Розділ «Частина I. Психологія як наукова дисципліна»

3. Корнилова Т. В., Смирнов С. Д. Методологические основы психологии. — СПб.: Питер, 2006. — 320 с.

4. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. — СПб: Социально-психологический центр, 1996. — С. 32.

5. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука,1984. — 444 c.

6. Рибалка В. В. Методологічні питання наукової психології: навчально-методичний посібник. — К.: Ніка-центр, 2003. — 204 с.

Розділ З. Становлення психології як науки. Історичний екскурс

3.1. Етапи розвитку психології

З усіх проблем, з якими стикається людство в своєму історичному розвитку, вірогідно, найбільш складною є загадка природи самої людини. ясної та точної відповіді щодо цього немає й до сьогодні, незважаючи на розмаїття напрямів пошуку, чисельні припущення та цілісні концепції. Філософія, теологія, астрологія, соціальні науки — це лише декілька з довгого переліку наук, у межах яких здійснюються спроби зрозуміти всю складність людської поведінки та самої сутності людини.

Психологія має багатовікову історію розвитку, який багато в чому відбувався хронологічно нерівномірно, що робить доцільним його поділ на певні етапи, залежно від змісту психологічних знань та способу їх здобуття. Виділення таких етапів не вимагає спеціальних обґрунтувань, оскільки їхні критерії вочевидь зрозумілі та логічно доцільні. Періодизацію можна проводити за хронологічною ознакою (історія психології Стародавнього світу, історія психології Середньовіччя тощо), за просторово-територіальною ознакою (історія психології Німеччини, історія психології великої Британії та ін.), можна виділяти періодизацію світової та вітчизняної психології тощо. Необхідно пам’ятати про умовний характер будь-якої періодизації історичного розвитку психології та розглядати її лише як один з можливих варіантів.

Коротко розглянемо найбільш поширені підходи до визначення етапів розвитку психології.

Згідно з вчинковою концепцією в історії психології, розробленою українським ученим В. А. Роменцем у межах культурологічного підходу (де розвиток психологічної науки розглядається у контексті розвитку людської культури загалом), етапи розвитку психології виокремлюються за історичними епохами. Отож, можна говорити про психологію міфологічного періоду, психологію античності, психологію Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи бароко, психологію Просвітництва, психологію сцієнтизму (від латинського scientia — наука) — останньої епохи, що бере початок у XIX ст. та триває й нині. Такий поділ історії психології має сенс, бо в психології кожної історичної епохи були суттєві відмінності, робились певні акценти на тих чи інших психічних явищах.

Поширеним також є розподіл історичного розвитку психологічної думки на три етапи, за ознакою їх науковості (М. С. Роговін та ін.):

• 1-й етап — донаукова (міфологічна) психологія — коли панували анімістичні уявлення про душу;

• 2-й етап — філософська психологія — коли психологія була частиною філософії, об’єднана з нею спільним методом (від античності до XIX ст.);

• 3-й етап — власне наукова психологія — з другої половини XIX ст. (тобто саме з того часу, коли починається історія психології як окремої галузі знань). Цей період пов’язують із упровадженням у психологію об’єктивного методу — експерименту, запозиченого з природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії.

Цей підхід сьогодні є одним з найпоширеніших, однак головний його недолік полягає у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.

Ми вважаємо за доцільне використовувати періодизацію розвитку психологічної науки з позицій розуміння її предмета:

• 1-й етап — психологія як наука про душу (прагнення пояснити всі незрозумілі явища наявністю душі);

• 2-й етап — психологія як наука про свідомість (свідомість як здатність думати, відчувати, бажати);

• 3-й етап — психологія як наука про поведінку (поведінка як єдине реальне та об’єктивно досліджуване явище);

• 4-й етап — психологія як наука, що вивчає факти, закономірності та механізми психіки (психіка як форма активного відображення суб’єктом об’єктивної дійсності та єдності з нею).