Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Амбівалентне ставлення з боку матері психолог розглядає як мотиви материнської любові, що виявляють приховану ворожість чи байдужість до дитини. Зокрема, сприймаючи дитину як частину самої себе, сліпо обожнюючи малюка, мати задовольняє свій егоцентризм. Безпомічна і повністю залежна від матері дитина стає об'єктом задоволення потреби у самоствердженні жінки. Нездатність до материнської любові, глибоко приховану ворожість до дитини жінка може компенсувати через демонстративний альтруїзм та надмірну турботливість.

Е. Фромм більше погоджувався з Г. Салліваном, ніж із 3. Фрой-дом, коли стверджував, що основою прихильності до матері є потреба у безпеці, а не потреба у сексі. Інцестуальний симбіоз, надмірна залежність від матері чи людини, яка її замінює, на думку цього вченого, виникає у дитини як природна прихильність до матері. Якщо індивід психологічно розвивається нормально, то вроджена тенденція зростати перемагає, в іншому разі переважає схильність до симбіозних стосунків, наступає втрата індивідуальності.

Тут варто надати рекомендації жінці-матерІ: стимулювати дитячий розвиток, створювати "конструкції, які підтримують" (прихильність до інших близьких людей), не втрачаючи провідної материнської участі у житті дитини.

Важливо визнати, що образ матері має подвійний зміст. Він для дитини джерело не тільки підтримки, а й депривації, тому у дітей та підлітків, які прагнуть до самовизначення, можна спостерігати сильно виражену потребу уникнення контактів з матір'ю. Хлопчики доволі рано починають усвідомлювати свою самодостатність, в той час як дівчатам доводиться докладати значно більше зусиль для того, щоб її ствердити.

Г. Крістал пише, що стан повної залежності від матері, що був сприятливим у перші тижні життя немовля, пізніше набуватиме патологічного відтінку. Мати використовує дитину у компенсаторних цілях, усіляко підтримуючи її безпорадність та залежність від неї, породжуючи у дитини страх перед розвитком своїх психічних можливостей. Дитина виявляється нездатною до усамітнення, у неї розвивається наркотичне ставлення до присутності матері та її функцій щодо нагляду за нею.

Вчений вводить поняття "мати-наркотик". Цей феномен виявляється і в поведінці дорослої людини, яка вважає, що тільки мати може забезпечити турботу стосовно ЇЇ тіла та заспокоїти її душу.

Підходи Г. Крістал і французьких психоаналітиків, зокрема Мак Дугалл, відрізняються, коли йдеться про ропь батька. Послідовність впливу на дитину, позначена Г. Крістал так: спочатку материнська фігура, а пізніше фігура тата неприйнятна для всієї французької школи психоаналізу.

Д. Брауншвейг та М. Фен у книзі "Нін, день" обґрунтували важливе значення для матері підтримки, зберігання та розвитку любовних стосунків з чоловіком. Якщо цього не буде, то мати ризикує несвідомо використовувати дитину як сексуальний об'єкт для самої себе. Така дитина стає "дитиною ночі".

Г. Крістал підкреслює, що "дитина повинна брати участь у власному заспокоєнні та турботі про себе, навіть коли ці функції виконує її матір" (79, с. 403]. У протилежному випадку дитина починає сприймати матір як володаря усіх зовнішніх функцій, втрачаючи з поля зору свою активність у самозаспокоєнні.

Амбівалентність переносу - одна з причин, чому алкоголіки та наркомани погано піддаються лікуванню. Одним з успішних психоаналітичних лікувальних центрів була клініка Зіммеля. Він займався проблемами схильності алкоголіка до самопокарання та спробами самогубства після позбавлення алкоголю. Пацієнтові, який навчався не вживати алкоголю, дозволялося залишатися у ліжку, за ним наглядала спеціально навчена медсестра. Так протікав процес "виснаження" згубної потреби у вигляді ніжного "відокремлення від груді" і підготовка пацієнта до регулярного аналізу з психотерапевтом.

Пацієнти з високою амбівалентністю мали доступ до терапевтичної команди. Вони зазнавали гнівних, деструктивних бажань до одного з членів команди і одночасно виявляли дружнє ставлення до іншого, частіше до головного психотерапевта. Г. Крістал вважає: "Амбівалентність до терапевта у переносі відповідає амбівалентності до наркотику, і вона є переносом особливо тяжкої амбівалентності по відношенню до материнської об'єктної репрезентації" [79, с 391].

Дослідження психології материнської амбівалентності є найбільш плідним у проблематиці фемінізму.

Протягом XX ст. у межах концепції фемінізму, яку дослідники поділяють на три етапи, було намагання розв'язати як проблеми жінки, так і матері. Зокрема, більшість учених пише про першу хвилю фемінізму, з початку до середини XX ст., та другу - з початку 60-х років. Окремі дослідники виділяють ще й третю хвилю -із 90-х років минулого СТОЛІТТЯ,

Основною рисою першої хвилі був акцент на соціально-економічному та політичному рівноправ'ї жінок та чоловіків, коли жінку розглядали як об'єкт та жертву патріархального соціального порядку. "Добре відомо, що наша культура, - пише К. Хорні, - це чоловіча культура, а тому несприятлива для розкриття жіночої індивідуальності. Неважливо, що жінку можуть високо цінувати як матір або коханку, і все ж у духовному та загальнолюдському аспектах чоловіка завжди оцінюватимуть вище. Маленька дівчинка розвивається та росте, перебуваючи у тенетах саме такого розуміння" [170, с. 192-193].

Друга хвиля - процес самоусвідомлення жінок, утвердження жіночої ідентичності, визнання їхньої відмінності від чоловіків і навіть конкретної унікальності представниць слабкої статі. Цей період називають революцією в соціології. Наприклад, у США в 1950 р. 28% жінок із дітьми 6-17 років працювали за наймом; у 1968 році ця цифра зросла до 68%. Нині у США Уз всіх матерів працюють, що простежуємо у більшості західних країн. Зокрема, у Великій Британії в 1991 році майже половина жінок призупинили працю у зв'язку з народженням дитини, але повернулися до неї через дев'ять місяців після пологів. Це - цифра, що подвоїлася вдвічі за останні 10 років [цит. за 209, с. 85].

Водночас це всього-на-всього констатація зміни усталених поглядів на материнство. Психологічно ж становище жінки у ролі матері не зазнало жодних трансформацій. Панувала нав'язлива ідея про материнське щастя та невиразний страх, що нібито амбівалентність змусить жінок відійти від домашньої роботи та зайнятися складними речами й громадською діяльністю.

Третю хвилю фемінізму, що продовжується й нині, відображає переорієнтація аналізу проблем із соціально-економічної площини у філософську, психологічну (М. Балтон, О. Воклей, Е. Грізл, Р. Паркер, В. Проктор). Так, перші два науковці свої праці присвятили жінкам-домогосподаркам, у яких всебічно дослідили природу амбівалентності. Результати їхніх пошукових зусиль, з одного боку, свідчать про задоволення % жінок-домогосподарок турботою про дітей, оскільки вони наповнюють сенсом їхнє життя і мають велику емоційну наснагу, з іншого - незадоволення і навіть роздратування від щоденної праці, яка перевантажує та ізолює жінку-матір від суспільного життя. Феміністки справедливо критикують психоаналіз за те, що він розглядає дитину в центрі стосунків матері та дитини, а розвиток матері не вивчається взагалі.

Підкреслимо, що у західному суспільстві відбулися великі зміни стосовно ставлення до жінок. Представниці різноманітних соціальних та культурних груп отримали великі соціальні можливості. Популярні жіночі часописи закликають жінок відкрито відстоювати свої інтереси, а фірми організують для своїх робітниць спеціальні курси з розвитку в них сильних рис характеру. Завдяки цьому як молоді, так і жінки зрілого віку, зараз набагато краще уявляють собі світ соціальних стосунків і своє місце в ньому.

Водночас стосунки жінок з суспільством мають певні проблеми. С. Орбах пише: "Кожна сьома жінка протягом свого життя хоч раз потрапляє на лікування у психіатричні заклади, багато жінок також є споживачами психотропних препаратів, а паління серед жінок, так само як вживання алкоголю, продовжує розповсюджуватися. Невротичні порушення харчування набули загрозливих тенденцій... Іншими словами, психічне здоров'я сучасних жінок є невтішним. Причини ... мають відношення до комплексу політичних, економічних та соціальних факторів" [123, с 37].

Звернімо увагу на психологічні аспекти відносин у системі "мати-дитина", напружене функціонування негативних та позитивних почуттів матері до дітей.