Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Розглядаючи особливості становлення андрогінності, вкажемо на важливість формування атитюда на рівноправну участь батька у вихованні дитини, причому відразу ж після її народження. Відомо, що батьківство менше змінює життя чоловіка, ніж жінки.

Н.В. Самоукна пише: "Найчастіше в родинах дітей виховує мати. І не тільки в неповних, а й у тих, де разом проживає двоє бать* ків"[132,с77].

Вона пояснює це трьома причинами. По-перше, мати перебуває у відпустці по догляду за дитиною і проводить із нею значно більше часу. Батько працює й бачить свою дитину вранці, коли та ще спить, чи пізно ввечері, коли та вже спить. Дитина підростає, а батько лише ситуативно бере участь у її вихованні, частіше в "аварійних" випадках, коли син чи донька мають проблеми зі шкільною дисципліною (багато пропусків уроків, затримала міліція у справах неповнолітніх тощо).

По-друге, чимало чоловіків усерйоз вважають, що виховання -це суто жіноча справа. По-третє, часто дружина відмежовує чоловіка від процесу виховання дітей, тому що переконана: батько занадто суворий, занадто вимогливий та критичний в оцінці їхньої поведінки. Відтак мати захищає власних дітей і від їхнього батька [132, с 78].

Головною з наведених причин є друга. Це можна пояснити і тим, що якби батько мав інший атитюд своєї батьківськсї ролі, то він би знайшов можливість разом із дружиною виховувати дитину.

Проблематику досліджень з психології батька, у тому числі його функції в родині, зарубіжні та вітчизняні вчені розширили лише у 80-ті роки XX століття [78; 155; 203]. Зокрема, сучасний американський психолог Г. Крейг пише, що перебіг емоційного розвитку дитини не повинен залежати від надійності чи слабкості єдиної прихильності. "Немовлята, які мають відносини винятково з одним із батьків, - зазначає вона, - схильні виявляти сильний острах незнайомців і тривогу віддалення" [78, с 318]. Вчена пише, що, незважаючи на свої можливості, більшість батьків не бере на себе основної відповідальності за виховання дитини. Внаслідок цього взаємостосунки батька з дитиною часто відрізняються від материнських.

Важливо зрозуміти значення тристоронніх взаємин, у процесі яких традиційно дія матері на дитину має безпосередній характер, а батько впливає на неї здебільшого опосередковано - через матір. Дитина найчастіше реагує у відповідь на поведінку обох батьків безпосередньо.

Андрогінні чоловіки, за даними Р. Паркер, із задоволенням купають, сповивають, годують (за винятком годівлі грудьми) і гойдають своїх дітей так само вміло, як і матері. Більше того, вони відчувають сигнали дитини настільки ж чуйно, як це робить дружина. Тому діти прив'язуються до батька не менше, ніж до матері, що приносить усім велику користь [216].

Психологи, педагоги і чимало дорослих відзначають, що чоловіки більше за жінок виявляють фізичної сили, активності й стихійності у спілкуванні з дітьми. Вони влаштовують енергійні ігри, які дітям до вподоби, і більше спілкуються з ними в громадських місцях (зоосад, парк відпочинку тощо). Очевидно, що в цьому разі батько є для дитини важливою рольовою моделлю, якою вона буде користуватися у своєму подальшому житті.

Вочевидь, є безпосередній зв'язок між взаємодією дитини з батьком у дитинстві в наступні роки. Так, недосяжний для маленької дитини батько, можливо, навіть буде негативно впливати на неї, коли та стане дорослішою.

Кожен батько може оцінити себе у вихованні дітей таким чином. Подивіться, кого за руку бере ваша дитина - маму чи тата, коли йде на прогулянку? Коли вся сім'я разом, то скільки разів дитина звертається до кожного з батьків?

Сгуденти-заочники, які перевірили себе на батьківство, після тесту замислились і дуже швидко зробили важливі висновки. Вони стали більше приділяти уваги власній дитині. Воднораз обмежили "холостяцькі" інтереси. Можна відповісти собі і на таке питання - чому бомжі переважно чоловіки? Вочевидь - що сієш, те й жнеш!

Чоловік, відсторонений від сімейного виховання, особливо негативно впливатиме на хлопчика, який переносить тип ставлення до дружини, що реалізується батьком стосовно матері, підсвідомо втілюючи його в майбутньому житті. Згодом він може усвідомити неправомірність засвоєного зразка і продовжувати таке ставлення до жінок, або ж переглянути і внести корекцію у свою міжстатеву поведінку.

Іноді батько щиро дивується своїм дорослим дітям, наприклад, чому вони його забувають. У цьому випадку батько здебільшого сам не хотів спілкуватися зі своєю дитиною, лише ситуативно вступаючи з нею у виховний контакт.

Увага психологів-практиків сьогодні зосереджена насамперед на дослідженні жіночої тендерної ролі, яка має своєрідну меншовартість (низький статус І низька оплата праці, відсутність влади). Однак чоловіча тендерна роль теж не позбавлена недоліків.

У 80-х роках XX століття з'явилася чоловіча терапія" що є частиною чоловічого руху, який виник на тлі фемінізму, зокрема сформувався із феміністської критики патріархального суспільства.

Чоловіча терапія виводить особистісне зростання на передній план, не відокремлюючи персональних проблем від більш широких наслідків патріархату - дискримінації, зневаги до виховання дітей, ігнорування відповідальності [155, с. 305]. Ш. Берн у цьому зв'язку вказує на окремі труднощі у розвитку чоловіків у США, щонайперше це "відсутність офіційно затверджених діагностичних одиниць, що є серйозною перешкодою у пізнанні і лікуванні проблем, ініційованих чоловічою роллю" [14, с. 193].

Однак зарубіжні психотерапевти інтенсивно працюють у цьому напрямі: формуються моделі андрогінної поведінки, створюються групи для батьків із різноманітними програмами батьківського оздоровлення. На жаль, українські психологи не займаються подібними проблемами. Окремі центри для батьків, що створені на кошт західних установ, не вирішують означених проблем.

Закінчуючи та підсумовуючи розмову про амбівалентність батьківської ролі, ми маємо надію на уважне ставлення читача до питань, які в цій книжці обговорювалися. Сподіваємось, нам вдалося реалізувати погляд на те, що батько (біологічний чи соціальний) повинен бути реальним позитивним вихователем для дитини. Він разом з дружиною-матір'ю на засадах гендерної паритетності буде гармонійно впливати на психічний розвиток дитини. Батьківство дає можливість чоловікові без особливих зусиль перейти від холостяцької до сімейної внутрішньої картини світу, тобто стати реальним сім'янином! Саме такий свідомий батько буде переживати задоволення, щастя від виконання ролі в сім'ї.

2.3. Психологія материнської амбівалентності