Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

- про близьке закінчення війни (“у стані противника зріє незадоволеність, яка виллється в бунт, революцію”; “Генеральна асамблея ООН ухвалить рішення про...”);

- про швидку перемогу (“у війну вступлять ... і тоді..."; І "завершується розробка суперзброї, яка...”; “тепер, коли командувачем став...” тощо);

- про розгром великих угрупувань супротивника;

- про безприкладні подвиги військовослужбовців своєї армії.

Міфи, згорнуті в своєму змісті, максимально узагальнені, зведені

в ранг суспільної або групової цінності, стають символами.

Символ (грец. зутіюіоп - знак, сигнал, ознака, прикмета, застава, пароль, емблема) - знак, пов'язаний з наочністю, що позначається їм, так, що сенс знаку і його предмет представлені тільки самим знаком і розкриваються лише через його інтерпретацію. Наприклад, орден «За мужність» мало що означає сам по собі, але, будучи віддзеркаленням подвигу, він набуває всіх властивостей символу.

Символом на війні стають подвиги товаришів по службі, почесні звання, приналежність до певної соціальної групи (наприклад, Героїв України), конкретні перемоги своїх військ, І бойові прапори військових частин, окремі командири і т.д.

Враховуючи те, що символи сприймаються як соціальна цінність, привабливі і заразливі в емоційному відношенні, порушують бажання володіти ними, входити до соціальної групи володарів і, отже, здатні продукувати мотиви бойової поведінки і підвищувати бойову активність військовослужбовців. Командирам, офіцерам но роботі з особовим складом слід уважно вивчати ті, що спонтанно виникли, і штучно створювати бойові символи.

Слід упроваджувати в повсякденне бойове життя ритуали, які трансформували б фрустрацію, тривогу, відчай (пов'язані, наприклад, з неуспішним боєм, загибеллю бойових товаришів і т. д.) у відчуття лютої ненависті до ворога, пристрасне бажання помститися, страх (що виникає, наприклад, при очікуванні бою) -у високий наступальний порив. Ефективними засобами таких трансформацій є такі ритуали, як клятви на могилах бойових товаришів, мобілізуючі мітинги перед боєм і ін.

Таким чином, ми з вами бачимо, що бойова поведінка військовослужбовців є дуже різною. В її мотивацію разом з широкими соціальними, груповими й індивідуальними мотивами вплетені марновірство, суб'єктивні продукти осмислення міфів і символів воєнного часу. Знати і враховувати психологічні механізми й ефекти їх прояву - означає багато в чому вміти управляти бойовою активністю військовослужбовців.

Знання командирами, працівниками штабів всіх рівнів, фахівцями но роботі з особовим складом психологічних механізмів вищевказаних явищ і закономірностей їх прояву в збройному протиборстві дозволяє цілеспрямовано вести підлеглих до бойових успіхів і правильно будувати систему психологічного забезпечення оойових дій частин і з’єднань.

1.10. Девіантна поведінка на війні

Питання про дєвіантну (відхильну) поведінку на війні не однозначне, складне для точного психологічного, етичного і правового аналізу і непопулярне як предмет психологічного дослідження. Це обумовлено загальними причинами, що ' Гримували розвиток вітчизняної психології війни, але особливо ідеологічними догмами та стереотипами. Впродовж багатьох років після 1917 р. вважалося, що радянський солдат не допускає відхилень у поведінці на війні. А якщо вони і мають місце, то іільки як виняток і, отже, не складають актуальну проблему наукового дослідження.

Проте проблема відхилення на війні дуже важлива, оскільки під деяких девіантних вчинків нерідко залежить життя багатьох військовослужбовців і успіх бойових операцій (наприклад, від зради). Інші відхилення здійснюють пригнічуюючий (наприклад, самогубства) або розкладаючий (наприклад, мародерство) вплив па учасників бойових дій. Треті руйнують психічне здоров'я воїнів, дезорганізують їх взаємодію (пияцтво, наркотизм), унаслідок чого значно зростає бойове навантаження на добросовісних учасників бойових дій (дезертирство, симуляція тощо).

Як відомо, під девіантною поведінкою в психології прийнято розуміти систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві соціальним нормам (правовим, етичним) або нормам психічного здоров’я. Проте, з одного боку, війна в суспільній свідомості сама по собі належить до ряду явищ, що відхиляються від норми. При цьому як норма виступає мир. З іншого боку, на сьогоднішній день дуже слабко сформульовані і не знайшли абсолютного розповсюдження положення про норму поведінки на війні.

Існує декілька уявлень про норму поведінки:

1. Норма як типова (усереднена) поведінка, характерна для більшості представників даної соціальної групи, визнається в цій групі як прийнятна. Ця норма одягається в зручну і деколи елегантну упаковку, що містить в собі механізм соціального прощення за відхилення. Найбільш відомими з таких “фантиків” є: “на війні як на війні”, “війна все спише” та ін. Дослідження показує, що така норма практично завжди виникає у військових колективах і служить потужним засобом неформальної регуляції поведінки військовослужбовців у бойовій обстановці. У підрозділі, де нормою поведінки є колективізм, всякі тенденції до егоїзму, самоізоляції жорстко засуджуються, а нерідко піддаються груповим санкціям. У підрозділах, слабко підготовлених до ведення бойових дій, морально дезорганізованих, ніхто не виставить претензій воїнові, що допустив боягузтво. Ясно, що таке розуміння норми не може служити для офіційної оцінки поведінки військовослужбовців у воєнний час.

2. Норма як оптимальна поведінка, що забезпечує стійке соціальне і професійне функціонування людини і групи в конкретних умовах. Безумовно, таке трактування норми функціональне, але лише в ідеальному військовому підрозділі, в ідеальній армії. Насправді весь досвід бойових дій свідчить про те, що людина не може стійко функціонувати як бездоганно налагоджена машина, що підкоряється надвимогам протягом нескінченно тривалого часу і в умовах граничних навантажень.

Реальність життя така: жодна з воєн не обходилася без най-грубіших і найжорстокіших відступів від правових і моральних норм, вироблених «мирним» суспільством.