Розділ «Частина II. Свідомість і несвідоме»

Автоматизми існують і в інших сферах психічного життя людини, наприклад у сприйнятті. Перцептивні автоматизми на рівні автоматичних дій вивчалися Г. Гельмгольцем. Автоматизовані дії або навички, пов’язані з вищими формами зорового або слухового сприйняття, вимагають тривалих вправ. Саме під час тривалої практики виробляються, наприклад, такі здібності, як «читання» рентгенограм, сприйняття радіокоду Морзе та ін. У нашому звичайному сприйнятті світу важко побачити «чорнову роботу» неусвідомлюваних механізмів, але за допомогою спеціальних прийомів вона може бути виявлена.

Явища неусвідомлюваної установки. Поняття «установка» зайняло в психології дуже важливе місце, напевно тому, що явища установки пронизують практично всі сфери психічного життя людини. Грузинська школа психологів розробила проблему установки в детальних аспектах. її засновник — видатний радянський психолог Д. М. Узнадзе — створив теорію установки й організував дослідження цієї проблеми силами великого колективу.

Установка — це готовність організму або суб’єкта до здійснення певної дії, або до реагування в певному напрямі. Тут ідеться саме про готовність до майбутньої дії. Спираючись на базові положення теорії установки, розроблені Д. М. Узнадзе, Ш. А. Надірашвілі в загальному вигляді визначає установку як «цілісний стан індивіда, що відбиває потреби індивіда й відповідну ситуацію, на основі чого стає можливим здійснення доцільної поведінки без втручання свідомості» (Ш. А. Надірашвілі, 1978). Якщо навичка належить до періоду здійснення дії, то установка — до періоду, який йому передує. Фактів, що демонструють готовність, або попереднє налаштування організму до дії, надзвичайно багато, і вони дуже різноманітні. Наприклад, дитина задовго до однорічного віку, намагаючись узяти предмет, підла-штовує кисть руки під його форму: якщо це маленька крихточка, то вона зближує й витягає пальці, якщо це круглий предмет, вона округлює і розводить пальці. Подібні пе-редналаштування пози руки ілюструють моторну установку. Спринтер на старті знаходиться в стані готовності до ривка — це теж моторна установка. Якщо ви сидите в темній кімнаті і зі страхом чекаєте чогось загрозливого, то іноді й справді починаєте чути кроки або підозрілий шерех. Коли вам дається який-небудь математичний приклад, вираже-ний у тригонометричних символах, то у вас створюється установка вирішувати його за допомогою формул тригонометрії, хоч іноді це рішення зводиться до простих перетворень алгебри. це приклад розумової установки.

Стан готовності, або установка, має дуже важливе функціональне значення. Суб’єкт, підготовлений до певної дії, має можливість здійснити її швидко й точно, тобто ефективніше. Однак іноді механізми установки вводять людину в оману (наприклад, необґрунтований страх). Саме «помилки установки», які проявляються в помилкових діях, сприйняттях або оцінках, відносяться до найбільш виразних її проявів і раніше за все притягнули увагу психологів.

Не кожна установка є неусвідомлюваною. Відомий психолог Ф. В. Бассін ясно виступає проти тези про принципову неусвідомлюваність установок. У зв’язку з цим він відмічає, що: «...саме коливання в мірі ясності усвідомлення установок, осциляції цієї характеристики і визначають значною мірою ту серйозну роль, яку відіграють установки як чинники поведінки, організовуючи останню й руйнуючи її» (Ф. В. Бассін, 1963). Однак найбільший інтерес для дослідників представляють прояви саме неусвідомлюваної установки, з яких почалися експериментальні й теоретичні дослідження в школі Д. М. Узнадзе. Основні досліди, які стали відправною точкою для подальшого розвитку концепції Д. М. Узнадзе, проходили таким чином. Випробовуваному давали в руки дві кулі різного об’єму й просили оцінити, у якій руці куля більша. Більша куля, припустимо, давалася в ліву руку, менша — у праву. Випробовуваний правильно оцінював об’єми куль, і проба повторювалася: знову в ліву руку давали більшу кулю, а в праву — меншу, і випробовуваний знову правильно оцінював об’єми. Знову повторювалася спроба, і так п’ятнадцять разів підряд. Нарешті, в черговій, шістнадцятій спробі несподівано для випробовуваного давалися дві однакові кулі з тією ж самою інструкцією: «порівняти їх об’єми». Виявилося, що випробовуваний у цій останній, контрольній спробі оцінював кулі помилково: він сприймав їх знову як різні за об’ємом. Установка на те, що в ліву руку буде дана більша куля, якщо зафіксувалася, визначала, або направляла, перцептивний процес: випробовувані, зазвичай, говорили, що в лівій руці куля менша. Правда, іноді відповіді були такі ж, як і в настановних спробах, тобто що в лівій руці куля більша. Помилки першого типу були названі контрастними ілюзіями установки, помилки другого типу — асимілятивними ілюзіями установки.

Для доказу того, що установка в даному випадку була дійсно неусвідомлюваною, Д. М. Узнадзе проводить контрольний експеримент з гіпнозом. випробовуваного присипляють і в стані гіпнозу проводять попередні настановні спроби. Потім випробовуваний пробуджується, але перед тим йому навіюється, що він нічого не пам’ятатиме. Услід за пробудженням йому дається всього одна, контрольна спроба. Виявляється, що в ній випробовуваний дає помилкову відповідь, хоч він не знає, що до того йому багато разів пропонувалися кулі різного розміру. Установка, що утворилася, проявилася типовим для неї чином. Отже, описаними дослідами було доведено, що процеси формування й дії установки даного типу не усвідомлюються.

Психологами також були виявлені специфічні форми несвідомих установок: актуальна (первинна) і фіксована установки (О. Г. Асмолов, 2002). Істотна відмінність між вказаними формами установки пов’язана з їх відношенням до поточної ситуації, структурними характеристиками з точки зору статичності й динамічності, генезисом. Фіксовані установки статичні, інформаційно обмежені й можуть не відповідати ключовим особливостям поточної ситуації. Вони передусім відносяться до минулого досвіду суб’єкта й актуалізуються у зв’язку з найбільшою їх відповідністю окремим і далеко не завжди актуально значущим характеристикам обстановки й мети діяльності. На відміну від них актуальна установка більшою мірою може сприйматися як динамічна система, що найбільш повно синтезує поточну інформацію про особливості й параметри діяльності і, в цьому синтезі, орієнтується на очікувані в майбутньому результати.

Д. М. Узнадзе, а за ним і його послідовники (Ш. Н. Чхар-тишвілі, А. С. Прангишвілі, Ш. А. Надирашвілі) надали принципове значення результатам дослідження феномену установки. Вони вбачали в явищах неусвідомлюваної установки свідоцтво існування особливої, «досвідомої» форми психіки. На їх думку, це ранній (у генетичному і функціональному сенсі) ступінь розвитку будь-якого свідомого процесу. Можна по-різному ставитися до тієї або іншої теоретичної інтерпретації явищ неусвідомлюваної установки, але безперечно, що ці явища, як і розглянуті вище автоматизми, виявляють багаторівневу природу психічних процесів.

Неусвідомлювані супроводи свідомих дій. Не всі неусві-домлювані компоненти дій мають однакове функціональне навантаження. Деякі з них реалізують свідомі дії, і вони віднесені до першого підкласу; інші готують дії — і вони описані в другому підкласі.

Нарешті, існують неусвідомлювані процеси, які просто супроводжують дії, і вони виділені нами в третьому підкласі. цих процесів, які надзвичайно цікаві для психології, велика кількість. Наприклад, ви могли бачити, як людина, що слухає музику, в такт погойдує ногою. Студенти на іспитах часто дуже сильно затискають ручку або ламають олівець, коли їх просять, наприклад, намалювати графік, особливо якщо вони в цьому графіку не дуже впевнені. Людина, яка дивиться на іншу, що, наприклад, порізала палець, удає сумну гримасу, співпереживаючи їй, сама цього абсолютно не помічає. Отже, до групи процесів третього підкласу входять мимовільні рухи, тонічна напруга, міміка й пантоміміка, а також великий клас вегетативних реакцій, що супроводжують дії і стани людини.

Важливість цих процесів для психології визначається двома обставинами. По-перше, обговорювані процеси включені в спілкування між людьми та є найважливішими додатковими (разом із мовою) засобами комунікації. По-друге, вони можуть бути використані як об’єктивні показники різних психологічних характеристик людини — її намірів, стосунків, прихованих бажань, думок. Саме з розрахунком на ці процеси у експериментальній психології ведеться інтенсивна розробка так званих об’єктивних індикаторів (чи фізіологічних корелятів) психологічних процесів і станів.

Значення неусвідомлюваного супроводу свідомих дій для вивчення психологічних характеристик людини було показане психологом О. Р. Лурія в 1920-х рр. Він проводив досліди, в яких вивчалися феномени, схожі з тими, які проявляються при використанні сучасних «детекторів брехні». Для цього випробовуваному пропонували перелік слів, на кожне з яких він повинен був відповісти першим словом, що спало йому на думку. О. Р. Лурія вніс зміну до цієї методики, запропонувавши випробовуваному разом із назвою слова у відповідь натискати на дуже чутливий датчик — мембрану пневматичного барабанчика. У результаті словесна відповідь поєднувалася з моторною ручною реакцією, що дозволяло враховувати не лише вимовлене слово, але і те, як воно було вимовлене. цей експеримент показав, що людині легше контролювати зовнішні дії (слова, рухи) і набагато важче м’язовий тонус (позу, міміку, інтонацію). Так, на різні за значущістю для випробовуваного слова, що вимовлялися дослідником як стимул, фіксувалася різна моторна реакція при збереженні нейтральної зовнішньої реакції. Подібну методику О. Р. Лурія назвав зв’язаною моторною методикою. її надійність була успішно підтверджена при роботі з особами, що знаходяться під слідством як підозрювані у скоєнні злочинів.

У буденному житті й у професійній діяльності неусві-домлювана передача інформації відбувається досить часто. так, деякі види спорту, наприклад, парне фігурне катання, вимагають точного узгодження рухів партнерів. Хоч це питання й не досліджувалося спеціально, з великою вірогідністю можна припустити, що дивна злагодженість у фігуристів досягається за рахунок взаємного сприйняття швидкоплинного м’язового напруження, перерозподілів тонусу, непомітних підготовчих рухів. Зазначимо, що свідомість спортсменів зазвичай зайнята художньою стороною виконання, так що взаємний обмін руховою інформацією, швидше за все, проходить на неусвідомлюваному рівні.

Неусвідомлювані й напівусвідомлювані компоненти мовної моторики постійно виявляють наші стани та настрої в повсякденному спілкуванні. Адже голос людини може набувати різних відтінків: бути глухим, дзвінким, хрипким, металевим, тремтячим, м’яким, і усіма цими якостями він зобов’язаний тонічній активності голосових зв’язок і апарату артикуляції. Вона, як і напруження руки, далеко не завжди усвідомлюється, особливо з огляду на те, що головна функція мовних рухів полягає в передачі сенсу, і свідомість зайнята переважно цією їхньою стороною. важливо підкреслити, що емоційно-виразні супроводи подібних дій часто не усвідомлюються не лише особою, що «індукує» сигнали цього роду, але і суб’єктом, який їх сприймає.

6.2.2. Несвідомі спонукачі свідомих дій

Ретельні дослідження цієї групи психічних явищ провів З. Фрейд. Інтерес до неусвідомлюваних процесів виник у нього на самому початку його лікарської діяльності. Поштовхом послужила демонстрація так званого постгіпно-тичного навіювання, на якому З. Фрейд був присутній і яке справило на нього приголомшливе враження.

Одній пані навіяли під гіпнозом, що вона після пробудження повинна узяти й розкрити парасольку когось із гостей, яка стоїть у кутку кімнати. Коли вона прокинулася, то дійсно узяла парасольку й розкрила її. На питання, навіщо вона це зробила, пані відповіла, що захотіла перевірити, чи справна парасолька. Коли ж їй зауважили, що парасолька чужа, вона зніяковіла й поставила її на місце.

Аналізуючи застосування гіпнозу в клінічній практиці, З. Фрейд дійшов висновку, що значна частина активності психіки людини, її когнітивної системи вислизає від свідомого контролю. Увагу дослідника привернули наступні особливості феномену постгіпнотичного навіювання. По-перше, неусвідомлюваність причин здійснюваних дій. По-друге, абсолютна дієвість цих причин: людина виконує завдання, не зважаючи на те, що й сама не знає, чому вона це робить. По-третє, прагнення підшукати пояснення, або мотивування своїй дії. Нарешті, по-четверте, можливість іноді шляхом тривалих розпитувань привести людину до спогадів про істинну причину її дії. На підставі аналізу подібних і багатьох інших фактів З. Фрейд створив свою теорію несвідомого. Згідно з нею в психіці людини існують три сфери, або області: свідомість, передсвідомість і несвідоме.

Типовими представниками сфери передсвідомості, на думку З. Фрейда, є приховані, або латентні знання. це ті знання, які людина має, але які в даний момент у її свідомості не присутні. Наприклад, ви добре знаєте теорему Пі-фагора, але вона не присутня постійно у вашій свідомості. таким чином, згідно із З. Фрейдом, психіка ширша, ніж свідомість. Приховані знання — це теж психічні утворення, але вони неусвідомлювані. Для їх усвідомлення, втім, треба тільки посилити сліди минулих вражень. З. Фрейд вважає за можливе помістити ці приховані знання у сферу, що безпосередньо примикає до свідомості (у передсвідомість), оскільки вони при необхідності легко переводяться у свідомість.

Що ж до сфери несвідомого, то вона має абсолютно інші властивості. Зміст цієї області не усвідомлюється не тому, що його компоненти слабкі, як у випадку з латентними знаннями. Ні, вони сильні, і сила їх проявляється в тому, що вони чинять вплив на наші дії і стани. Отже, перша помітна властивість несвідомих представлень — це їх дієвість. Друга їх властивість полягає в тому, що вони важко переходять у свідомість. Пояснюється це роботою двох механізмів, які постулював З. Фрейд, — механізмів витіснення й опору. На думку З. Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких — сексуальний потяг (лібідо). воно існує вже в немовляти, хоч у дитинстві воно проходить через ряд стадій і форм. Зважаючи на безліч соціальних заборон, сексуальні переживання і пов’язані з ними уявлення витісняються зі свідомості та живуть у сфері несвідомого. вони мають великий енергетичний заряд, проте у свідомість не пропускаються: свідомість чинить їм опір. Проте вони прориваються у свідоме життя людини, набуваючи спотвореної або символічної форми.