Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Дезертирство в більшості відомих визначень окреслюється як самовільне залишення військової служби або ухилення від призову в армію. З психологічної точки зору дезертирство є способом виходу з гострої внутрішньоособистісної кризи шляхом вкрай конфліктного розриву із звичніш соціальнім оточенням, його нормами, що припускає настання соціальних санкцій.

Причинами дезертирства можуть стати різні обставини - від боягузтва, психологічної і професійної непідготовленості до бойових дій, до гіпертрофованого бажання “допомогти мамі заготовити сіно .

Своєрідною формою дезертирства є невмотивована відмова військовослужбовця брати участь у бойових діях, у виконанні конкретного бойового завдання.

У разі “спрацьовування” в груповій поведінці військовослужбовців психологічних законів натовпу, можливе масове залишення ними поля бою. Особливо гостро і масово дезертирство виявляється в періоди загального зниження морально-психологічного стану військ, різкого падіння військової дисципліни, зниження популярності війни і зростання антиармійських настроїв у суспільстві, тривалих невдач (поразки, великі втрати) в збройному протиборстві з противником.

Наголошується, що як своєрідні каталізатори масового дезертирства виступають негативні явища в національних і соціальних відносинах, в області матеріально-побутового і бойового забезпечення й управління військами. Масові дезертирства мали місце в армії Наполеона в 1812 році після втечі французьких військ із Москви, в армії Росії - після революційних подій 1917 року і практично у всіх воюючих арміях в роки Першої і Другої світових війн. За останні роки участі в бойових діях у В'єтнамі з армії США дезертирували майже 43 людини з кожної тисячі воїнів.

Враховуючи величезну шкоду, що завдається дезертирством навіть окремих військовослужбовців морально-психологічному стану військ, їх боєздатності, у всіх арміях світу вживаються найжорстокіші заходи щодо його попередження та припинення (аж до розстрілу).

Порівняльний аналіз числа зареєстрованих злочинних військових відхилень дозволяє відзначити, що частка випадків дезертирств залишається достатньо високою в загальній структурі злочинності в період ведення бойових дій. Наприклад, у 1993 році кожне друге злочинне відхилення, здійснене у збройних силах РФ, було пов'язане з дезертирством, скоєним військовослужбовцями за призовом. З графіка динаміки видно, що пік здійснення даного виду відхилення приходиться на 1994 - 1995 роки, який пов'язаний з початком першої чеченської війни. Прагнення реалізувати свою потребу до виживання, зберегти собі життя спонукало значну кількість військовослужбовців до здійснення даного виду відхилення.

Тільки в період 2004—2006 років в американській армії було підмічено близько 5 тис. випадків дезертирства і звернень до урядів інших країн з проханням надати їм статус біженців з метою уникнути кримінальної відповідальності у США.

Психологічними «пружинами» зради найчастіше виступають ідеологічні, релігійні розбіжності, різні образи, відчуття ненависті, і ірезирства, помсти, а також прогнозування переходу до противника як вигіднішого в матеріальному, моральному та інших відношеннях. Зрада може полягати в повідомленні противнику стратегічно і тактично важливої інформації, проведенні акцій саботажу, диверсій тощо.

Добровільна здача в полон є одним із різновидів зради. Психологічними чинниками здачі в полон противникові виступають різні фактори, наприклад: особисті переконання, релігійна віра, впевненість в перемозі противника, ненависть, відчай, боягузтво, конфлікти з командирами і товаришами по службі, неприйняття норм і цінностей, незадоволеність соціальним статусом, психічне захворювання й ін.

Скалічення членів полягає в завданні військовослужбовцем самому собі травм, поранень і каліцтв, що дозволяють уникнути або припинити участь у бойових діях.

Найчастіше головною причиною завдання самому собі ушкодження є боягузтво, хворобливе переживання за свою долю. При цьому обираються такі способи завдання собі шкоди, щоб вони значною мірою не перешкоджали життю і діяльності в мирних умовах. У цих девіаціях часто виявляється логіка «меншого із зол», тобто врятування життя за рахунок каліцтва. Основні різновиди нанесення собі каліцтв: самоотруєння, самозараження, самообмороження тощо.

Завдання самому собі каліцтв військовослужбовцем здійснюється шляхом поранень себе самим або товаришем по службі в ті частини тіла, пошкодження яких призводить до обов'язкової демобілізації, але дозволяє більш-менш соціально і професійно функціонувати в мирних умовах. Цей спосіб уникнення участі у війні досить давній.

Цікава інформація

Американський психолог Р. Габріель описує технологію здійснення цього відхилення під час в'єтнамської війни СІЛА. “В роки війни у В єтнамі, — зазначає він, — в деяких портах, звідки відбувалася відправка людей і техніки до В’єтнаму, була виявлена та арештована ціла група хірургів за розповсюдження і продаж інструкцій для новобранців, де рекомендувалося як можна уникнути відправки в район бойових дій. Один із способів полягав у тому, щоб “випадково’’ прострілити собі ногу”. Він же наводить відомості про те, що під час Другої світової війни виявився феномен, названий «пораненням на мільйон доларів». Його суть зводилася до бажання солдата отримати незначне, безпечне для життя поранення, що дозволяє йому демобілізуватися або евакуюватися в тил і при цьому не вважатися боягузом, який не виконав свій військовий обов’язок.

В одній із частин радянських військ, що діяли в Афганістані, швидко виявилася тактика симуляції офіцера А.: перед кожним виходом на бойову операцію він “випадково” ламав один із пальців правої руки. Причому ці нещастя ” так і не дозволили А. за весь термін служби брати участь у серйозній бойовій операції.

Не менш витонченим способом завдання самому собі каліцтв є самоотруєння. Його суть зводиться до замаскованої під бойову поразки отруйними речовинами, свідоме нанесення на власне тіло або прийом усередину нелегальних доз бойових хімічних препаратів, що дозволяють отримати травму, пов'язану з подальшою евакуацією з поля бою. Приклади таких девіацій зазначалися ще в роки Першої світової війни, коли солдати різних армій наносили на своє тіло за допомогою спеціальних паличок невеликі дози іприту, що викликали утворення виразок і

всю симптоматику бойового ураження ОР. За деякими даними, таким чином бойові лави покинули тисячі військовослужбовців.

Самозараження полягає в добровільному зараженні самого себе вірусами хвороб, що вимагають тимчасової евакуації з поля бою або повної демобілізації. Таке зараження здійснюється шляхом навмисного контакту з інфекційними хворими без дотримання заходів особистої гігієни. Існують і витонченіші способи самозараження. Деякі учасники бойових дій в Афганістані відзначали, що окремі військовослужбовці, хворі на гепатит, зуміли зробити на цьому своєрідний «навар». Вони продавали свою сечу охочим заразитися цією інфекцією.

Не менше винахідливості, терпіння і, як не дивно, волі, вимагає такий спосіб завдання самому собі шкоди, як самообмороження. Суть його полягає в тому, що солдат виставляє на лютий мороз, найчастіше вночі, одну із своїх кінцівок і чекає доти, поки процес обмороження набуде характеру травми. При цьому доводиться долати жорстокі муки, проте мета, поставлена дєвіантом, виправдовує засоби.