Розділ «5. А сни... це сни?»

Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

Чи це сон чи, може, яв

Те, що бачу — я не знаю[55].

Педро Кальдерон де ла Барка


Реальність чи фантазія


А раптом насправді все лише сон? Звідки нам знати, що все, що, як нам здається, ми проживаємо, не є частиною сновидіння — нашого чи чужого? Чи існує якась ознака, здатна вказати нам, спимо ми чи ні? Питання про межу між світом сновидінь і світом реальності давнє, надзвичайно давнє. Ми можемо знайти приклади у філософії, літературі, кінематографі. А проте інтерес до цього невичерпний і робить тему завжди актуальною.

Усім нам довелося бодай один раз бачити сон, повний таких випробувань, трагізму чи потрясінь, що хоча він залишився тільки спомином, однак становить частку нашого життєвого досвіду. Як мовив Густаво А. Беккер[56] у «Симфонічній увертюрі» до своїх «Рим»: «Мені важко визначити, щó мені наснилося, а що насправді відбулося зі мною». І він не перший і не останній, хто означив цю дилему.

У хвилюючому оповіданні «Вночі горілиць» Хуліо Кортасар занурює нас разом зі своїм героєм у два паралельних світи, між якими пролягла відстань у часі й просторі. Читаючи його, ми губимось у чергуванні сну та неспання, аж поки... втім, ні слова більше. Оповідання так добре написано, що пропонуємо вам прочитати його, щоб взнати, що станеться далі[57].


Кошмарний сон Сехізмундо


Коли вже йдеться про сни, ми не можемо обійти мовчанкою дона Педро Кальдерона де ла Барку, іспанського драматурга, який 1635 року оприлюднив один із найкращих творів світової літератури — «Життя — це сон». У ньому драматург являє нам короля Базиліо, котрий вирішив ув’язнити у вежі серед гір свого сина Сехізмундо, бо перед тим державцю напророкували, що через принца країну ждуть усілякі біди. Одного дня королю спадає на думку перевірити, чи справді його синові, який веде життя самот­нього в’язня, судилося стати жорстоким лиходієм. І король вигадує хитромудрий план: він велить перенести сплячого сина до палацу, щоб побачити, яким правителем той буде. Якщо батько помітить, що син — усупереч пророкуванням — справедливий, він дасть йому шанс владарювати разом; якщо ні — знову відправить до вежі, запевнивши, нібито все було лише сном.

Роки ув’язнення вочевидь не сприяли розвиткові суспільних навичок Сехізмундо, який, опинившись у палаці, поводиться як справжній деспот. Тож, відповідно до свого плану, батько вирішує знову ув’язнити сина й переконати, ні­бито все, що відбувалося раніше, тому привиділося вві сні.

Урешті-решт народ дізнається про долю бідолашного Сехізмундо й звільняє свого принца, який цього разу поводиться розважно й примиряється з батьком. Однак — з огляду на попередній досвід — принц і далі сумнівається, чи не є сном усе, що він проживає.

Трапляються й інші випадки, коли, щоб пояснити цю плутанину між фантазією та дійсністю, видається кращим перекласти провину на когось третього. За часів Кальдерона (з чого випливає, що ця тема турбувала тодішнє європейське суспільство) Рене Декарт[58] перетворює свій сумнів на метод. У першому розділі своїх класичних «Метафізичних роздумів, що являють існування Бога та безсмертя душі» цей французький філософ повністю й беззастережно піддає сумніву свої почуття. Декарт висуває гіпотезу, що, можливо, якийсь злий дух бентежить його, створюючи уявлення, які він має про навколишній світ: «стан неспання не має ніякої певної ознаки, яка відрізняла б його від стану сну». На щастя, згодом Декарт подолає цю проблему, а відтак говоритиме про «річ, що сумнівається, стверджує, заперечує, мало знає й багато чого не знає, а ще прагне, відкидає та навіть уявляє й відчуває». Він висновує, що той, хто здатний думати, існує, і в такий спосіб вирішує свій великий сумнів. Принаймні він заспокоївся.

У деяких випадках кінематограф (як раніше література й казка) дає нам якусь певність, хоча її важко перетравити. Висловлюючись поквапно та абияк, у фільмі «Матриця», приміром, сюжет будується на припущенні, буцімто існує реальність, у якій ми, люди, раби машин і всі живемо в їхній уяві.

Звичайно, перш ніж взнати це, героєві стрічки доводиться зробити нелегкий вибір: червона пігулка чи синя? Ні, йдеться зовсім не про смаки льодяників, а тим паче галюциногенів: за допомогою червоної пігулки можна взнати всю правду й лише правду, тоді як синя позначає все як сон і дозволяє героєві жити й далі удаваним, зате спокійнішим життям. Не варто й говорити, що той обирає червону й вирішує звільнити все людство від його сліпоти. Ця титанічна (принаймні дотепер) задача потребувала від героя не одного, а трьох повнометражних фільмів, повних стрілянини, пригод і «всіляких халеп»[59].

Насправді це один із тих сюжетів, які найбільш успішно звернулися до питання, наскільки реальними здаються (а може, є?) наші сни. Однак існують люди, для яких цей екзистенційний сумнів майже нестерпний. Деякі з них реа­гували настільки своєрідно, що вдалися до юридичних позовів через те, що їм наснилося.


Мені це не наснилося...


Ми можемо спати й бачити сни. Можемо не спати й думати. А можемо бути під дією анестезії й галюцинувати? Анестезія занурює нас в особливий стан: ми не спимо, але водночас не бадьорі й не напоготові. Є чимало людей, які, поки відходили від анестезії, запевняли, нібито бачили якісь видіння... і що ж вони бачили!

Насправді достеменно не відомо, снили ці люди, галюцинували чи з ними відбувалося щось інше. Незаперечним є те, що вже півтора сторіччя відомі випадки, коли люди запевняли, що під дією анестезії нібито пережили сексуальний досвід. Це спричинило тривалу дискусію про те, якими такі моменти вважати — реальними чи уявними.

Перший такий зафіксований випадок переносить нас у Париж 1847 року. Ситуація виглядала так: один дантист повинен був вирвати по одному-два зуби двом дівчатам. Щоб уникнути болю, він застосував як анестезуючий засіб ефір. Однак після видалення зубів дівчата звинуватили лікаря в тому, що він намагався їх зґвалтувати.

Через ці звинувачення справа дійшла до суду. Під час судового процесу зважили ймовірність того, що ефір міг викликати галюцинації. Та хоча дантист запевняв і волав, що він невинний, його засудили до ув’язнення.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі» автора Калб Д’єго на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5. А сни... це сни?“ на сторінці 1. Приємного читання.