Розділ «11.8. Криза зрілого віку»

Завершення етапу зрілого дорослого віку, пов'язане з ще однією кризою, що визначається дослідниками як криза зрілого віку. За даними різних періодизацій, криза зрілого віку може відбуватися в період 55-65 років.

Б.Лівехуд описує кризу таким чином: "Приблизно у віці 56 років в житті людини трапляється ще одна буря. Життя людини рівномірно розвивалося в період зрілості на досить високому рівні, перед очима була перспектива, світ сприймався у всій повноті. Тепер погляд людини знову спрямовується всередину. Багато людей переживають початок кризи як період ще більших випробувань, виникає почуття, що в житті з'являться такі завдання, про які раніше і подумати не могли. Це найбільш сенситивний період підготовки до того, що хотілося б зробити, зосередитися на тому, що обов'язково потрібно завершити. З тривогою людина розуміє, що не встигне зробити все те, що заплановано".

Ш.Бюлер характеризує кризу як початок старіння; вона відзначає, що вирішальним чинником у цей період є усвідомлення наближенні смерті, а також факт виходу на пенсію. Цей період життя вона визначає як "складний вік душевної кризи".

Д.Бромлей період життя від 55 до 65 років називає перед-пенсійним віком, що характеризується очевидним зниженням фізичних і когнітивних функцій, послабленням сексуальних потенцій та інтересів. Разом з тим, ці роки сенситивні для найбільш загальних соціальних досягнень - становища в суспільстві, влади і авторитету, часткового звільнення від повсякденних турбот і обрання найцікавіших для особистості громадських справ. Важливим аспектом кризового періоду, на думку,

Д.Бромлей є зміна всієї мотивації людини, у зв'язку з підготовкою до пенсійного способу життя, очікуванням старості чи активною протидією старінню.

Г.С.Абрамова вважає, що людей зрілого віку можливо розділити на такі групи:

o Дуже хочуть вийти на пенсію, щоб зайнятися іншими справами. Вони активно готуються до цього, можуть отримувати додаткову спеціальність чи просто оволодівають новою, необхідною інформацією. Пенсія сприймається як початок нового життя, коли можна зайнятися будь-якою справою з повною віддачею.

o Дуже бояться виходу на пенсію. За будь-яку ціну намагаються продовжити час професійної діяльності, відчувають себе непотрібними, якщо не можуть заробити достатню, на їх думку, кількість грошей.

o Байдужі. Вони вже давно не працюють з повною віддачею, вихід на пенсію не є причиною для значних переживань, пов'язаних з необхідністю перерозподілу життєвої енергії.

Криза зрілого віку відповідає завершальній (восьмій) кризі, яку виокремлював Е.Еріксон, що пов'язана з переходом людини на рівень інтегрованості - результату семи попередніх стадій розвиту. Інтегрованість виявляється в прагненні людини до впорядкованості, прийнятті минулого і готовності взяти на себе лідерську позицію в теперішньому часі. Це також прийняття єдиного циклу життя з певною кількістю осіб, які є його частиною. Дана властивість визначає зовсім нове ставлення до своїх батьків, прийняття всіх їхніх переваг та недоліків, а також цілісне сприйняття життя як особистої відповідальності.

Е.Еріксон відзначає, що відсутність або втрата такої "его- інтеграції" може призвести до розладів нервової системи та повного відчаю, які пов'язані з часовими обмеженнями дієздатності людини, оскільки вона не має можливості апробувати всі шляхи, що ведуть до інтеграції.

Після 50 років, коли накопичений досвід дає можливість реалістично оцінити співвідношення очікувань та досягнень, людина починає підбивати підсумки своєї діяльності та досягнень, замислюватися з приводу сенсу життя і цінності реалізованого. Думаючи про майбутнє, людина змушена переглянути свої цілі, враховуючи професійний статус, фізичний стан і сімейні обставини. Одним з основних джерел задоволеності життям є успіхи та досягнення дітей.

Кризу можливо подолати успішно, якщо людина розуміє місце та роль своєї діяльності в історичному і суспільному процесі. Це допомагає не лише змиритися з необхідністю прогресу, оновленням професійної діяльності, появою нових людей, але й активно включитися в процес створення нового, з використанням впливу свого суспільного і професійного становища. В новій ситуації розвитку, опинившись на вершині життя, та не маючи можливості піднятися вище, людина за допомогою самоаналізу може відновити свою цілісність в цих умовах, відпрацювати відповідну форму поведінки і спосіб діяльності.

О.В.Толстих стверджує, що особливої напруженості та гостроти цьому самоаналізу (на відміну від самоаналізу підлітка і молодої людини) надає той факт, що в подальшому житті можливі лише мінімальні зміни, "корекція", пройденого шляху, для яких залишився невеликий запас сил та часу. Це болісний перехід від стану активності до поступового її завершення, пов'язаного із фізичним станом, дефіцитом творчих сил та необхідністю поступитися місцем для нових поколінь.

В кризовий період можливе продовження творчої діяльності і професійного зростання, що може проявлятися в аналізі, узагальненні відповідного досвіду і передачі його наступному поколінню. В професійному розвитку починається фаза наставника. Поява учнів та послідовників робить життя більш осмисленим і перспективним.

За словами К.Вісневської-Рошковської: "Мистецтво старіння - це, певною мірою, мистецтво дозрівання. Головні елементи та умови "третього віку" - фізичне і психічне здоров'я, глибока життєва мудрість і досвід, відкрита альтруїстична позиція. Цей ідеал реалізувати нелегко, але варто його осмислити і стати на шлях досягнення. Осінь свого життя людина повинна зустріти підготовленою, щоб "третій вік" став для неї золотим".

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология: учеб. пособие для студ. вузов / Г. С. Абрамова. - 4.изд., стер. - М. : Академия, 1999.-672 с.

2. Баттерворт Дж. Принципы психологии развития / Дж. Батте-рворт, М, Харрис. - М.: Когито-Центр, 2000. - 349 с.