Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

3. Поєднане виконання двох дій. цей метод ґрунтується на законі взаємного гальмування функціонуючих центрів мозку і полягає в наступному: якщо за дві різні дії, що виконуються одночасно, відповідають різні півкулі, то дії виконуються більш ефективно, ніж якщо б їхні центри локалізувались у межах однієї півкулі. Наприклад, досліджуваному пропонується задача утримувати стрижень на пальці і в цей час говорити (рахувати) або наспівувати мелодію. При наспівуванні мелодії дії здійснюються довше, якщо стрижень утримується правою рукою, під час говоріння — якщо лівою рукою. якщо невідома локалізація центра певної дії, то, зіставляючи його з діями, центри яких знаходяться в лівій або правій півкулі, можна визначити локалізацію дії, порівнюючи її ефективність і тривалість виконання з параметрами дій, що досліджувались раніше.

За даними С. Даймонда і Дж. Бомонта, якщо протягом тривалого часу інформація адресується лише одній півкулі, то втома, яка настала, не впливає на ефективність виконання задач, пов’язаних з іншою півкулею. Помічено, що ліва півкуля, яка пов’язана з вербальною інформацією, менш стійка до навантажень порівняно з правою, пов’язаною з образно-просторовою інформацією. У дослідженнях І. В. Хоружей показано, що розумова втома школярів після різних складних для них навчальних дій виникає через перевантаження лише лівої півкулі, права при цьому зберігає свою працездатність.

4. Поведінкові показники. Людині пропонують виконувати різні дії, і за деякими основними чи другорядними зовнішніми характеристиками їх виконання роблять висновок про особливості її функціональних асиметрій.

Відведення погляду вбік при вирішенні різних задач. Досліджуваному, якого саджають таким чином, щоб його обличчя було прямо перед обличчям експериментатора, пропонують, дивлячись на експериментатора, розв’язати в умі деякі задачі (наприклад, арифметичні: 143 — 86 = ? — або геометричні: скільки буде трикутників, якщо у квадраті провести діагоналі і т. ін.), згадати про якісь події, створити якийсь фантастичний образ і т. ін. Фіксується, у який бік досліджуваний відводить погляд, виконуючи ці дії: вліво чи вправо. Відведення погляду вліво розглядається як показник більшої активності правої півкулі, а вправо — лівої (це пов’язано з контралатеральним розташуванням окорухових центрів у корі). Під час розв’язання вербальних задач та відтворення приємних подій у більшості досліджуваних погляд відводиться праворуч, при розв’язанні ж образно-просторових задач і відтворенні неприємних подій — ліворуч. Однак цей показник дуже чутливий до індивідуальних особливостей людини, її стану в даний час і характеристикам ситуацій.

Виконання дій для визначення провідної руки. Частіше провідну руку досліджуваного визначають методом опитування (якою рукою ви пишете, їсте і т. ін.) або шляхом спостереження за людиною в різних ситуаціях. Цих способів зазвичай достатньо для визначення добре вираженого лівші, однак непоодинокі випадки так званої прихованої ліворукості: через мозкову організацію людині було б зручніше використовувати ліву руку в якості провідної, але в результаті навчання та соціальних вимог вона пристосувалась для цих цілей використовувати праву руку. Для виявлення такої прихованої ліворукості (або «навченої» праворукості) і застосовуються стандартні методики. Загальним для більшості із них є виконання таких дій, для яких відсутня або слабо виражена соціальна регламентація того, якою (лівою чи правою) рукою потрібно виконувати найбільш складні операції або всю дію у цілому (у цих випадках чітко проявляється істинна «внутрішня» тенденція до переваги тієї чи іншої руки). При цьому досліджуваний не повинен знати про істинну мету дослідження.

Стандартним є набір наступних 9 методик, розділених на 3 групи:

Перша група — на визначення явної праворукості (ліворукості).

1. Взяти предмет, який лежить на столі (досліджуваний у цей час сидить вільно, руки його не зайняті і предмет знаходиться на однаковій відстані від кистей обох рук).

2. Натиснути пальцем на кнопку (умови аналогічні).

Друга група — на визначення того, якій руці надаються

більш складні функції при виконанні дії обома руками.

3. Розкласти предмети на столі у певному порядку (тут важливо, якою рукою досліджуваний стане розкладати предмети в більшості випадків).

4. Втягти нитку в голку (у провідній руці знаходиться рухливий предмет).

5. Поплескати в долоні (провідна рука — та, що зверху, або та, якою здійснюються рухи більшого розмаху).

Третя група — на визначення прихованої ліворукості:

6. Схрестити (переплести) руки на грудях (стати в позу Наполеона): провідною є та рука, передпліччя якої знаходиться спереду; можна попросити, щоб досліджуваний схрестив руки по-іншому та дав відповідь, наскільки зручним або не зручним виявилося нове положення.

7. Переплести пальці рук (провідна рука та, великий палець якої знаходиться зверху; для визначення міри прояву цієї асиметрії можна запитати досліджуваного, наскільки для нього є неприроднім переплетення пальців по-іншому).

8. Охопити себе за голову (схрестити руки на шиї): провідною буде та рука, яка зверху.

9. Порівняти ширину нігтів мізинців (провідна рука та, до якої прикладається палець іншої руки).

Існує велика кількість й інших методів, які досить широко використовуються для визначення ліво- чи правору-кості людини. Один із них полягає в наступному: досліджуваний тримає якийсь предмет, наприклад, у правій руці; до нього звертаються з проханням дати інший предмет. Чи візьме він і дасть його лівою рукою, чи спочатку перший предмет із правої руки перекладе в ліву, а потім візьме і подасть інший предмет правою рукою?