Розділ «4.3. Криза 1-го року»

Криза - це необхідний і закономірний етап у житті дитини, коли накопичуються зміни в поведінці і розвитку та відбувається перехід на якісно новий етап. Кожна криза супроводжується появою впертості, неслухняності, капризів, які дитина надзвичайно яскраво проявляє. Обійти кризу неможливо, через це проходять практично всі діти. Але для одних цей перехід відбувається простіше, для інших - супроводжується серйознішими, значними поведінковими проявами. Батьки дивуються, шукаючи причини таких раптових змін у поведінці доньки чи сина. Але ці зміни закономірні, властиві всім дітям у певному віці, тому їх назвали "кризами розвитку".

Криза виникає тому, що у дітей з'являються нові потреби, а старі форми їх задоволення вже не підходять, іноді навіть заважають, стримують, і тому не можуть виконувати свої функції.

У кінці першого року життя соціальна ситуація повного злиття дитини з дорослим нібито спалахує зсередини. Дитина починає розуміти і розділяти: я - дитина, а він - дорослий, ми -різні. В цьому сутність кризи першого року життя. У такому віці дитина набуває певну міру самостійності: з'являються перші слова, набувається вміння ходити, розвиваються дії з предметами. Але діапазон можливостей для втілення цього ще достатньо обмежений.

Дитина робить перший свій крок. Тепер вона може самостійно подорожувати по квартирі, знаходити багато цікавих речей, які вимагають вивчення і експериментування з ними. Дитяча допитливість, бажання знайомитися зі всім, що зустрічається навколо, - це природна потреба цього віку. І заборони, яких малюк не розуміє, викликають у нього протест, що виявляється у плачі, впертості, незадоволенні.

Так воля дитини вперше зустрічається з волею дорослого. Дитина хоче діяти сама, її більше не влаштовує положення ляльки, яку годують, пеленають, дають іграшки, коли хочуть розмовляють, коли не хочуть - не розмовляють. Вона прагне бути самостійною, спілкуватися за власним бажанням. І тут ще один парадокс - прагнення до спілкування є, а слів, щоб висловити все це, ще немає.

Так починається криза одного року. Вона стає тим глибшою, чим більше батьки чинять супротив бажанням дитини. Капризи дитини, в дійсності, є показником того, що дорослим настав час змінювати свою поведінку і ставлення до власної дитини. Попередні стереотипи спілкування вже не спрацьовують.

Криза першого року знаменує перехід від періоду немовляти до раннього дитинства. Симптомами цієї кризи, і будь-якої іншої, є сплеск самостійності, поява афективних реакцій. Афективні реакції у дитини виникають, зазвичай, у тих випадках, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, її жестів і міміки, або ж розуміють, але не виконують те, чого хоче дитина. Оскільки до цього часу дитина активно повзає або навіть оволодіває ходьбою, то коло досяжних для неї предметів різко збільшується. Разом з тим не всі бажання дитини можна виконувати, оскільки вони можуть заподіяти шкоду самій дитині чи оточенню. Сильні афективні реакції виникають на заборони з боку дорослих і можуть виявлятися у крикові, падінні на підлогу тощо.

Прояви сильних афективних реакцій у дитини пов'язані з певним стилем виховання в сім'ї. Це можуть бути надмірний тиск та неприпустимість самостійності з боку дитини, непослідовність у вимогах з боку дорослих. У період кризи дорослі повинні встановити нові стосунки з дитиною, надати їй певну самостійність, виявити терпіння і витримку, що може пом'якшити симптоми та перебіг кризи, допомогти дитині позбавитися гострих емоційних реакцій.

Головний здобуток перехідного періоду - своєрідна дитяча мова, яку Л.С. Виготський називав автономною. Вона значно відрізняється від дорослої мови за звучанням і за смислом. Ці слова за звучанням іноді нагадують дорослі, хоча суттєво відрізняються від них. Дитина вкладає в ці слова зовсім інший смисл, ніж доросла людина, оскільки у неї ще не склалася доросла система понять. Вона ще не може узагальнювати предмети і її слова стають багатозначними та ситуативними. Багатозначність слів полягає в тому, що дитина відносить їх до різних з точки зору дорослого предметів і явищ. Багатозначність значення слів пов'язана з умовами їх виникнення - з ситуативністю. Взагалі автономна мова виникає тільки за умови яскравого афективного забарвлення ситуації, що сприймається, і активності самої дитини, яка цю ситуацію переживає чи діє в ній. Тому утворення багатозначності слів має емоційно-дійовий характер.

Ще одна особливість автономної мови своєрідність зв'язків між словами. Мова дитина не відповідає законам граматики. Слова не об'єднуються в речення, а переходять одне в одне, нагадуючи низку незв'язаних окликів.

Автономна мова дитини зрозуміла лише тим дорослим, які знаходяться постійно з нею. Спілкування з іншими дорослими за допомогою такої мови неможливе, хоча немовні засоби - жести, виразна міміка, що супроводжують незрозумілі слова, певною мірою допомагають розумінню.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. - М.: Академ, проект, 2001. - 704 с.

2. Бауэр Т. Психическое развитие младенца : пер. с англ. / Т. Бауер. - 2-е изд. - М.: Прогресс, 1985. - 320 с.

3. Валлон А. Психическое развитие ребенка / А. Валлон. - СПб.: Питер, 2001.-208 с.

4. Вікова і педагогічна психологія / О. В. Скрипченко, Л. В. До-линська, 3. В. Огороднійчук та ін. - 2-е вид., допов. - К.: Каравела, 2009.-400 с.

5. Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. - К. : Рад. шк., 1976.-269 с.

6. Возрастная и педагогическая психология / под ред. М. В. Га-мезо. - М.: Просвещение, 2004. - 256 с.

7. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения: Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования / В. В. Давыдов. - М.: Педагогика, 1986. - 240 с. ^