Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Відновленню психічної рівноваги і фізичних сил, професійних навичок і соціального статусу тих, хто отримав психічну травму, сприяє і бойова підготовка, що несе в собі вирішальний чинник морально-психологічної підготовки військовослужбовців для подальшої участі у бойових діях після реабілітації.

Бойова і фізична підготовка в ході реабілітації розцінюються як один з потужних засобів при відновленні функцій, втрачених внаслідок отримання психічної травми, а також підвищення адаптивних і імунних сил організму, відновлення координації рухових і вегетативних функцій, психомоторних реакцій, емоційної стійкості.

Підбиваючи підсумок сказаному, можна зробити наступні висновки:

По-перше, командири, офіцери органів по роботі з особовим складом, медичні працівники, психологи та інші посадовці, що залучаються до проведення реабілітаційних заходів, зобов'язані мати необхідні знання, навички і досвід відновлення психічної рівноваги у військовослужбовців, що отримали психічні травми.

По-друге, практичні заходи психологічної реабілітації визначаються в плані морально-психологічного забезпечення дій військ і можуть включати прийоми медикаментозної терапії, психотерапії, емоційно-вольової саморегуляції, аутогенні тренування, самомасаж біологічно активних точок шкіри і тому подібне.

По-третє, психологічна реабілітація у бойовій обстановці може здійснюватися при підготовці до бою, коли у військовослужбовців з’являються перші ознаки психологічної напруженості; у

перервах між бойовими діями; після виведення особового складу з бою; при ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження і тому подібне.

По-четверте, ефективність психологічної реабілітації визначатиметься своєчасністю, послідовністю спадкоємністю реабілітаційних заходів. У разі неможливості надання психологічної допомоги або необхідності в медичній евакуації командири зобов язані вжити усіх заходів щодо транспортування травмованих до лікувальних установ.

2.7. Прийоми боротьби командира підрозділу з емоційним “вигоранням” особового складу

Синдром емоційного “вигорання” проявляється наростаючим емоційним виснаженням.

Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням. Разом з цим розвитку синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.

Прийоми боротьби командира з емоційним “вигоранням” особового складу підрозділу:

- кращий спосіб навчитися замічати ознаки емоційного “вигорання” спостерігати за людьми і на службі, і під час відпочинку;

- дізнайтесь якнайбільше про взаємовідносини між вашими людьми;

- якщо у вас немає чітких стандартів ефективності, люди почнуть втомлюватись, і вам буде важко помітити, коли вони вже на межі виснаження;

- виявляйте проблеми на ранній стадії;

- невисокий моральний дух і неефективність у роботі підрозділу (бойової команди, групи, колективу) спроможні призвести до емоційного “згорання” - люди починають думати, що керівництву на них наплювати;

- у підрозділі (бойовій команді, групі, колективі) повинне бути реалізоване правило, що боєць, який скаржиться на що-небудь, — це щасливий боєць. Якщо солдат перестав скаржитися це означає, що йому вже все байдуже. Смисл у тому, що ваші люди повинні скаржитись не заради скарг, а заради будь-яких змін на краще;

- визнавайте людей, які віддано і добросовісно виконують свою роботу, важливо, щоб вони отримали визнання від командира;

- ніколи не забувайте, що ваш обов’язок — навчати військовослужбовця підрозділу (колективу, бойової команди, групи), а для цього треба розвивати новачків і довіряти їм;

- коли воїни розуміють, що у підрозділі (бойовій команді, групі, колективі) вони мають розвивати і використовувати свої таланти, вони стануть віддавати йому все найкраще;