Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

Г. Гордон розробив методи для визначення рукості у дітей; завдання пропонуються у вигляді ігрових дій:

• взяти ганчірку та протерти класну дошку;

• спіймати на льоту ганчірку та кинути її в корзину, що знаходиться на відстані 4 кроків;

• вирізати ножицями просту фігурку;

• швидко підняти предмет з підлоги;

• вкласти фішки в коробку (або вставити фішки в отвори) та ін.

Застосовуються також тести на заведення будильнику (провідною рукою виконується саме дія заводу), на відкручування гвинта (провідною рукою здійснюються кругові рухи) та ін.

Більшу точність дають тести, в яких порівнюється ефективність (точність або швидкість) виконання серії однакових завдань лівою та правою рукою:

1. тест на точність попадання у точку: випробовуваному показують точку на аркуші паперу або дошці, потім він із закритими очима повинен якомога точніше попасти в неї олівцем або крейдою; дослід повторюється декілька разів для кожної руки; порівнюються середні показники помилок (зміщень).

2. тест мішеней: досліджуваному пропонується кінчиком олівця влучити в центр 32 круглих мішеней діаметром 12 мм, розташованих у вигляді матриці 4^8, діючи правою та лівою рукою. За даними Дж. Борода, швидкість виконання цього завдання домінуючою рукою більша на 25%, а точність — на 15%.

3. тест викручування шурупів: випробовуваному пропонується швидко викрутити 25 шурупів, вкручених у дошку, діючи то лівою, то правою рукою; порівнюється час затрачений у першому та другому випадках.

Виконання дій з метою визначення провідної ноги. використовується ряд апробованих методик, найбільш розповсюдженими є такі:

1. виконання стрибків (у довжину, у висоту): нога, якою здійснюють поштовх — провідна.

2. Закидання ноги за ногу під час сидіння в кріслі: верхньою частіш за все виявляється провідна.

3. вимірювання довжини кроків під час ходьби: у провідної ноги довжина кроку більша.

4. відхилення від заданого напрямку під час ходьби із закритими очима у великій залі або на відкритій місцевості: відхилення відбувається в бік, протилежний провідній нозі, через різницю в довжині кроків; величина такого відхилення (у градусах) є показником міри домінування однієї із ніг.

Виконання дій для визначення провідного ока. Найбільш розповсюдженими є такі методики:

1. Досліджуваний тримає вертикально олівець і, дивлячись обома очима удалину, зіставляє його з будь-яким вертикальним предметом (деревом, трубою, віконною рамою та ін.), потім почергово закриває то ліве, то праве око і повідомляє, відбувається чи ні зсув олівця з предмета, що фіксується; зсув відбувається коли закрите провідне око.

2. Досліджуваного просять олівцем, що тримається вертикально, закрити світло від лампи, яке падає йому у вічі; при цьому тінь від олівця буде падати на провідне око (перевага цієї методики, що запропонована Аветисовим, полягає в тому, що показник, який тут фіксується, — об’єктивний, оскільки не залежить від слів досліджуваного).

3. Випробовуваному пропонують прицілитись із рушниці в будь-який предмет: те око, яке залишається відкритим, — провідне.