Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Іншими словами, діти викликають настільки сильні позитивні і негативні почуття, що мати змушена усвідомлювати як свої агресивні вияви, так і свою здатність до любові та приязні. Доречною з цього приводу є думка А. Камю: "Досвід слугує людині тоді, коли його усвідомлюють. Інакше він не має сенсу" [69, с. 61].

Е. Пінкола, досліджуючи жіночі архетипи в міфах і легендах, бере до уваги поняття турботи про себе в розвитку жіночої самосвідомості. Вона вважає, що кожна жінка повинна взяти на себе відповідальність за самостійне життя, розвивати усвідомленість щодо небезпеки, політики, стати турботливою до себе і для себе. Вчена підкреслює, що молодій жінці треба відійти від турботливої матері в певний момент для того, щоб навчитися турбуватися про себе самій: "У природному процесі нашого дорослішання дуже добра мати повинна все більше бліднути і, нарешті, зовсім розтанути, щоб ми могли самі по-новому турбуватися про себе" [113, с. 87].

Отже, матерям треба допомогти спокійно обміркувати стосунки зі своїми дітьми без почуття провини і використовувати амбівалентність збалансовано, свідомо і позитивно, без виявів агресії, без бажання залишити чоловіка чи/і дитину. Безумовно, це сприятиме утвердженню неупередженого погляду на роль жінки в сім'ї, розумінню її турбот, проблем, переживань (наприклад, чоловік без примусу буде виховувати дитину, а жінка зможе займатися іншою роботою, відпочити), що більше гармонізує взаємини жінки і чоловіка, матері і дитини. Саме такий підхід до зазначеної нами проблеми дає необхідні умови творчих, більш справедливих взаємин між всіма нами.

Треба створювати в Україні не тільки політичні партії жінок, а й жіночі клуби, асоціації та інші неформальні об'єднання, де 6 кожна жінка-матір могла обмінятися думками, почуттями І враженнями щодо проблем материнства, отримати чи надати іншим жінкам відповідну допомогу. Материнство - психосоціальний феномен, який доцільно розглядати з двох позицій: материнська любов як забезпечення умов для розвитку дитини і материнська любов як частина особистісної сфери жінки. Материнство є важливим аспектом особистісної ідентичності жінки. Матір ділить з дитиною своє тіло, потім турботи, сили, сон, відпочинок та матеріальні блага, але це все не жертви з її боку, а набуття себе, саморозвиток, духовне піднесення.

2.4. Взаємозалежна любов як висока амбівалентність стосунків у сім'ї

Ми гостро відчуваємо образу на тих людей, яких найбільше любимо. Найсильніші почуття - і любов, і ненависть - спрямовуються на найрідніших людей у сім'ї. Переживання залишаються сильними, незважаючи на те, чи нам шість років, чи шістдесят, чи бачимося з батьками щодня, чи вони вже померли.

Сім'я - перша і звична для нас мала група. Протягом життя ми змінюємо сім'ю, де ми народилися, на ту, де ми даємо життя своїм дітям, старіємо і вмираємо. У цьому "маленькому світі" починається формуватися наше "Я" і закладаються основи міжособистісних відносин.

Сім'я - це арена вияву індивідуальності та усвідомлення свого залежного дитинства, незалежності дорослої людини і згодом залежної старості.

Відомо, що міцність сім'ї залежить від близькості її членів, глибини взаємодії, спільного проведення часу, нерозривно пов'язаної долі. Водночас нерідко сім'я є першим місцем протистояння, де стикаються дилеми сучасного життя.

В основі цієї боротьби лежить конфлікт між особистою користю та добробутом всієї сім'ї. Одним словом, боротьба, "двобій", який ведуть Я і МИ, полягає у з'ясуванні того, чиє благо найважливіше: Моє чи Наше? Людина - роздвоєна, амбівалентна і постійно протистоїть самій собі. І тому навіть у міцних, стабільних сім'ях є конфлікти і складнощі.

Протиріччя між сім'єю та особистістю - природні, що означає необхідність їхнього щоденного вирішення. Формується установка сімейного, а не індивідуального задоволення різнобічних потреб. У членів сім'ї відбувається усвідомлення, що сімейне життя є найбільш зручним, природним способом життя. Інтеграційні процеси "сім'я - особистість" проходять шляхом конструктивного вирішення протиріч, які створюють нові можливості розвитку як для сім'ї, так І для кожного ЇЇ члена.

Особливо важливим виявляється врахування думки С.Д. Максименко про нужду як механізм породження психічного: . .Всі інтенції є виключно людськими, які виросли на єдиному біосоціальному носії - нужді... Саме в цьому дійсна єдність і цілісність людської істоти" [92, с. 16]. Згідно з авторською концепцією, потреби виникають і розвиваються на нужді, при зустрічі з соціальним середовищем. Інакше кажучи, з вираження нужди, тобто власної активності, починається взаємодія при становленні потреб.

Пріоритетну роль у реалізації такого механізму сімейної інтеграції відіграють стосунки любові, симпатії, співчуття, розуміння з боку іншої людини.

Ми розглянемо сім'ї, у яких є важливе підґрунтя - турбота і любов: батьки серйозно займаються проблемами дітей, а діти люблять своїх батьків. Членам таких відданих сімей притаманна взаємодовіра, вони переживають почуття прив'язаності один до одного, водночас постійно конфліктують, але прагнуть подолати наявні проблеми. Інакше кажучи, для відданої сім'ї характерна висока амбівалентність взаємин "Хоча наші батьки нас люблять, - пишуть Л. Ешнер, М. Майерсон, - не обов'язково в їхній оселі нас оточує розуміння, визнання чи ніжність і любов, що виявляється зовнішньо. Для деяких з нас повсякденний досвід спілкування з батьками зводиться до сварок, докорів, нервозності і роздратування" [186, с. 16].

Важливо допомогти таким сім'ям скоригувати незбалансованість любові - ненависті до того, як вони увійдуть у стан кризи з виявами некерованої агресивності. Ці вияви дедалі частіше привертають увагу психологів і стають предметом журналістських розслідувань трагедій у сім'ях, які всі вважали зразковими.

Діти з таких сімей стають в епіцентрі уваги лише тоді, коли хтось з батьків або дитина знищує всю родину. В нещодавній газетній статті "Сім пострілів у зразкову сім'ю" йдеться про українського 16-річного хлопця, який з особливою жорстокістю розстріляв з мисливської рушниці свою порядну, благополучну сім'ю - батька, маму, сестру, брата - і навіть не покаявся.

З приводу таких непоодиноких сімейних трагедій виникають психологічні роздуми: кого більше жаліти - тих, кого цей юнак вбив, чи його "живого"? Аналогічні трагедії трапляються все частіше. Насильство стає характерною особливістю сімейних відносин, навіть у європейських сім'ях, про що свідчать такі заголовки: "Підліток у Франції застрелив свою матір". Тому необхідно що проблематику розглядати як частину більш широкої сімейної взаємодії.

Нерідко родинні стосунки можуть бути викривлені під натиском надмірної турботи, що не дає можливості дитині переживати компетентність у різних сферах життя, гальмує її особистісне зростання. Турботливі батьки перешкоджають незалежності дітей, маніпулюючи ними, і несвідомо прагнуть виховати їх відповідно до високих соціальних цілей, про які колись мріяли, чи намагаються бути "гарними батьками", щоб віддячити собі за пережиті в дитинстві прикрощі.

"Заміщувальне задоволення потреб" - це задоволення батьками власних потреб за рахунок дитини, що і є причиною патоло-гізації батьківсько-дитячих стосунків. Травмувальна роль "дитина - надія сім'ї пов'язана з бажанням батьків через ідентифікацію з дитиною компенсувати переживання власної неповноцінності. Ось чому вимоги до дитини непомірно зростають, стосунки залежать від її успіхів у певній сфері. Це вияв "делегування", коли у батьків відбувається підсилення очікувань щодо дітей, маніпулювання дітьми як частиною свого "Я".

Викривлена батьківська турбота породжує феномен залежної любові, розвиток якої є наслідком дій не тільки однієї людини. У більшості випадків модель такої любові має чотири складові: занадто турботлива матір; батько практично не цікавиться дитиною; дитина, яка дуже повільно дорослішає, залишаючись надмірно залежною від батьків; бабуся і/чи дідусь занадто піклуються про своїх онуків або залишаються байдужими до них