Розділ «4.2. Вік немовляти»

Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року.

Показником сформованої соціальної ситуації розвитку є специфічна реакція посмішки на обличчя матері. Це соціальна ситуація нерозривної пов'язаності, єдності дитини з дорослим. Л.С.Виготський назвав її соціальною ситуацією "МИ". Дитина нічого не може без дорослої людини, адже дитині потрібний комфорт, і центральний елемент цього комфорту - дорослий. Як зазначав Д. Б. Ельконін, пустушка і заколихування - замінники дорослого, які кажуть дитині: "Все спокійно!", "Все в порядку!", "Я тут!". Соціальна ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого містить у собі протиріччя: дитина максимально потребує дорослого і, водночас, не має специфічних засобів впливу на нього. Це протиріччя розв'язується протягом всього періоду немовляти і приводить до руйнування соціальної ситуації розвитку, яка виступала умовою його виникнення.

Соціальна ситуація розвитку у перший рік життя складається з двох моментів.

По-перше, немовля навіть біологічно - безпомічна істота. Самостійно воно не в змозі задовольнити навіть базові життєві потреби. Життя немовляти цілком і повністю залежить від дорослого, який доглядає за ним: харчування, переміщення в просторі, навіть перекидання з боку на бік здійснюється за допомогою дорослого. Така опосередкованість дозволяє вважати дитину максимально соціальною істотою - її відношення до дійсності з самого початку соціальне.

По-друге, будучи вплетеною у соціальне, дитина позбавлена основного засобу спілкування - мови. Всією організацією життя дитина змушена максимально спілкуватися з дорослими, але це спілкування своєрідне - безсловесне. Саме у протиріччі між максимальною соціальністю і мінімальними можливостями спілкування закладена основа всього розвитку дитини в період немовляти.

Початок немовлячого періоду співпадає із закінченням кризи новонародженості. Поворотний пункт знаходиться між 2-им і 3-ім місяцями життя дитини і знаменується виділенням дорослої людини як центрального елементу оточуючої дійсності.

Перша специфічна форма реагування саме на людину з'являється до 2-го - 3-го місяця - "комплекс пожвавлення". Він включає в себе 3 компоненти:

1) посмішка: перші посмішки можуть фіксуватися на 1-му тижні 2-го місяця життя;

2) вокалізація, дитина гукає, лепече, скрикує назустріч дорослому;

3) рухові реакції, пожвавлення: відкривається "комплекс пожвавлення" повертанням голови, скошуванням очей на дорослого, слабкими рухами ручок і ніжок.

"Комплекс пожвавлення" проходить 3 стадії:

1) посмішка;

2) посмішка + гуління;

3) посмішка + вокалізація+рухове пожвавлення (до 3 місяців). Крім того, початок "комплексу пожвавлення" пов'язаний

з генералізованим залученням будь-кого із дорослих, кінець характеризується появою вибіркового спілкування. Так, уже тримісячна дитина виділяє свою матір з оточення, а до 6 місяців починає відрізняти своїх від чужих. З 8-9 місяців дитина буде проявляти активність, розпочинаючи перші ігри з дорослими (не через саму гру, а через задоволення спілкування з дорослим), а до 11-12 місяців діти вже вміють не тільки спостерігати за дорослими, але й звертатися до них за допомогою. Наслідує дитина завжди тільки людину. Приблизно до 5 місяців "комплекс пожвавлення" розвивається і зберігається як ціле, а до 6 місяців відмирає як єдина комплексна реакція, але його компоненти починають трансформуватися: посмішка - в міміку, гуління - в мову, рухове пожвавлення - в хапання.

Соціальна ситуація спільного життя дитини з матір'ю приводить до виникнення нового типу діяльності - безпосереднього емоційного спілкування дитини і дорослого. Як свідчать дослідження Д. Б. Ельконіна і М. І. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що предмет цієї діяльності - інша людина. Як зазначав Д. Б. Ельконін, важливо не те, що роблять люди один з одним, а те, що предметом діяльності стає інша людина. Спілкування цього типу в період немовляти дуже яскраво виражене. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Так, незабаром голосові реакції дитини набувають характеру емоційно активного заклику, хникання і перетворюється в поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Це ще не мова у власному сенсі слова, поки це ще тільки емоційно-виразні реакції.

Спілкування в цей період повинне носити емоційно-позитивний характер. Це створює у дитини емоційно-позитивний тонус, що слугує ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Постає питання: чи є спілкування провідним типом діяльності в період немовляти? Дослідження свідчать про те, що дефіцит спілкування в цей період негативно відображається на розвитку дитини. Так, після Другої світової війни у психологію увійшло поняття "госпіталізм", яким описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і опинилися в лікарнях чи дитячих будинках.

Численні зарубіжні дослідники також звертали увагу на те, що відрив дитини від матері в перші роки життя викликає значні порушення в психічному розвитку дитини, і це накладає особливий відбиток на все її життя (Р. Спітц, Дж. Боулбі). Зокрема, Р. Спітц описує численні симптоми порушення поведінки дітей і затримку психічного і фізичного розвитку дітей, які виховуються в дитячих установах. Незважаючи на те, що в цих установах були гарними догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності був дуже великим. Крім цього, у в умовах госпіталізму страждає передмовний і мовний розвиток; розлука з матір'ю відбивається на розвитку пізнавальних функцій, на емоційному розвитку дитини. А. Джерсілд, описуючи емоційний розвиток дітей, зазначав, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки любові вона одержала сама і в якій формі вона виявлялася. Анна Фрейд, простежуючи розвиток дітей, які осиротіли під час війни і виховувалися в дитячих будинках, виявила, що в підлітковому віці вони не були здатні до відбіркового ставлення до дорослих і ровесників. Багато підлітків намагалися встановити такі тісні дитячо-материнські стосунки з кимось із дорослих, які не відповідали їм за віком. Без цього перехід до дорослості ставав неможливим.