Розділ 5. РАННЄ ДИТИНСТВО

5.1. Психологічна характеристика розвитку дитини в ранньому дитинстві

Після періоду немовляти починається новий етап розвитку людини - раннє дитинство (від 1 до 3 років). Немовлячий період озброїв дитину вмінням дивитися, слухати. Дитина починає оволодівати тілом, керувати рухами рук. У ранньому віці дитина вже не безпомічна істота, вона надзвичайно активна в своїх діях і в прагненні до спілкування з дорослими. На першому році життя у немовляти сформувалися початкові форми психічних дій, властивих людині. Передісторія психічного розвитку тепер поступилася місцем його справжній історії. Наступні два роки - період раннього дитинства - приносять дитині нові принципові досягнення.

Якісні перетворення, яким підлягає дитина за перші три роки, настільки значні, що деякі психологи (зокрема, Р. Заззо), розмірковуючи над тим, де ж середина шляху психічного розвитку людини від моменту народження до зрілого віку, відносять її до трьох років. Численні дослідження показали, що трирічна дитина психологічно входить у світ постійних речей, використовує численні предмети обігу і відчуває ціннісне ставлення до предметного світу. Вона здатна до самообслуговування, вміє вступати у взаємостосунки з оточуючими людьми. Вона спілкується з дорослими і дітьми за допомогою мови, дотримується елементарних правил поведінки. У стосунках з дорослими дитина проявляє виразну наслідуваність, що є найпростішою формою ідентифікації.

Ідентифікація у стосунках дитини з дорослим і дорослого з дитиною готує дитину до емоційної причетності до людей. На тлі ідентифікації у дитини виявляється так зване почуття довіри до людей (почуття базової довіри, Е. Еріксон), а також так звана готовність до засвоєння матеріальної, психічної і духовної культури.

Основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток психіки дитини, є: оволодіння тілом, оволодіння мовою, розвиток предметної діяльності. Ці досягнення виявляються: в тілесній активності, координації рухів і дій, прямоходінні; у розвитку співвідносних і знаряддєвих дій; у бурхливому розвитку мови; в розвитку здатності до заміщення, до символічних дій і використання знаків; в розвитку наочно-дійового, наочно-образного і знакового мислення; в розвитку уяви і пам'яті; у відчуванні себе джерелом уяви і волі; у виокремленні свого "Я" і в появі так званого почуття особистості.

Загальна сенситивність здійснюється за рахунок невтримності онтогенетичного потенціалу до розвитку, а також психологічного входження дитини в соціальний простір людських стосунків, де відбувається розвиток і становлення потреби в позитивних емоціях і потреби бути визнаним.

Соціальна ситуація розвитку

Розвиток предметної діяльності

Перехід від періоду немовляти до раннього дитинства пов'язаний з розвитком нового ставлення до світу предметів - вони починають виступати для дитини не просто об'єктами, зручними для маніпулювання, а і як речі, що мають певне призначення і певний спосіб використання, тобто в тій функції, яка закріплена за ними суспільним досвідом. Основні інтереси дитини переносяться в сферу оволодіння все новими і новими діями з предметами, а дорослий набуває ролі наставника, співробітника і помічника. Протягом всього періоду здійснюється перехід до предметної діяльності. Специфіка предметної діяльності полягає в тому, що дитині вперше відкриваються функції предметів: призначення речей є їхніми прихованими властивостями. Функції предметів не можуть бути виявлені шляхом простого маніпулювання. Дитина може багато разів відкривати і закривати дверці шафи, стукати ложкою об підлогу, але ні на крок не просунеться в пізнанні функцій предметів.

Тільки дорослий здатний в тій чи іншій формі розкрити дитині, для чого призначений той чи інший предмет. Засвоєння призначення предметів дитиною є специфічно людським, воно принципово відрізняється від тих форм наслідування, які спостерігаються у тварин. Завдяки дорослому дитина відразу входить до світу постійних предметів. Вона засвоює постійне призначення предметів, закріплене за ними суспільством і в цілому не змінюється залежно від ситуації.

На перших ступенях розвитку предметної діяльності дія і предмет жорстко пов'язані між собою: дитина здатна виконувати засвоєну дію тільки з тим предметом, який для цього призначений. Поступово відбувається відокремлення дії від предмету, в результаті якого діти раннього віку набувають можливості виконувати дію і з невідповідними до їх віку предметами чи використовувати предмет не за прямим призначенням.

Таким чином, зв'язок дії з предметом проходить три фази розвитку. На першій з предметом можуть виконуватися будь-які відомі дитині дії. На другій фазі предмет використовується тільки за прямим призначенням. Нарешті, на третій фазі відбувається нібито повернення до старого, вільного використання предмета, але на зовсім іншому рівні: дитина знає основну функцію предмета.

У зв'язку з оволодінням предметною діяльністю змінюється характер орієнтування дитини в нових для неї ситуаціях, при зустрічі з новими предметами. Якщо в період маніпулювання дитина, одержавши незнайомий предмет, діє з ним всіма відомими їй способами, то пізніше її орієнтування спрямоване на з'ясування того, для чого цей предмет слугує, як його можна застосувати. Орієнтування типу "що таке?" змінюється орієнтуванням типу "що з цим можна робити?".

Способи використання різних предметів відрізняються між собою. В одних випадках для застосування предмета досить виконати елементарну дію, в інших - складну, що вимагає врахування властивостей предмету і його зв'язку з іншими предметами. Дія, яка ставить більші вимоги до психіки, більше сприяє психічному розвитку. Серед дій, якими оволодіває дитина в ранньому дитинстві, особливо значущими для її психічного розвитку є співвідносні та знаряддєві дії. Співвідносними є дії, мета яких полягає в приведенні двох чи кількох предметів (або їх частин) у певні просторові взаємовідношення. Це, зокрема, складання пірамідок, використання всіляких збірно-розбірних іграшок тощо.

Співвідносні дії вимагають урахування властивостей предметів - підбору предметів відповідно до їх форми і розміру, розміщення їх в певному порядку. Ці дії повинні регулюватися тим результатом, який потрібно одержати (зібрати пірамідку), але дитина не в змозі самостійно досягти його, та вона спочатку і не прагне до цього. Дорослий дає дитині зразок дії, звертає її увагу на помилки, вчить добиватися правильного результату. В кінцевому рахунку дитина оволодіває дією. Але вона може виконуватися різними способами. В одних випадках - запам'ятовування способу виконання дій, в інших - метод спроб і помилок, в третіх - дії за певним порядком.

Знаряддєві дії - це дії, в яких один предмет - знаряддя - використовується при впливі на інші предмети. Застосування навіть найпростіших ручних знарядь не тільки збільшує природні сили людини, але й дає їй можливість виконувати різноманітні дії, які взагалі недоступні неозброєній руці. Знаряддя є нібито штучними органами людини, які вона ставить між собою і природою.

Дитина оволодіває знаряддєвими діями в ході навчання при систематичному керівництві дорослого, який показує дію, спрямовує руку дитини, звертає її увагу на результат. Засвоєння знаряддєвих дій проходить кілька етапів. На першому етапі знаряддя фактично є для дитини тільки продовженням її власної руки і вона намагається діяти ним, як рукою. Дія дитини на цьому етапі є не знаряддєвою, а ручною.

Наступний етап характеризується тим, що дитина починає орієнтуватися на зв'язок знаряддя з предметом, на який спрямовується дія, але виконує її успішно тільки від випадку до випадку, намагаючись повторити рухи, які ведуть до успіху. І тільки на третьому етапі відбувається достатнє пристосування руки до властивостей знаряддя - виникає знаряддєва дія.

Важливим у знаряддєвих діях є те, що дитина засвоює принцип використання знарядь, що є одним із основних принципів діяльності людини. Це дає дитині змогу в деяких ситуаціях переходити до самостійного використання предметів як простих знарядь.