Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

4. Соціально корисний тип: це зріла повноцінна особа, у ній сполучені висока міра соціального інтересу й високий рівень активності. Така людина щиро виявляє турботу про інших і зацікавлена у спілкуванні та взаємодії з іншими, вона усвідомлює, що вирішення основних життєвих проблем — роботи, дружби, любові — вимагає співпраці, особистої мужності, відповідальності й готовності робити свій внесок у благополуччя інших людей.

У аналітичній психології ще одного учня й опонента З. Фрейда К. Юнга лібідо розглядається як загальна життєва енергія. Сексуальність становить певну частину цієї базової енергії, але лібідо містить й інші прагнення — задоволення та творчості. На думку К. Юнга, значну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, де зберігається кумулятивний досвід попередніх поколінь, і цей досвід є спільним для усіх людей унаслідок їх спільного походження. важливою частиною колективного несвідомого є універсальні для людей різних культур образи або символи, які К. Юнг назвав «архетипи». Кількість ар-хетипів, що містяться в колективному несвідомому, може бути необмеженою, проте особливе місце К. Юнг приділяє Персоні, Аніме, Анімусу, тіні та Самості.

Персона (від латин. persona — маска) — це показуване обличчя людини, те, як вона намагається виявляти себе в стосунках, які соціальні ролі виконує відповідно до соціальних вимог. Персона служить тому, щоб справити враження на інших і приховувати від них істинну суть особи, вона потрібна для того, щоб знаходити порозуміння з іншими людьми у повсякденному житті.

Тінь є пригніченою, тіньовою, поганою й тваринною стороною особи, містить соціально неприйнятні сексуальні та агресивні імпульси, аморальні думки й пристрасті. Однак у неї є й позитивні властивості. К. Юнг розглядає тінь як джерело життєвої сили, спонтанності, творчого начала в житті людини. На думку К. Юнга, функція свідомості (Его) полягає в тому, щоб спрямовувати в потрібне русло енергію тіні, приборкувати згубну сторону своєї натури до такої міри, щоб жити в гармонії з іншими, хоч водночас відкрито виражати свої імпульси й насолоджуватися здоровим і творчим життям.

Самість інтегрує, поєднує всі структури психіки людини в єдине ціле за допомогою двох основних стратегій: екстраверсії (орієнтація на зовнішній світ і його об’єкти) та інтроверсії (орієнтація всередину самого себе). Ці стратегії протилежні, і, на думку К. Юнга, людина намагається їх інтегрувати, особливо в другій половині життя.

Неофрейдистські концепції особистості К. Хорні та Г. Сал-лівена джерелом її розвитку вважали міжособистісні відносини. На думку К. Хорні, формування особистості обумовлене стратегіями подолання базової тривоги — відчуттям, яке виникає в безпорадної та ізольованої від матері новонародженої дитини. ці стратегії: рух до людей, рух від людей або рух проти людей. Здорова особистість реалізує їх комплексно, а невротична намагається надати перевагу якійсь одній, що викликає невроз.

Г. Саллівен вважав, що «Я» людини виникає внаслідок відображення нею оцінок оточуючих, переживання своєї цінності для інших, тобто є соціальним за своєю природою. Сторонами «я» виступають: «я-гарне», пов’язане з приємними спогадами, «Я-погане», пов’язане із загрозами втрати безпеки, та «не-Я», тобто частина «Я», котра заперечується внаслідок незносності відчуття тривоги. Найважливішу роль у розвиткові особистості відіграє соціальне прийняття людини, а її репутація в очах оточуючих стає джерелом самоповаги або тривоги.

Серед новітніх напрямків у межах психодинамічного напряму слід згадати теорію об’єктних відносин Х. Когута і О. Кернберга та теорію прихильності Дж. Баулбі.

10.2.2. Гуманістичні теорії

Ключовим у теорії особистості американського вченого К. Роджерса виступає поняття «Я». На його думку, людина сприймає оточення та власний внутрішній світ, наділяючи їх суб’єктивними значеннями. Загальна система образів і значень становить феноменальне поле. Ті частини феноменального поля, які людина називає словами «Я», «Мене», «Моє», становлять «Я-концепцію». Таким чином, за К. Роджерсом, «Я» є організованим набором сприйняттів і може бути цілком усвідомленим. Протягом життя людина постійно розширює досвід, і це змінює її «Я-концепцію». Здорова особистість конгруентна своєму досвідові та відкрита новому, а невротична особистість не відповідає досвіду й змушена або заперечувати його, або якось деформувати, захищаючи «Я-концепцію».

Існує також «Я-ідеальне» — це «Я-концепція», яку людина хотіла б мати, і містить ті образи та значення, які пов’язані з «Я» та високо цінуються індивідом. Відносини між «Я» та «Я-ідеальним» можуть бути різними: від гармонійних (конгруентних) до дисгармонійних. Для формування гармонійних відносин людина потребує позитивної оцінки. Безумовна позитивна оцінка дитини батьками зменшує розрив між двома «Я», а поступове введення оточую-чими умов для визнання цінності дитини збільшує цей розрив та призводить до дисгармонії.

Головним джерелом розвитку особистості К. Роджерс вважав тенденцію до самоактуалізації, тобто прагнення реалізувати свій вроджений потенціал, бути особистістю, що повноцінно функціонує, слідувати своїй справжній природі, рухатися від простоти до складності, від залежності до незалежності.

А. Маслоу вважав механізмом розвитку особистості само-актуалізацію. він збагатив учення про особистість розробками теорії мотивації та дослідженнями людей, які саморе-алізуються та самоактуалізуються. За А. Маслоу, люди, які самоактуалізуються, приймають себе такими, якими вони є; легко визнають потреби та бажання інших; здатні реагувати, ураховуючи унікальність оточуючих людей та ситуацій, не стереотипно; можуть бути спонтанними та творчими; здатні чинити опір конформності та обстоювати свої позиції; можуть вступати в близькі стосунки з конкретними людьми.

10.2.3. Диспозиційні теорії

Базове припущення теорій особистості цього напрямку полягає в тому, що люди схильні реагувати на оточення певним чином — риси або диспозиції. Л. Первін і О. Джон пишуть, що людей можна описати з точки зору вірогідності того, як вони будуть діяти, відчувати або думати. Риси — це фундаментальні будівельні блоки особистості, організовані ієрархічно. Г. Айзенк цю ієрархію описував таким чином: рівень конкретних реакцій — рівень звичних реакцій — рівень рис особистості — рівень суперфакторів особистості. Наприклад, люди, які отримують задоволення від перебування на самоті, більше схильні читати книжки, ніж спілкуватись, і ці дві звички групуються в межах риси «нетовариськість», а вона в свою чергу входить до суперфактора «інтроверсія». Г. Айзенк представив трикомпонентну модель особистості в осях «інтроверсія — екстраверсія», «емоційна стабільність — нестабільність» та «психотизм».

Г. Олпорт вважав, що риси особистості пояснюють повторюваність функціонування особистості в різних умовах та ситуаціях і закладені в нервовій системі. їх можна охарактеризувати трьома властивостями: частотою прояву, інтенсивністю та діапазоном ситуацій. Отже, він виділив три типи рис: кардинальні, центральні та вторинні. Г. Олпорт описував надособистісну структуру — пропріум, яка є близькою до поняття «Я» в гуманістичній концепції особистості. До його складу входять моральні установки та сенси людини, а зрілість особистості обумовлена розвиненістю її пропріуму.

Г. Олпорт також запропонував концепцію функціональної автономії. Хоча мотиви дорослих людей можуть випливати з дитячої мотивації, спрямованої на зменшення напруги потреб, люди з віком стають незалежними від цього прагнення. Наприклад, діяльність, яка починається заради того, щоб заробити на життя, потім починає задовольняти сама по собі, стає самоцінною.

Р. Кеттелл спочатку виявив 16 базових факторів — рис особистості (вони стали основою відомого особистісного опитувальника 16 PF), потім отримав факторну структуру особистості з 21 глибинної риси.

Аналіз послідовності дій людей у конкретних ситуаціях засвідчив, що мотивація складається з двох компонентів: уродженого та соціально детермінованого. Приклади вроджених тенденцій (ергів) — ерги безпеки, сексу та самоствердження; набутих (сентиментів) — кар’єрні та релігійні. Поведінка людини в конкретній ситуації, на думку Р. Кеттелла, залежить від рис особистості та мотиваційних змінних у цій ситуації. Крім того, поведінка модифікується настроєм (станом) людини та способом самопрезентації в конкретній ситуації (роллю).

Диспозиційна концепція В. О. Ядова характеризує соціальну поведінку особистості залежно від станів її готовності до певного способу дій. Диспозиція особистості — ієрархічно організована система, вершину якої утворюють загальна спрямованість інтересів і система ціннісних орієнтацій як продукт дії загальних соціальних умов. Середній рівень — система громадських соціальних установок на різноманітні соціальні об’єкти та ситуації. А нижній рівень — ситуативні соціальні установки як готовність до оцінки й дії конкретних («мікросоціальних») умов діяльності.