Розділ «7.4. Особливості спілкування молодшого школяра»

Дитина, що відвідує початкову школу, психологічно переходить до нової системи стосунків з оточуючими людьми. На неї покладено обов'язок не тільки щоденно відвідувати школу, але й підпорядковуватися вимогам навчальної діяльності. Свобода дошкільного дитинства змінюється стосунками залежності і підпорядкування новим правилам життя. Сім'я починає по-новому контролювати дитину, у зв'язку з необхідністю вчитися в школі, виконувати домашні завдання, строго організовувати режим дня. Жорсткіші вимоги до дитини, навіть коли вони виявляються у доброзичливій формі, покладає на неї відповідальність за саму себе. Необхідність утримання від ситуативних імпульсивних бажань і обов'язкова самоорганізація створює спочатку в дитини почуття самотності, відчуженості себе від близьких - адже вона повинна нести відповідальність за своє нове життя і сама організовувати його. Починається важкий період випробування дитини не тільки необхідністю ходити до школи, бути дисциплінованою, але й необхідністю організації свого дня вдома, в сім'ї.

Успіхи дитини в засвоєнні норм життя в нових умовах формують у неї потребу у визнанні не тільки в попередніх формах стосунків, але і в навчальній діяльності. Характер адаптації до умов життя в молодшому шкільному віці і ставлення до дитини з боку сім'ї визначають стан і розвиток ЇЇ почуття особистості. В умовах чутливості до зміни соціального статусу дитина в сім'ї набуває нового місця і всередині сімейних стосунків: вона учень, відповідальна людина, з нею радяться.

Школа ставить перед дитиною нові вимоги стосовно мовного розвитку: при відповіді на уроці мова повинна бути грамотною, короткою, чіткою в думках, виразною; при спілкуванні мовні побудови повинні відповідати очікуванням, що склалися в культурі. Саме у школі, без підказки з боку батьків про те, що слід сказати в тій чи іншій ситуації, дитина змушена брати на себе відповідальність за свою мову і правильно її організовувати, щоб встановити стосунки з учителем і однолітками.

Спілкування стає особливою школою соціальних стосунків. Дитина поки що неусвідомлювано відкриває для себе існування різних стилів спілкування. Початкова школа ставить раніше захищену сім'єю, незначним особистим досвідом спілкування дитину в ситуацію, де в реальних стосунках, слід навчитися відстоювати свої позиції, свою думку, своє право на автономність - своє право бути рівноправною у спілкуванні з іншими людьми.

В молодшому шкільному віці відбувається перебудова стосунків дитини з людьми. Початок навчальної діяльності по-новому визначає стосунки дитини з дорослими і однолітками. Реально існують дві сфери соціальних стосунків: "дитина - дорослий" і "дитина - діти". Ці сфери взаємодіють одна з одною через ієрархічні зв'язки.

В сфері "дитина - дорослий", крім стосунків "дитина - батьки", виникають нові стосунки "дитина вчитель", які піднімають дитину на рівень суспільних вимог щодо її поведінки. Учитель для дитини втілює нормативні вимоги з більшою визначеністю, ніж у сім'ї, адже в первинних умовах спілкування дитині важко виокремити себе і досить точно оцінити характер своєї поведінки. Тільки вчитель, який ставить вимоги перед дитиною, оцінюючи її поведінку, створює умови для соціалізації поведінки дитини, для стандартизації її поведінки в системі соціального простору - обов'язків і прав. У початковій школі діти приймають нові умови, які ставляться вчителем, і намагаються неухильно слідувати правилам. Учитель стає для дитини фігурою, яка визначає її психологічний стан не тільки в класі, на рівні і в спілкуванні з однокласниками, його вплив поширюється і на стосунки в сім'ї.

Сім'я стосовно дитини стає центрованою на навчальній діяльності, на стосунках дитини з учителем і однокласниками. До змісту традиційного спілкування з дитиною в сім'ї включаються всі події її шкільного життя.

Стилі спілкування, які пропонуються дорослими в сім'ї та у школі

В дошкільному дитинстві дитина через свою залежність не протистоїть дорослому, а, насамперед, учиться пристосовуватися до нього як до природної умови існування. Коли ж дитина починає заявляти про свою "самість", коли вона починає протиставляти себе іншим, стверджуючи "Я сам!", "Я буду!", "Я не буду!", "Я хочу!", "Я не хочу!", дорослі, природно, перебудовуються і наближають стиль спілкування з дитиною до дорослої манери. Звичайно, це відбувається поступово, після появи "самості" дитини і її окремих проявів, які свідчать про виникнення змін у спілкуванні.

Спілкування в сім'ї

Спілкування з учителем

Дитина молодшого шкільного віку знаходиться в значній емоційній залежності від учителя. Так зване емоційне голодування - потреба у позитивних емоціях значущого дорослого, а вчитель саме такий дорослий, - багато в чому визначає поведінку дитини.

Стиль спілкування вчителя з дітьми визначає їхню поведінку в класі під час уроку, в позаурочний час. Учитель на уроці має можливість впливати на клас і кожну дитину зокрема через ті форми, які прийняті традиціями і правилами школи. При всій одноманітності зовнішнього боку роботи вчителя у класі можна виокремити низку типових стилів його впливу на учнів.

Імперативний (авторитарний) стиль вимагає безумовного, незаперечного підпорядкування, тому його називають жорстким стилем. Дитині відводиться пасивна позиція: вчитель прагне маніпулювати класом, вважаючи, що головною задачею є організація дисципліни. Він підпорядковує дітей своїй владі в категоричній формі, не пояснюючи необхідність нормативної поведінки, не вчить керувати своєю поведінкою, здійснює психологічний тиск. Імперативний стиль ставить учителя у відчужене положення від класу або окремого учня. Емоційна холодність, яка позбавляє дитину близькості, довіри, швидко дисциплінує клас, але викликає в дітей психологічний стан покинутості, незахищеності і тривоги. Цей стиль сприяє досягненню навчальних задач, але роз'єднує дітей, оскільки кожен відчуває напругу і невпевненість у собі.

Імперативний стиль позбавляє дитину можливості усвідомлювати свої обов'язки і права як школяра, пригнічує ініціативу і не розвиває мотивації цілеспрямованого управління своєю поведінкою. При цьому діти, залишившись у класі без нагляду вчителя і не маючи навичок саморегуляції поведінки, легко порушують дисципліну. Такий стиль керівництва свідчить про тверду волю вчителя, але не несе дитині любові і спокійної впевненості в доброзичливому ставленні вчителя до неї. Діти фіксують свою увагу на негативних проявах авторитарного вчителя, починають боятися його.

Демократичний стиль забезпечує дитині активну позицію: вчитель прагне поставити учнів у стосунки співробітництва при розв'язанні навчальних задач. При цьому дисципліна виступає не як самоціль, а як засіб, що забезпечує успішну роботу. Вчитель пояснює дітям значення нормативної дисциплінованої поведінки, вчить керувати своєю поведінкою, створюючи умови довірливості і взаєморозуміння. Демократичний стиль ставить учителя і учнів у позицію дружнього взаєморозуміння. Цей стиль викликає в дітей позитивні емоції, впевненість у собі, дає розуміння цінності співробітництва в спільній діяльності і забезпечує радість при досягненні успіху. Цей стиль об'єднує дітей: поступово у них з'являється почуття "Ми", відчуття причетності до спільної справи: кожна дитина хоче сама виконувати завдання вчителя, сама дисциплінує себе. Демократичний стиль не виключає відчуження як тимчасового прийому роботи вчителя з класом.

Цей стиль передбачає включення всіх дітей у контроль за загальним порядком. Він покликаний забезпечити активність позиції, моральних настанов дитини, дає їй можливість усвідомити свої права і обов'язки, передбачає розвиток мотивації цілеспрямованого управління своєю поведінкою. Діти, залишаючись у класі без нагляду вчителя, намагаються дисциплінувати себе самі.

Демократичний стиль керівництва свідчить про високий професіоналізм учителя, його позитивні моральні якості і любов до дітей. Цей стиль є найбільш продуктивною умовою розвитку особистості дитини, саме за його умов у дитини розвивається почуття відповідальності.

Ліберально-потуральний стиль поблажливо слабкий, допускає шкідливу для дитини потуральність. Цей стиль не забезпечує дисципліну в класі, організацію навчального процесу, спільну діяльність дітей. Дитина не усвідомлює своїх обов'язків. Ліберально-потуральний стиль спілкування дорослого з дитиною антипедагогічний і тому неприпустимий у практиці суспільного виховання дітей.