Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

• сприяння в сучасних умовах інтеграції знань про людину, оскільки, окрім власних завдань, психологія розв’язує завдання взаємозв’язку з усіма науками, які вивчають людину.

Перед психологічною наукою стоїть низка практичних завдань:

• аналіз впливу змін, які відбуваються в суспільстві, на психіку людини та психологію різних верств населення. У цьому аспекті вивчаються імідж українського суспільства в порівнянні з іншими національними культурами, профілактичні засоби запобігання психічним захворюванням населення, пов’язаним із невизначеністю трансформаційних умов;

• вивчення ментальності українського народу та психологічне обґрунтування умов становлення та розвитку національної самосвідомості;

• дослідження особливостей розвитку психіки, зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на кожному етапі її розвитку, що дозволяє адекватно вирішувати проблеми в різних сферах суспільної практики;

• виявлення психологічних умов забезпечення підвищення ефективності освіти та виховання у зв’язку з процесами реформування;

• створення умов для покращення якості управління в сфері бізнесу та виробництва (розвиток уміння вести переговори, йти на ризик, керувати персоналом, оволодіння продуктивними технологіями праці та життя тощо);

• аналіз причин злочинності, наркоманії, алкоголізму тощо;

• забезпечення необхідних умов і засобів виправлення дефектів у психологічному розвитку, викорінювання тих причин, які призводять до таких ефектів (психологічний супровід лікувального процесу й реабілітації інвалідів);

• здійснення профвідбору, підготовки та розстановки кадрів;

• створення необхідних умов для продуктивної життєдіяльності та розкриття творчого потенціалу суб’єктів праці та життя.

Розв’язання всіх зазначених завдань, виконавцями яких є психологи, зумовлює, з одного боку, необхідність взаємозв’язків психології з іншими науками, що беруть участь у вирішенні комплексних проблем, а з другого — виділення всередині самої психологічної науки спеціальних галузей, зайнятих вирішенням психологічних завдань у тій або іншій галузі суспільства.

1.2. Основні види психічних явищ 

Психіка являє собою сукупність психічних явищ, під якими розуміють своєрідні суб’єктивні переживання або елементи внутрішнього досвіду людини. Прикладами психічних явищ можуть стати відчуття запаху моря, сприймання людиною краси природи або іншої особистості, уявлення про краєвид, міркування над кросвордом або її любов до дитини. Існуючі різноманітні форми прояву психіки об’єднують у групи за різними ознаками, залежно від точки зору автора на їхню структуру, сутність. Сьогодні поширення набула класифікація психічних явищ, у якій вони розподілені на класи в залежності від форми прояву, протікання та існування. За цим критерієм психічні явища поділяють на три основні групи: психічні процеси, психічні стани та психічні властивості особистості (рис. 1.2). вони функціонують завжди комплексно, вирішуючи при цьому тільки їм властиві завдання психічної діяльності. так, одні забезпечують людині пізнання довкілля, інші визначають рівень активності її психічної діяльності, а треті зумовлюють поведінку, вчинки в певних ситуаціях. Розглянемо кожну з груп.

Психічні процеси — це різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля та себе в ньому. Психічні процеси відбуваються протягом певного часу, мають початок, динаміку розвитку та кінець, тісно пов’язаний із початком нового психічного процесу. так відбувається безперервність психічного. Психічне як процес, за І. М. Сєченовим, який і ввів це поняття в науковий обіг, розкриває основний спосіб існування психічного. Психічні процеси забезпечують пізнання властивостей і якостей світу, формування знань, навичок та первинну регуляцію поведінки, дій людини. Виокремлюють два класи психічних процесів: пізнавальні або когнітивні та емоційно-вольові.

Пізнавальні, або когнітивні процеси — це психічні процеси, які забезпечують отримання, переробку й обмін інформації, тобто пізнання об’єктивної дійсності. До них належать: відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять, мова та увага. Зазначимо: хоч у сучасній психології не зупиняються дискусії навколо питань самостійності уваги як психічного процесу, що не має свого предмета пізнання, її сутності, яка вбачається іноді у волі або почуттях, ми розглядаємо це психічне явище серед інших пізнавальних процесів, з якими воно нерозривно пов’язане, визначаючи ефективність їх функціонування. Надамо попереднє визначення та коротко охарактеризуємо кожний з пізнавальних процесів, які стануть предметом розгляду в наступних розділах підручника.

Відчуття — відображення окремих властивостей реального світу та внутрішнього стану людини, які безпосередньо діють на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі та смак, біль, вага, тепло або холод. Відчуття забезпечують первинну обробку інформації на сенсорному рівні та є початковою формою розвитку пізнавальної діяльності.

Сприймання — це цілісне відображення предметів і явищ у сукупності притаманних їм властивостей при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття. Сприймання — більш складний пізнавальний процес, ніж відчуття, оскільки його результатом є цілісний перцептивний образ об’єкта, зміст якого осмислюється та усвідомлюється. У сприйманні предметів, природи, музики, подій, інших людей тощо задіяні як органи чуття людини, так і її минулий життєвий досвід, очікування, застереження.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях. Мислення надає можливість пізнати те, що приховано для органів чуття, а підсумком може стати певна думка, ідея або поняття. Знання про властивості світу, сутність явищ і зв’язків між ними людина отримує за допомогою системи засобів, зокрема, розумових операцій та дій, мови тощо. У процесі мислення людина розмірковує над прочитаною книгою, вчинками інших, планує свої дії, розв’язує складну задачу.

Уява — процес створення людиною образу об’єкта (предмета, явищ, ситуацій), якого не існує в реальному житті. Образ уяви відрізняється від образу сприймання тим, що відображає об’єкт, якого не існує в дійсності. Продуктами уяви, що створюється шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями, можуть бути такі: образ казкового героя; образ ситуації, яка вирішує актуальні для людини проблеми; образ незнайомої місцевості. Уява відіграє важливу роль у передбаченні наслідків реальних дій, розширенні, поглибленні процесу пізнання та творчості.