Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

Для «нормальної» регресії характерні наступні ознаки. По-перше, вона не всеосяжна, тобто не охоплює всі аспекти «Я» людини. По-друге, людина не є жертвою регресії; за бажання, вона може легко вийти з регресивного стану. По-третє, повсякденне життя людини під впливом «нормальної» регресії не стільки спотворюється, як освітлюється «світлом дитинства». Надмірна регресія — причина незрілої й примітивної поведінки у хворих на неврози й психози. Найчастіше вона спостерігається при неврозі нав’язливих станів.

Формування реакцій (реактивна утворення) — це виникнення й закріплення в психіці установки на дію, протилежну до витисненого бажання. Якщо витиснений раніше матеріал погрожує повернутися у свідомість, людина може почати поводитися діаметрально протилежним чином. Відбувається своєрідна «інверсія бажання». Скупа людина починає проявляти щедрість, схильна до неохайності — демонструє охайність, бажаюча демонструвати себе — стає сором’язливою. Якщо людині погрожують витиснені гомосексуальні імпульси, то для посилення їх витіснення вона акцентує гетеросексуальну поведінку. Підкреслені прояви любові можуть свідчити про ненависть, підкреслена доброта — про агресивність, сміливість — про страх. Таким чином, формування реакції — це прояв контрмотивованої поведінки, де імпульс, що викликає незадоволення, замінюється на протилежний.

З. Фрейд підкреслював, що формування реакції припускає існування особливо суворого «Над-Я». Потреба, що заперечується, маскується своєю протилежністю. З широкої соціальної точки зору цей механізм уважається корисним, оскільки сприяє формуванню багатьох моральних якостей, перешкоджає поведінці, що засуджується суспільством.

Ізоляція (відчуження) — це розрив зв’язків якої-небудь думки, спогаду, вчинку з іншими думками, спогадами й вчинками людини; тобто певний психічний зміст (що нагадує про психотравму) відділяється від змісту психічного життя індивіда. Так накладається несвідома заборона на контактування (навіть уявне, у спогадах) з певним об’єктом (людиною, предметом, ситуацією), з яким пов’язані хворобливі переживання.

З. Фрейд вважав, що найчастіше ізоляція проявляється при неврозі нав’язливих станів. такий хворий відриває думку про травмуючу подію від емоцій, пов’язаних із цією думкою. Ця думка відривається від образів, які їй відповідають. Розриваються асоціації цієї думки з іншими думками. Вона немовби виривається із загального потоку психічного життя й перестає бути такою, що травмує. Травматичний досвід не витісняється повністю в несвідоме. Частково (у вигляді беземоційної і вирваної з контексту думки) він продовжує знаходитися у свідомості. Він позбавлений афекту, його асоціативні зв’язки пригнічені (чи взагалі порвані); він знаходиться в ізоляції й не включається в звичайний розумовий процес.

Зловживання ізоляцією призводить до дроблення свідомості людини на окремі «відсіки», відособлені зони, що може спричинити порушення зв’язності й єдності свідомості, її розпаду. У психотерапевтичній практиці ізоляцію можна виявити у вигляді раптових пауз у викладі пацієнтом своїх думок і почуттів, коли вони «натрапляють» на небажаний об’єкт спогадів.

Заперечення виявляється в тому, що людина не реагує на аспекти ситуації, які провокують загрозу. Суб’єкт змінює тлумачення ситуації так, щоб вона здавалася менш загрозливою. На відміну від витіснення, при якому сліди небезпеки просто стираються у свідомості, при запереченні відбувається виборче сприйняття (селекція інформації) й інше, альтернативне тлумачення того, що відбувається. Заперечення дозволяє уникнути нової інформації, яка не сумісна зі звичним уявленням про себе. ця інформація не проникає у свідомість і безповоротно втрачається. Ще одна відмінність заперечення від витіснення полягає в тому, що заперечення призначене переважно для протистояння зовнішній загрозі, а витіснення протистоїть в основному внутрішнім імпульсам і потягам.

Дія цього механізму проявляється в неуважності до загрозливої інформації, в її уникненні (ухиленні, ігноруванні). Заперечення перешкоджає точному тестуванню реальності, тобто ретельному зіставленню очікуваного й дійсного на основі врахування інформації, що надходить по каналах зворотного зв’язку. З. Фрейд вважав, що заперечення — це архаїчний захисний механізм, висхідний до захисної поведінки дитини, при якій має місце заперечення реальності, заміна її образами уяви, снами наяву, тобто до усього того, що в психоаналізі називають «первинним процесом» (специфічним проявом інстанції «Воно»). Точне тестування реальності — це «вторинний процес», прояв зрілості «я». яскравим прикладом цього захисного механізму є «алкогольне заперечення» — украй некритична оцінка свого стану людиною, що страждає від алкоголізму.

Раціоналізація — це механізм психологічного захисту, при якому людина намагається дати морально прийнятне й логічно обґрунтоване пояснення тій, або іншій установці, ідеї, почуттю, переживанню, справжні мотиви яких не зрозумілі. Навіть більше, істинні мотиви можуть бути ірраціональними і навіть «негідними». таким чином, при раціоналізації суб’єкт шукає прийнятні «причини» для своїх неприйнятних досконалих дій, пережитих думок або почуттів. Істинний мотив замінюється інтелектуальним виправданням. Класичний приклад дії раціоналізації високохудожньо зображений у відомій байці Езопа «Лисиця й виноград», де, не дотягнувшись до виноградного грона, лисиця говорить, що «виноград-то зелений». Дитина, яка дуже хоче солодощів і виявляє шафу, в якій вони зберігаються, закритою, міркує: «Насправді цукерки не дуже й смачні, від них псуються зуби. Мама говорила, що цукерки повнять, і від них може бути цукровий діабет».

Раціоналізація знаходить собі міцну опору в ідеології, релігії, загальноприйнятій моралі. Захист при раціоналізації відбувається за допомогою дуже переконливих аргументів, які людина запозичує з суспільної моралі, логіки, ідеології, правил поведінки. Так, людина з неврозом нав’язливих станів може пояснювати свої складні та явно невротичні ритуали, що передують вживанню їжі, вимогами гігієни. Іноді раціоналізація не очевидна й її роль у поведінці дуже важко виявити. Так, деякі риси характеру, поведінкові звички (наприклад, підкреслена асексуальність, емоційна холодність, педантизм) можуть бути виявленням саме невротичної раціоналізації, а не наслідком того, що людина свідомо наслідує строгі моральні принципи, прагне добре себе контролювати й бути старанною і точною в роботі.

Раціоналізація дуже поширена й широко варіюється в людському житті — від нормального мислення до різних видів марення. В онтогенезі вона з’являється досить пізно (у період дорослості). На ній будуються ідеології. Особливі «ідеології» виробляють для себе люди, що страждають на різні форми неврозів. Так, депресивна особистість ідеоло-гізує такі людські якості, як скромність, упокорювання, аскетизм, невибагливість. Демонстративна особистість раціонально обґрунтовує цінність таких якостей, як жвавість, схильність до змін. При неврозі нав’язливих станів культивується «ідеологія» охайності, чистоти, коректності, обов’язковості. Головне в раціоналізації — спроба постфактум забезпечити гармонійне поєднання бажаного і дійсного і, тим самим запобігти втраті самоповаги. Раціоналізація часто зводиться до пошуку помилкових підстав, коли людина не ухиляється від зустрічі із загрозою, але піддає інформацію про неї переінтерпретації.

Зміщення — це такий вид психологічного захисту при якому реакція переноситься з одного об’єкта (недоступного) на інший (доступний), або енергія, пов’язана з одним почуттям, вкладається в інше почуття. Відповідно, виділяють два види зміщення : 1) зміщення об’єкта; 2) зміщення потягу.

При зміщенні об’єкта імпульс, що викликає конфлікт (наприклад, агресивний) перенаправляється з тієї людини, якій він насправді адресований, на іншу людину. Наприклад, людина, яка розсердилася на свого начальника, приходить додому і «зриває зло» на членах своєї сім’ї (дружині, дітях). Начальник — «неприпустимий» об’єкт агресії, тому сталося зміщення. Таким чином, головною особливістю першого виду зміщення є переадресація реакції, мішені дії. У стресових і кризових ситуаціях об’єктні зміщення частішають, набуваючи іноді форми масових погромів у міських кварталах, населених біднотою, безробітними й соціальними ізгоями. Розрядка в ситуації утиску інтересів людини може бути досягнута зміщенням реакції на різні об’єкти — іншу людину («цапа відбувайла»), тварин («жорстоке поводження з тваринами»), неживі предмети (биття тарілок, псування майна), саму себе (аутоагресія). Захисна роль зміщення об’єкта двояка. По-перше, не виражаючи агресію по відношенню до «забороненого» об’єкта, людина уникає відплати. По-друге, змістивши дію на інший об’єкт, людина досягає катарсичного ефекту, тобто деякою мірою розряджає енергію, частково позбавляється від агресії.

При зміщенні потягу об’єкт (мішень) не змінюється. Змінюється (зміщується) характер реакції, її зміст. так, наприклад, сексуальне почуття по відношенню до людини може трансформуватися в агресивне; при цьому енергія, пов’язана з сексуальним збудженням, переміщається, виражаючись як агресія. Можливо і зворотне: агресивна енергія починає проявлятися в сексуальній активності. Зміна почуття дозволяє людині ослабити базовий потяг. Другий вид зміщення (зміщення потягу) близький до такого механізму психологічного захисту як сублімація.

Сублімація — це переспрямовування енергії сексуальних потягів на соціально значущі несексуальні об’єкти.

З. Фрейд пояснює за допомогою сублімації такі форми діяльності людей, які не мають видимого зв’язку з сексуальністю (передусім, інтелектуальна діяльність і художня творчість).

Сублімація споріднена зміщенню і лежить в основі культурних досягнень людства. Сублімуватися може не лише сексуальність, але й агресивні імпульси. Це найбільш адаптивна форма захисту, оскільки вона ефективно знімає тривогу й призводить до появи соціально значущих результатів.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сенс поняття «несвідоме».

2. Охарактеризуйте основні підходи до аналізу проблеми «несвідомого» в психологічній науці у ХІХ столітті.