Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

6) проблеми з фізичним здоров'ям, що виникають через неправильний спосіб життя [цит. за 14, с. 187].

Отож, якщо у чоловіка переважає перший патерн у гендерно-рольовому конфлікті, то його особистість розвивається шизоїд-ним шляхом; якщо третій - нав'язливим, а якщо четвертий - депресивним. Перевага п'ятого патерна продукує істеричний тип особистості. Другий і шостий патерни характерні для кожної з чотирьох головних траєкторій розвитку дискордантної негармонійної особистості.

Здолати дисгармонію маскулінності автори здебільшого пропонують через андрогінію (С. Бем, Ш. Берн, Н. Хамітов).

Поняття андрогінії започаткувала психолог С. Бем у 70-х роках XX століття. Воно розкриває риси людей, котрі поєднують у собі як чоловічі, так і жіночі якості. Вони не протистоять і взаємно не виключають одні одних. Тому кожна людина може володіти одночасно і чоловічими, й жіночими рисами. Більше того, авторка підкреслює, що бажано бути андрогінним, тобто увібрати в себе краще зі статевих рольових наборів. До того ж виявлений зв'язок андрогінії зі здатністю бути людиною з високою самоповагою, мотивацією до досягнень, зразковим виконанням батьківської ролі, суб'єктивним відчуттям благополуччя [14; 154].

Інші психологи також підкреслюють, що в родинах, де обоє членів подружжя є адрогінними, наявна більш висока задоволеність шлюбом, ніж у тих родинах, де один чи обидва партнери належать до статево типізованих. Навіть стосунки, у яких хоча б один із партнерів андрогінний, більше влаштовують обох. Ступінь задоволення шлюбом залежить, зокрема, від жіночих якостей одного з подружжя - чоловіка чи жінки [14, с. 71].

С Бем вважає, що концепцію андрогінії не всі науковці усвідомили належним чином. На її думку, зміни відбуваються на особистісному рівні, тоді як насправді ліквідація гендерної нерівності неминуче вимагає змін у структурі суспільних інститутів.

Погоджуємося з дослідницею в тому, що андрогінія, незважаючи на приховані в ній проблеми, дає змогу окреслити оптимістичну ситуацію, де людині не потрібно відмовлятися від тих своїх якостей і моделей поведінки, які соціум вважає невідповідними тендеру. Ця концепція сприяє усвідомленню однакової привабливості якостей, які традиційно вважаються жіночими чи навпаки, які ми звикли вважати чоловічими [цит. за 14, с. 75].

Сучасне суспільство зорієнтоване на інформацію, і тому фізична сила й агресивність не дуже важливі для досягнення життєвого успіху. Разом із тим більшість сучасних жінок, крім домашньої роботи, зайняті ще на певній роботі для того, щоб мати їжу, підтримувати середній рівень життя чи реалізувати себе. Отож і роль єдиного годувальника в родині не є головною.

Хоча навколо способів виміру андрогінії розгортаються наукові дискусії, є підстави стверджувати, що сучасній людині бажано мати приблизно рівну кількість чоловічих і жіночих рис.

Відмінності у поведінці чоловіків і жінок виокремилися у процесі природного відбору, оскільки сприяли фізичному виживанню. Проте, навіть якщо такі відмінності колись і сприяли виживанню виду, це ще не означає, що варто давати їм змогу визначати моральні цінності.

Сьогодні світ став би більш гармонійним, якби чоловіки і жінки мали традиційно жіночі і традиційно чоловічі якості, якби соціалізація людей була спрямована на становлення і поглиблення їхньої андрогінності.

Маскулінний гендерний конфлікт супроводжується високим рівнем батьківської амбівалентності, яка виявляється в депресії, нав'язливості, істерії, шизоїдності. Батько, який свідомо ототожнює себе з андрогінністю, швидко інтегрує амбівалентні суперечності у позитивне ставлення до дитини і сам розвивається збалансовано, гармонійно.

Американські дослідники констатують, що традиційна чоловіча роль негативно впливає на батьківство, а андрогінні батьки активніші, постійно займаються своїми дітьми.

До андрогінності, й відтак до гармонійного батьківства, не можна прийти лише на особистісному рівні, необхідна також державна підтримка.

Наприклад, у США діє програма позитивних дій як один із способів збільшення в організаціях кількості людей з традиційно мало представлених етнічних груп. Ці програми покликані збільшити кількість жінок, передусім афроамериканців, на посадах, які зазвичай займають чоловіки євроамериканці. Зазначена програма забезпечує підвищення авторитету жінок для наочного підтвердження незаперечного факту: для прекрасної половини людства також прийнятний і можливий високий статус.

Вона пропонує реальний шлях зменшення гендерної дискримінації на робочих місцях, що веде до збільшення кількості жінок загалом і "кольорових" зокрема на управлінських посадах. Крім того, від роботодавців для одержання державного замовлення вимагається адекватне представництво жінок і національних меншостей.

Ш. Берн, як американка, з почуттям гідності підкреслює: "Чоловіки стали виконувати дещо більший обсяг домашньої роботи і більше часу проводять зі своїми дітьми, ніж це робили їхні батьки" [14, с.269].

Розширення участі батька у домашньому житті безперечно підвищує у нього почуття відповідальності за те, що відбувається в родині, надає йому внутрішнього задоволення від догляду за дітьми. У такий спосіб природно зменшується почуття провини.

Для того, щоб зменшити несправедливість у поділі домашніх обов'язків Ш. Берн висловлює кілька пропозицій.

Щонайперше треба зменшити різницю в заробітній платі чоловіків і жінок, що сприятиме більшій участі чоловіків у домашньому житті і водночас ламатиме стереотип, згідно з яким жінки повинні виконувати більшу частину побутової роботи, аби компенсувати свій менший фінансовий внесок у ведення сімейного господарства.