Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

Відтак зазначаємо, що сьогодні в межах української психології з природничо-науковою парадигмою співіснує й гуманістична. У зв’язку з цим все більшого визнання серед вітчизняних науковців набуває ідея про те, що об’єктом психології має бути людина як духовна істота, її духовність. Із цього приводу провідний український психолог С. Д. Максименко стверджує, що об’єкт психології — це людина, духовно-тілесний індивід, породжений своєю влас-ною предметно-практичною діяльністю в конкретно-історичних умовах. такий підхід спонукає наукову психологію звернутися до духовності людини як складного психологічного феномену, що поєднує в собі вищі загальнолюдські цінності, інтереси, сенс життя, моральні почуття та творчу здатність особистості до пошуку власної істини, до самотворення та самовизначення в психічному розвитку. Постає проблема вивчення досвіду духовного конкретного людського буття.

Отже, які уявлення про об’єкт обрати як остаточні? На це питання сьогодні важко відповісти, оскільки навіть у багатьох підручниках із психології, що вийшли в пострадянський період, визначення об’єкта психології не подається взагалі, а тому кожний дослідник обирає відповідь, спираючись на власну науково-методологічну позицію та досвід.

Сьогодні однозначного трактування предмета психології не існує, оскільки науковці по-різному сприймають сутність її об’єкта, психічне. Як зазначає відомий історик психології М. Г. Ярошевський, сперечання стосовно предмета психології настільки ж давні, як і сама ця наука. Предмет психологічної науки визначають як свідомість (психологія свідомості), як поведінку (біхевіоризм), як цілісні структури, образ (гештальтпсихологія), як несвідоме (психоаналіз) або як пізнавальні структури (когнітивна психологія), як особистість, індивідуальність (гуманістична психологія), або як психіку та психічні явища (вітчизняна психологія). Власне всі ці предметні особливості є свідченням того, що предмет психологічної науки необхідно розглядати більш широко, включаючи в нього і внутрішні суб’єктивні феномени, і поведінку людини, і феномени несвідомої психіки. З огляду на це для збереження статусу самостійної науки психологія повинна інтегрувати всі знання, що були накопичені нею в процесі історичного розвитку.

Предмет психологічної науки упродовж її розвитку не залишався постійним. він змінювався не тільки шляхом розширення меж, але й діалектично змінюючи свою сутність, переходячи навіть у свою протилежність, залежно від домінуючих світоглядних переконань, наукових традицій або поступу суспільного життя. Відповідно до цього виокремлюють 4 етапи становлення наукових уявлень про предмет психології (рис. 1.1).

Найперше формулювання предмета психології було дано більше двох тисяч років тому. Воно було таким: пред-метом психології є душа. Душа розглядалася як сутність психічних явищ та як причина всіх процесів у тілі, включаючи власне «душевні рухи». За допомогою душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини. Так, грецькі філософи, особливо Арістотель, висували ідею про існування душі, яка існує в єдності з тілом і контролює думки та почуття, що спираються на життєвий досвід.

У XVII сторіччі відбулася зміна уявлень про предмет психології. Місце душі зайняла свідомість, яка ототожнювалася з усією психікою. це думки, бажання, почуття, спогади, які людина спостерігає, знаходить у собі. Протягом певного періоду психологія вивчала тільки те, що переживається суб’єктом, що він усвідомлює за допомогою спостереження за самим собою (метод інтроспекції). Проте з часом виявилася неспроможність психології пояснити всю складність психічного життя, виходячи лише з категорії свідомості. З’являється альтернативний підхід, який орієнтується на вивчення поведінки, того, що є вираженим назовні, що можна об’єктивно виміряти, тобто реакції, дії та вчинки людей. При цьому із предмета психології вилучалося все суб’єктивне в психіці. Наприкінці XIX — на початку XX століття психологія стає наукою про поведінку.

А вже з другої половини XX століття предметом психології є психіка. Зміна уявлень про предмет психології відбулася внаслідок відкриття несвідомого психічного, виникнення багатьох наукових психологічних напрямів та шкіл, уся специфіка яких полягала в тому, що вони зосереджували свою увагу на вивченні однієї зі сторін проявів психіки. Так, наприклад, у гуманістичній психології досліджують особистість як унікальну цілісність, відводячи головну роль особистісному досвіду людини, а у вітчизняній психології — психічні явища як суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності. І хоча у наш час наявне прагнення до стирання меж між різними психологічними школами та об’єднання (інтеграція) накопиченого ними знання, але психологія все ще перебуває в пошуках свого предмета. Розглянемо деякі найпоширеніші сучасні погляди на предмет психології, що подані в підручниках та навчальних посібниках.

По-перше, предмет психології визначають як індивідуальний світ «Я» людини, який об’єднує, інтегрує психічне в цілісність. Власне в цьому визначенні підкреслюється єдність усіх психічних явищ у їхньому розвитку та різноманітності форм прояву.

По-друге, предметом психології визначають факти, закономірності розвитку і прояву та механізми психіки. У цьому визначенні підкреслюється, що сучасна наукова психологія досліджує як психічні явища, так і конкретні факти психічного життя людини. Прикладами психологічних фактів можуть бути акти поведінки, продукти діяльності, тілесні неусвідомлені психічні процеси, індивідуальні розбіжності в особливостях пам’яті людей, мислення тощо. Одночасно психологія як повноцінна наука не тільки описує психологічні факти та явища, але й розкриває закони, яким вони підпорядковані. так, були виявлені закономірності процесу забування: найбільшу кількість інформації людина забуває зразу після сприйняття, а потім цей процес іде повільніше. Психологія також вивчає механізми виникнення та функціонування психіки, наприклад того, що фізіологічною основою психіки є діяльність кори головного мозку; що взаєморозуміння між співрозмовниками встановлюється за допомогою таких механізмів соціальної перцепції (сприйняття), як ідентифікація (ототожнення) себе з іншою людиною, рефлексія (усвідомлення, міркування людини про те, що думають про неї інші й якою вони її сприймають) тощо. За висловом С. Д. Максимен-ка, механізм психіки — це метод людини, знаряддя приймання, розкодування, перероблення й передавання психоенергії в процесі людської діяльності.

По-третє, предметом психології вважають людину як суб’єкта психічного життя. В цьому визначенні підкреслюється визначальна роль активності людини як у само-творенні, саморозвитку так і в подальшому самовизначенні. Тут йдеться про включення в предмет психології питання взаємодії людини із власною психікою та іншими людьми, враховуючи як діяльнісні (ефективність, оп-тимальність, продуктивність тощо), так і духовно-естетичні аспекти.

Отже, психологічна наука все ще знаходиться на шляху визначення свого предмета, що вимагає уточнення сутності її предмета, визначення того, як співвідносяться теоретико-методологічний та прикладний аспекти. Для цього необхідно досконально знати всі наявні варіанти з їхніми недоліками та перевагами. Одночасно психологія повинна залишатися (відповідно до етимології) наукою про психіку.

Сучасна психологія як науково-дослідницька дисципліна та сфера практичного застосування набутих знань має дві взаємопов’язані цілі: наукову та практичну. Наукова мета полягає в тому, щоб розкрити закономірності психіки та поведінки, формування властивостей людини в єдності філогенетичного й онтогенетичного розвитку, а практична — у подальшому застосуванні отриманих знань у реальному житті для допомоги людям.

Цілі логічно пов’язані між собою: досягнення наукової психології планомірно впроваджує практична, що дозволяє людям успішно долати різні життєві труднощі, підвищувати продуктивність своєї праці, успішність у навчанні тощо, а це, безумовно, позначається на їхній здатності краще пристосовуватися до життя.

Відповідно до цілей, психологія виконує дві групи завдань: теоретичні та практичні.

До основних теоретичних завдань сучасної психологічної науки належать:

• вивчення принципів і об’єктивних закономірностей функціонування психіки. За С. Л. Рубінштейном, психологічне пізнання — це опосередковане пізнання психічного через розкриття його суттєвих, об’єктивних зв’язків;

• аналіз закономірностей формування та розвитку психічних явищ і процесів у зв’язку з детермінованістю психіки об’єктивними умовами життя та діяльності, що передбачає поглиблення та покращення якості наукових досліджень, а також підвищення культури наукових дискусій;

• вивчення фізіологічних механізмів, що лежать в основі психічних явищ, оскільки без їх знання не можливо оволодіти практичними засобами їх формування та розвитку;

• виявлення взаємозв’язків окремих сторін психіки протягом усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності;

• розкриття психологічних закономірностей формування особистості, її готовності до діяльності та визначення шляхів підвищення її продуктивності;