Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

І ще одна група дефініцій несвідомого може бути позначена, за К. Ясперсом, як сила, першоджерело, що визначає творче або життєве начало; усі спрямування, осяяння, імпульси, творчу уяву, а також «притулок» або захист.

У четверту групу об’єднані сенси буття.

Радянський психолог і філософ, творець грузинської психологічної школи, Д. М. Узнадзе (1886—1950) відмічав, що свідомі процеси не вичерпують усього змісту психіки. Досліджуючи процеси несвідомого, він розробив загаль-нопсихологічну теорію установки. Д. М. Узнадзе розумів установку як «межу» між психічним (суб’єктивним) і фізичним (об’єктивним), яка не лише роз’єднує, але й об’єднує ці ряди явищ (а також зв’язує психічне з психічним). Опосередковуючою ланкою впливу об’єктивних умов (стимулів) на свідомість виступає установка — цілісний, недиферен-ційований і несвідомий стан суб’єкта, що передує діяльності, яка актуально розгортається. Установка виникає при «зустрічі» наявної у суб’єкта потреби, з одного боку, і об’єктивної ситуації її задоволення — з другого.

Сучасні послідовники З. Фрейда вказують, що в різних випадках під терміном «несвідоме» розуміють істотно різні речі, завдяки чому це поняття виступає в якісно різнорідних аспектах. Так, американський психолог Л. Беллак один із подібних аспектів пропонує назвати «фізіологічним», інший — «структурним». Фізіологічний аспект «несвідомого» — це уявлення про неусвідомленість вегетативних функцій організму. «Структурний» аспект несвідомого — це неусвідомленість автоматизованих дій і тієї прихованої нервової активності, на яку спирається формування будь-якого змісту свідомості, активності, яка створює цей зміст, але залишається, виконуючи це завдання, «невидимою». Багато обмежень можливостей психоаналізу пов’язано, за Л. Бел-лаком, саме з тим, що до цього «структурного» аспекту несвідомого психоаналітична техніка проникнути не дозволяє. Крім того, існує, говорить він, ще один, третій аспект несвідомого — аспект «динамічний»: неусвідомленість того, що за своїм психологічним змістом неприйнятно для свідомості, але що може пробитися у свідомість на обхідних шляхах символізування. Саме цей аспект і є єдиний і специфічний предмет психоаналітичної теорії (Л. Беллак, 1959).

Для сучасних дослідників у галузі психології несвідоме — така ж психічна реальність, як і свідоме психічне життя. Більше того, воно складає значну й дуже важливу частину психічного життя людини, її пізнавальної, емоційної і поведінкової сфер діяльності.

6.2. Види й прояви неусвідомлюваних процесів 

Психіці людини властива наявність двох великих груп психічних процесів і явищ, які розрізняються мірою їх усвідомлення самим суб’єктом. Частина психічних процесів і явищ людиною усвідомлюються, але існує велика кількість психічних процесів і явищ, течія або прояв яких не відбивається у свідомості людини. Ці процеси відносяться до групи так званих неусвідомлюваних процесів, або до несвідомого. Неусвідомлюваний характер функціонування істотної частини психічного апарату людини — неминучий наслідок його устрою. Неусвідомлювані процеси не вимагають контролю з боку свідомості, що дозволяє розвантажити її для виконання інших завдань. Усі неусвідомлювані процеси можна розбити на п’ять великих класів (Б. Г. Мещеряков, В. П. Зінченко, 2002): 1) неусвідомлювані механізми свідомих дій; 2) неусвідомлювані спонукачі свідомих дій; 3) «підсвідомі» процеси; 4) механізми й процеси підпорогового сприйняття об’єктів; 5) структури суспільного несвідомого.

6.2.1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій

У перший клас — неусвідомлюваних механізмів свідомих дій — входять, у свою чергу, три різні підкласи (Ю. Б. Гіп-пенрейтер, 1988):

а) неусвідомлювані автоматизми;

б) явища неусвідомлюваної установки;

в) неусвідомлювані супроводи свідомих дій.

Розглянемо кожний із названих підкласів.

Неусвідомлювані автоматизми. Під неусвідомлювани-

ми автоматизмами розуміють звичайно дії або акти, які здійснюються «самі собою», без участі свідомості. Іноді говорять про «механічну роботу», про роботу, при якій «голова залишається вільною». «вільна голова» й означає відсутність свідомого контролю.

Аналіз автоматичних процесів виявляє їх двояке походження. Деякі з цих процесів ніколи не усвідомлювалися, інші ж пройшли крізь свідомість і перестали усвідомлюватися. Перші складають групу первинних автоматизмів, другі — групу вторинних автоматизмів. Перші називають інакше автоматичними діями, другі — автоматизованими діями, або навичками.

До групи автоматичних дій входять або природжені акти, або такі, які формуються дуже рано, часто протягом першого року життя дитини. їх приклади: смоктальні рухи, мигання, схоплювання предметів, ходьба, конвергенція очей і т. ін.

Група автоматизованих дій, або навичок, особливо велика й цікава. Завдяки формуванню навички досягається двоякий ефект: по-перше, дія починає здійснюватися швидко й точно; по-друге, як вже говорилося, відбувається вивільнення свідомості, яке може бути спрямоване на освоєння складнішої дії. Цей процес має фундаментальне значення для життя кожного індивіда. Не буде великим перебільшенням сказати, що він лежить в основі розвитку всіх наших умінь, знань і здібностей.

Говорячи про звільнення дій від свідомого контролю, звичайно, не потрібно думати, що це звільнення абсолютне, тобто що людина зовсім не знає, що вона робить. Це не так — контроль, звичайно, залишається, але він здійснюється наступним чином. Поле свідомості неоднорідне: воно має фокус, периферію і, нарешті, межу, за якою починається сфера неусвідомлюваного. І ось ця неоднорідна картина свідомості немовби накладається на ієрархічну систему складної дії. При цьому найвищі поверхи системи — найбільш пізні і найбільш складні компоненти дії — опиняються у фокусі свідомості; наступні поверхи потрапляють на периферію свідомості; нарешті, найнижчі і найвідпрацьо-ваніші компоненти виходять за кордон свідомості. Слід сказати, що відношення різних компонентів дій до свідомості нестабільне. У полі свідомості відбувається постійна зміна змісту: представленим у ньому виявляється то один, то інший «шар» ієрархічної системи актів, які становлять цю дію. Рух в один бік — це відхід вивченого компонента з фокусу свідомості на його периферію та з периферії за його кордон, у сферу неусвідомлюваного. Рух у протилежний бік означає повернення якихось компонентів навички у свідомість. Зазвичай він відбувається при виникненні труднощів або помилок, при стомленні, емоційній напрузі. це повернення у свідомість може бути й результатом довільного наміру. властивість будь-якого компонента навички знову стати усвідомленим дуже важлива, оскільки вона забезпечує гнучкість навички, можливість її додаткового вдосконалення або переробки. Між іншим, цією властивістю навички відрізняються від автоматичних дій. Первинні автоматизми не усвідомлюються й не піддаються усвідомленню. Більше того, спроби їх усвідомлення зазвичай розстроюють дію.

У психології багато уваги приділялося проблемі механізмів формування навички. Значний внесок до цієї проблеми вніс радянський фізіолог М. О. Бернштейн. він висунув принцип: «повторення без повторення», який означає, що при формуванні навички людина не повторює одну і ту ж дію, а постійно варіює її в пошуках оптимальної «формули» руху. При цьому свідомості належить дуже важлива роль. Отже, вироблення навички — це процес, що йде як би з двох протилежних сторін — з боку суб’єкта й з боку організму. Ми довільно і свідомо виділяємо із складних рухів окремі елементи й відпрацьовуємо правильне їх виконання. Одночасно, уже без участі нашої волі і свідомості, йде процес автоматизації дії. Цим ми зобов’язані вже власне фізіологічним властивостям і механізмам нашого організму. він має такий чудовий дар — переймати на себе в ході автоматизації значну частину роботи, яка організовується свідомістю.