Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Широке коло способів ухилення об'єднане під назвою «симуляція неможливості участі в бойових діях». Можна виділити наступні різновиди симуляції:

- симуляція соматичних захворювань;

- симуляція психічних захворювань;

- симуляція виходу з ладу бойової техніки і зброї;

- псевдосанітарія;

- псевдоманевр і ін.

Стисло зупинимося на їх характеристиках.

Симуляція соматичних захворювань полягає в постійному відтворенні вивчених симптомів захворювання, що дає можливість симулянтові на якийсь час або назавжди припинити свою участь у бойових діях або у виконанні найбільш небезпечних бойових завдань. Такі військовослужбовці регулярно скаржаться на різні болі, на неймовірну слабкість, на запаморочення й ін. Воші практично “прописуються” в медичних пунктах, вимагають глибокого обстеження, направлення в госпіталь тощо. У товаришів по службі створюється образ такого воїна як хронічно хворої людини. Йому поступово перестають довіряти відповідальну і складну роботу та поступово виключають із числа учасників активних бойових дій.

Факти симуляції психічних захворювань наголошувалися ще в стародавні часи, а в роки Першої і Другої світових війн набули масового характеру. Зокрема, багатьма дослідниками наголошувався той факт, що симулянти швидко «вираховували», які симптоми вважалися лікарем конкретного полку показниками психічного розладу, і навчалися переконливо демонструвати їх. Таким чином, виходило, що залежно від теоретичної орієнтації лікаря полку з його частини демобілізовували на психічних підставах осіб, які демонстрували однакові симптоми.

Не менш давнім видом симуляції неможливості брати участь у бою є імітація виходу з ладу бойової техніки і зброї. Так, ще в далекому Середньовіччі наголошувалися факти “перерізання тятиви на арбалетах”, у пізніший час виводилися з ладу особиста зброя, гарматні системи і бойова техніка. Досвід показує, що багато учасників бойових дій в Афганістані і Чечні особисто зустрічалися з цим явищем.

Свого часу ще Наполеон звернув увагу і жорстоко викорінював такий вид симуляційної поведінки, як псевдосанітарія. Суть його полягає в тому, що симулянти використовують для залишення поля бою факт поранення товариша по службі. Як правило, знаходиться декілька чоловік, охочих евакуювати постраждалого товариша в тил. Свідки стверджують, що іноді деякі з них вважають за необхідне винести з поля бою і речі пораненого. Кількість таких “санітарів” може досягати десяти і більше чоловік.

Нерідко в бойовій обстановці можна зустріти симулянтів, що використовують такий прийом ухилення від колективних дій у бою, як псевдоманевр. Як правило, коли після бою починається уточнення, де був у процесі виконання бойового завдання такий симулянт, він малює картину його тактично грамотного розташування на вигідній позиції, ефективного бойового контакту з противником, по суті, врятування бойових товаришів від смерті. Насправді в бою він не брав участь, а відсиджувався в безпечному місці. Досвід Афганістану і Чечні свідчить про те, що нерідко такі симулянти повертаються з поля бою з повним комплектом боєприпасів, тобто не витративши жодного патрона.

Жорстоке ставлення до населення, особливо нелояльного щодо військ, є питанням вкрай складним для етичної оцінки. Якщо використовувати критерії мирного часу, то, безумовно, неадекватну, не викликану конкретними діями мирного населення жорстокість слід віднести до девіантної поведінки. Проте змінена система цінностей і моральних критеріїв, що формується в учасників війни, ніби виводить агресію до нелояльного населення з переліку девіацій. Особливо це характерно дня випадків, коли населення веде активну партизанську, диверсійну боротьбу, здійснює терористичні акти проти військ. Як правило, вдень бойовики є мирними жителями, а вночі - диверсантами, терористами, партизанами, підпільниками.

Жорстокі розправи над населенням, яке так або інакше сприяє ворогові, мали місце у всі історичні епохи. Так, якщо вірити переказам, при узятті Трої, греки-тріумфатори страчували всіх осіб чоловічої статі старше десяти років, а ті, хто залишився в живих, тобто жінки і діти, були продані в рабство. Аналізуючи причини жорстокості щодо мирного населення на війні, фахівці відзначають, що однією з основних причин цього є ірреальність, невловимість образу противника-некомбатанта — снайпера, терориста. Вони стверджують, що страх під прицілом снайпера створює психічний зсув, перенесення образу ворога з неусвідо-млюваного снайпера на реальні несприятливі чинники. Проти них мимоволі випліскується дратівливість, агресивність, злість.

Нерідко як об’єкт такої агресії виступає той, хто найбільш асоціюється з образом невидимого противника. При цьому важливу роль відіграють ситуативні чинники. Наприклад, якщо перед бойовим рейдом або “зачисткою” мав місце випадок упіймання снайпера-жінки, від рук якої загинули декілька військовослужбовців, то агресія мимоволі орієнтується на жіноче населення. Якщо ж у замаху на воїнів брали участь підлітки, то агресія може адресуватися цій групі цивільного населення.

Безумовно, важливу роль у формуванні жорстокого ставлення до населення має і загальне озлоблення людей на війні.

Дана форма відхилення на війні дозволила російським фахівцям провести типологію військовослужбовців, учасників бойових дій у Чечні. В основу типології були покладені такі підстави, як: “ставлення до мирного населення” і “ставлення до бойовиків”. За виділеними підставами була визначена типологія військовослужбовців.

Вибір даної підстави для типології дозволить відповісти на питання наукового припущення, що ж є генератором виникнення відхилень військовослужбовців в бойовій обстановці ?

Таким чином виділено три типи військовослужбовців:

перший тип - “агресивні” - військовослужбовці, пристосовані до бойової обстановки, жорстоко ставляться і до бойовиків, і до мирних жителів;