь докладених зусиль, наполегливість та емоційні реакції. Поведінка людини підтримується очікуваннями або прогнозованими наслідками, а не безпосередніми. Завдяки цьому людина здатна подумати про наслідки до початку діяльності та оцінити перспективи.

10.2.5. Діяльнісні теорії

Цей підхід постулює, що головним джерелом розвитку особистості є діяльність, у процесі якої відбувається інтеріоризація, засвоєння людиною суспільно-історичного досвіду. Як елементи особистості виступають риси або властивості, які розвиваються в діяльності.

С. Л. Рубінштейн розглядав особистість у контексті принципів детермінізму та єдності свідомості й діяльності. На його думку, особистість постає як взаємопов’язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні впливи. До цих внутрішніх умов належать психічні явища — психічні властивості та стани особистості.

Історично особистість зумовлена еволюцією живих істот, історією становлення людства та особистою історією розвитку людини. Тому в структурі особистості можна виявляти компоненти різного рівня узагальнення й стійкості, які змінюються різними темпами.

Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлено загальне, суспільне. Як власне особистісні серед усього розмаїття властивостей С. Л. Рубінштейн виокремлює ті, що спричиняють суспільно значущу поведінку або діяльність людини. Тому основне місце серед них посідає система мотивів і завдань, які людина ставить перед собою, а також властивості характеру, що зумовлюють вчинки людини, та здібності, які роблять її здатною до виконання історично сформованих видів суспільно корисної діяльності.

Особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, суспільного оточення, інших людей. це ставлення реалізується в діяльності людини. Завдяки їй люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство.