Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

Пам’ять — це сукупність процесів, які забезпечують запам’ятовування, збереження й подальше відтворення отриманої інформації. Вона пов’язана із засвоєнням, накопиченням та використанням людиною потрібної інформації, індивідуального досвіду у своєму житті та діяльності. Пам’ять об’єднує в єдиний процес минуле, сьогодення та майбутнє. Відомий психолог С. Л. Рубінштейн зазначає, що без пам’яті людина була б істотою миті, її минуле було б мертвим для майбутнього, а теперішнє безповоротно зникло б у минулому.

Мова — це система символів (знаків), які мають для людини певне значення (сенс) та є засобом спілкування, мислення, збереження та передачі інформації від покоління до покоління. Мова, стверджує український психолог Г. С. Кос-тюк, є носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання нового. Основною одиницею мови є слово, за яким зафіксоване певне значення, тобто інформація про ознаки об’єктів, явищ дійсності. У слові криється зв’язок між мисленням і мовленням, яке є процесом використання людиною мови для спілкування. Завдяки мові та мовленню люди мислять, досягають розуміння, створюють систему знань тощо.

Увага — це спрямованість і зосередженість психічної діяльності людини на певних об’єктах, діях або власних переживаннях при одночасному ігноруванні інших. Увага необхідна людині у всіх видах її пізнавальних процесів, практичної та іншої діяльності. Перебувати в стані уваги — це зосереджено чимось займатися, активно ставитися до власних переживань, працювати над чимось мислено або практично. У таких випадках об’єкти уваги яскравіше відображаються у свідомості людини.

Отже, за допомогою пізнавальних процесів людина набуває знання про довкілля та свій внутрішній світ під час чуттєвого та логічного пізнання. Одночасно з пізнанням людина виявляє різноманітні почуття, переживає те, що пізнає, те, що з нею відбувається та твориться, а також із різною наполегливістю долає зовнішні та внутрішні перешкоди в скрутних умовах. Усе це продукти емоційно-вольових процесів, які відображають загальний функціональний стан психіки, що регулює ці процеси. До групи емоційно-вольових процесів належать: емоції, почуття та воля.

Емоції — це особливий клас психічних процесів, який виражається у формі безпосереднього переживання людиною життєвого змісту предметів, явищ, ситуацій для задоволення своїх потреб. в емоціях відображається оцінка та виявляється ставлення людини до всього того, з чим вона стикається в повсякденному житті, у вигляді переживання задоволення, радості, смутку, гніву або страху тощо. тому певна ситуація (наприклад, отримання «задовільно») одного студента залишить байдужим, а іншого засмутить, оскільки вони по-різному оцінюють подію. Завдяки емоціям людина отримує інформацію про корисність або шкідливість зовнішніх і внутрішніх впливів для її життєдіяльності. Чим більш значущі для людини об’єкти, тим більш глибокими стають її переживання. Емоції також регулюють поведінку, дії і вчинки людини, направляючи або стримуючи їх прояви. Вони є специфічною формою контролю за поведінкою, діяльністю, що має вигляд переживань. Отримуючи бажаний результат, людина завжди переживає позитивні емоції, невдачі ж, навпаки, породжують негативні, і це спонукає людину до здійснення змін. У сфері емоційного життя людини емоції виявляються в єдності з почуттями, від яких відрізняються змістом і формою переживання.

Почуття — це специфічно людські узагальнені стійкі переживання, ставлення людини до явищ, предметів та потреб, які мають мотиваційну, напрямну значимість. Як почуття виявляється ставлення людини до дійсності, пізнання інших людей, до самої себе у вигляді гуманності, відданості, переживання провини, меншовартості, естетичної насолоди, любові до знань, людей, своєї професії тощо. Формуються почуття шляхом усвідомлення, перетворення та подолання протилежних переживань (наприклад, почуття сміливості виникає завдяки усвідомленню, подолання страху). Це головні детермінанти емоційного життя особистості, що визначають зміст її переживань.

Суттєвим компонентом емоційно-вольових процесів є воля — усвідомлене регулювання людиною своєї поведінки та діяльності, виражене в умінні долати внутрішні та зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Найбільш яскраво вольові психічні процеси виявляються в ситуаціях, пов’язаних із вибором мотивів, прийняттям рішень, мобілізацією внутрішнього зусилля, регулюванням власної поведінки тощо. Школяр, наприклад, наполегливо виконує домашнє завдання, хоча йому дуже хочеться подивитися новий мультфільм. У вольових діях людина досягає свідомо поставленої мети та, як зазначає грузинський психолог Д. М. Узнадзе, перетворює в дійсність те, що інтелект уважає за доцільне.

Потрібно зазначити, що іноді в психології виділяють як самостійний ще один клас психічних процесів — несвідомі процеси. До цієї групи входять ті форми прояву психіки, що не піддаються, принаймні в цей момент, свідомому контролю. До несвідомих явищ відносять субсенсорні відчуття, викликані реальними подразниками, дія яких неусвідомлена; мимовільні рухи, що супроводжують дії; творчу інтуїцію; автоматизовані навички (ходьба, написання літер тощо); настанови; помилкові дії; потяги; сновидіння і т. ін. Перелік проявів несвідомого свідчить про його важливість у житті людини. Несвідоме вивчається різними науками, але теоретично ще не цілком вивчено. Психологічна наука лише обґрунтовує об’єктивну реальність несвідомих явищ психіки.

Підсумком єдності психічних процесів, як зазначає М. Д. Левітов, є психічні стани, які на деякий час характеризують діяльність людини, зокрема й психічну. Як приклад психічних станів можна назвати бадьорість, зацікавленість, збудження, спокій, натхнення. При цьому більшість із них існує без чіткого усвідомлення відображеного предметного змісту. Кожний стан тимчасовий і може поступитися іншому. Ці зміни, власне, і складають процес самого життя.

Психічний стан — це тимчасове, відносно стійке психічне явище, яке відображає особливості функціонування психіки людини та виявляється в підвищеній або зниженій її активності. Передусім, як стверджує В. М. М’ясищев (перший із вітчизняних психологів, що звернув увагу на цей феномен), психічний стан є загальним функціональним рівнем психіки (тонусом), на фоні якого розвивається процес. Психічні стани визначають своєрідність різних психічних процесів, а також ступінь активності психічного життя людини. Для стану тривоги характерні переживання (занепокоєння, понурість), відхилення в сфері відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, послаблення вольової активності. А радісний настрій стимулює активність людини (на радощах «гори перевертає»). Психічні стани зумовлюються взаємодією зовнішніх і внутрішніх психічних впливів за домінування останніх. З цього приводу К. К. Платонов зазначав, що саме переживання впливів середовища, потреб, стану організму людиною визначають її психічний стан: бадьорий, стресовий або апатичний. При цьому чим більша тривалість психічних станів, тим менша їх залежність від конкретної ситуації й більша — від рис характеру, переконань, спрямованості людини.

Психічні стани, повторюючись і закріплюючись у певних ситуаціях, перетворюються в психічні властивості. Часте виникнення стану тривоги може сприяти формуванню в людини тривожності як особистісної властивості. Одночасно властивості особистості зумовлюють специфіку вияву її психічних станів. Боягузлива людина, наприклад, буде частіше переживати стан тривоги, безпорадності тощо. Однак відповідність між психічними станами та властивостями особистості не є правилом. Зокрема, агресія, властива агресивній особистості, може виникати іноді у кожної людини, не будучи її особистісною особливістю.

До психічних станів належать різні вияви психічних процесів: стани вольові, стани пізнавальні та стани емоційні. Кожна із цих груп має свої різновиди. так, до вольових станів відносять рішучість, зібраність; до станів пізнавальних — зосередженість, розсіяність (прояви уваги), замисленість, сумніви (прояви мислення) тощо; до емоційних психічних станів — настрій (загальний емоційний стан, який забарвлює на певний час життєдіяльність), пристрасть (стійке, глибоке й сильне переживання, яке витісняє на задній план усе, що не пов’язане зі значущим об’єктом), афект (сильне короткочасне переживання, коли людина втрачає контроль над своїми діями та вчинками), стрес (напруження, яке виникає у відповідь на загрозу, що порушує звичайний перебіг життя), тривога (емоційний стан, зумовлений передчуттям небезпеки, що виявляється у хвилюванні, неспокої тощо), фрустрація (стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості й діяльності у ситуації неможливості досягти мети).

Психічні стани також розрізнюють за рівнем активності психічних структур та за психічним здоров’ям людини. Насамперед, це оптимальний робочий стан, утома (зниження працездатності внаслідок тривалого впливу навантаження, напруження), релаксація (стан загального спокою, розслаблення), норма, патологія. Ці та інші психічні стани докладніше розглянемо в подальшому.

Нарешті, останній клас психічних явищ — психічні властивості, яким притаманні сталість і закріпленість у структурі особистості.

Психічні властивості — це стійкі, найбільш суттєві особливості особистості, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності та поведінки, типові для певної людини. Психічні властивості характеризують людину як особистість і виявляються в її вчинках, діяльності, способах спілкування, взаємодії з довкіллям та іншими людьми. Зокрема, одна людина любить риболовлю, інша — запеклий колекціонер, у третьої — «божий дар» музиканта або математика, що зумовлено різними потребами, інтересами, здібностями; хтось завжди спокійний, урівноважений, а хтось, навпаки, запальний, не стриманий.

Психічні властивості синтезуються і створюють складні структурні утворення особистості, до яких належать темперамент, здібності та характер.

Природною передумовою, біологічним фундаментом особистості є темперамент. це індивідуальні своєрідні вроджені особливості людини, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості її реакцій на життєві впливи. темперамент відносять до формально-динамічних властивостей, оскільки він зумовлює динаміку (особливості перебігу), а не зміст (сутнісний аспект) психічної діяльності та поведінки людини. тобто властивості темпераменту визначають те, як людина зазвичай діє в певних ситуаціях, але не те, чому вона так діє. так, люди з абсолютно різним темпераментом можуть мати однакові переконання, цінності, інтереси.

Темперамент виявляється в особливостях виникнення і перебігу психічних процесів (наприклад, швидкості сприймання, жвавості розуму, довготривалості запам’ятовування), активності (енергійності, темпі життєдіяльності), емоційності (глибині, силі та стійкості емоційних переживань), моториці (рухових виявах та особливостях мовлення) і со-ціабельності (потребі в спілкуванні, спрямованості на світ людей чи ідей тощо) людини. Незалежно від ситуації та умов діяльності, мотивів, світогляду люди різняться між собою за активністю, енергійністю в поведінці, виразністю, глибиною вияву своїх почуттів, за стрімкістю, розмахом рухів, а ще за швидкістю мовлення. Саме ці відмінності й зумовлює темперамент.

Потрібно зазначити, що крім динамічних аспектів поведінки і дій, які зумовлюються темпераментом, кожній людині притаманні істотні особливості, що виявляються в різних видах її діяльності та спілкуванні, у вчинках і стосунках з іншими людьми, у ставленні до різних сторін дійсності. Одна людина, наприклад, працьовита, скромна, чесна, доброзичливо ставиться до оточуючих, успішно співпрацює, а інша — лінькувата, хвалькувата, нечесна, конфліктна. ці й подібні особливості людини, які відображають сутність її особистості (що вона більш за все любить і цінує, у чому вбачає сенс життя тощо), виявляються настільки виразно й постійно, що становлять її типові риси, індивідуальний стиль соціальної поведінки. Сукупність таких психологічних рис і створює характер особистості.

Характер — це індивідуально своєрідне сполучення постійних істотних властивостей особистості, що виявляються в її діяльності, поведінці, вчинках та ставленні до дійсності (до праці, до інших людей, до самої себе).