Розділ «6. Познач мені ритм»

Сновидець — це той, хто може знайти свою дорогу лише при місячному сяйві, і його прокляттям є те, що світанок він бачить раніше за інших людей.

Наперед визначені розклади

Щоразу, коли нам треба прокинутися, щоб виконати якусь повинність, ми вдаємося до ненависного предмета — будильника, який багато хто міг би назвати найжахливішим винаходом людства (хоча справжнім щасливчикам вдається замінити його дзвінком якогось приятеля або члена родини, щоб почути любий голос). Іще не оговтавшись від сну, ми приймаємо душ, снідаємо і взагалі виконуємо щодня одні й ті самі рутинні дії.

Ба навіть більше: і не маючи на руці годинника, ми, якщо нас запитають, котра година, відповімо доволі точно. Адже в нашому тілі є механізм, що регулює наш час і — окрім усього іншого — визначає, коли прокидатися, коли снідати й коли засинати.

Саме тому ми часто прокидаємось, як зазвичай, хоча перебуваємо у відпустці або не мусимо нікуди йти. Через кілька хвилин згадуємо, що сьогодні неділя, і — якщо пощастить — засинаємо ще на якийсь час. Ті, хто й досі втішається юним віком, цим дивним скарбом[70], здатні лягати спати, коли сонце ще стоїть високо в небі, й без проблем прокидатися в годину підобіду, однак люди, для яких етап дискотек залишився позаду, либонь, свідомі того, що вже мають більш-менш визначений ритм.

Для багатьох цей ритм — лише питання звичок, адже людина — тварина, залежна від повадок. Утім, матері затятих опівнічників теж мають деяку слушність, коли закидають їм, мовляв, ніч створена для спання, а день — для життя. Кинути трохи світла на це питання допомагає хронобіологія: останні роки стали зоряним часом цієї новітньої галузі науки, що досліджує життєві ритми організмів та їхній зв’язок із середовищем і функціями тіла.

Ми власники годинника

Експерти-хронобіологи помістили рослини в шафі, розробили графік годинників залежно від того, коли розкривалися пелюстки квітів, привчили бджіл шукати споживу в певний час і навіть ізолювали групи гуманоїдів в умовах спеціального освітлення й температури. Ці досліди у своїй книжці «Людська хронобіологія» узагальнює аргентинський науковець Д’єго Голомбек. Від 1729 року до наших днів чимало вчених вивчали функціонування біоритмів і зазначили, що всі живі істоти (або принаймні багато тих, які були досліджені на той час) мають внутрішній годинник, що контролює різні ритми організму й функціонує незалежно від зовнішніх факторів; тобто хоч удень, хоч уночі.

Крім того, експерти пересвідчилися, що ці біоритми вказують нам, зокрема, коли спати, які гормони виділяти, в які моменти дня ми будемо більш активними чи більш голодними. А ще в тому, що у випадку людей цикл сну/неспання й зміни температури нашого тіла відповідають періодам, які дорівнюють приблизно двадцяти чотирьом годинам. Через те вони дістали назву циркадних ритмів («circa» латиною означає «близько», а «dies» — день).

Цей внутрішній, чи то біологічний, годинник, який втручається у фізіологію або функціонування нашого тіла й регулює циркадні ритми всіх органів, розташований у супрахіазматичному ядрі (СХЯ) гіпоталамуса, тобто в глибині мозку.

Однак на біологічному годиннику, як і на всіх годинниках, що є в світі, треба виставити час. Як наше тіло примудряється це робити? Воно отримує інформацію з розташованих у задній частині ока кліток сітківки, що виявляють зовнішнє світіння. Після цього СХЯ посилає сигнали в інші зони мозку та іншим органам з тим, аби циркадні ритми синхронізувалися з циклом світло/темрява зовнішнього світу.

Щоб завести цей вельми своєрідний годинник, СХЯ контролює секрецію різних субстанцій, як, приміром, мелатонін. Цей вироблений шишкоподібним тілом гормон попереджає організм, що вже споночіло, й посилює циркадний ритм. Так наш мозок відправляє нас спати чи будить залежно від того, що показують наші внутрішні стрілки.

Нічний ритм

Циркадні ритми усталюються впродовж перших місяців життя, щоб немовля почало прокидатися вдень і спати вночі. (Ми говоримо «щоб почало», а не щоб робило це негайно, тож ті, хто стали батьками вперше, не мають права нарікати, що їхня дитина змушує їх раз по раз схоплюватися саме тоді, коли вони намагаються відпочити.) Циркадні ритми налагоджуються в дитинстві, але згодом корегують свої розклади: підлітки менше сплять уночі й їх важко відправити рано до ліжка.

Поза тим, як впливають культурні фактори, ця зміна в годиннику призводить до того, що вони почуваються бадьорішими в нічні години й можуть податися до бару чи на танці, пити до світанку вино або дивитися телевізор. І навпаки, ті, хто вже перетнув межу тридцяти років, функціонують інакше. Тому зазвичай вони з ноткою суму кажуть: «У 18 років я гуляв до шостої ранку, а тепер об одинадцятій вечора мене вже долає сон».

Підліткам важче прокидатися рано, й зазвичай вони почуваються більш стомленими під час найперших уроків, і винна в цьому десинхронізація годинника, хоча той жодним чином не може бути відповідальним за довгий список відкладених справ і боргів. Тому аргентинський музикант Піпо Сіполатті[71] радив: «Учні та учениці, учіться!»

Вічне повернення сну

Чому взагалі ми, люди, хочемо спати вночі та більш бадьорі вдень? Тому що ми денні тварини й маємо дві протилежні системи, які взаємно доповнюють одна одну: систему неспання й систему сну.

Перша активує сигнали тривоги, які наростають упродовж дня, слабшають після того, як настає вечір, й знову активуються наступного дня. Друга система, навпаки, поступово збільшує потребу в сні впродовж дня, а ввечері доходить до своєї найвищої точки. Тоді наше тіло каже нам «годі», бо ми вже не можемо далі: ми повинні лягти, щоб не заснути стоячи. Під час відпочинку ця потреба зменшується, і наступного дня цикл розпочинається знову.