Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Важливою складовою становлення демократичного громадянського суспільства, правової української держави є тендерна рівність та тендерна рівноправність, руйнація стійких міфів та застарілих стереотипів про жінку як домогосподарку і жертовну матір.

У науковій літературі є декілька концепцій тендеру. Це зумовлено як відносною "молодістю" тендерного підходу, так і складністю самого феномену. Для всіх них головним положенням є виокремлення понять стать (sex) і тендер (gender).

Стать - це термін, що означає ті анатомо-фізіологічні особливості людей, на основі яких індивіди визначаються як чоловіки або жінки. Тендер - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між "чоловічим" і "жіночим".

Зазначимо, як пише Т.В. Говорун, що "...слово тендер (gender) в англомовній літературі означає стать у розумінні соціально-культурних особливостей людини" [40, с. 72]. Ось чому "...можна паралельно вживати терміни статеві ролі, соціостатеві стереотипи, статева стратифікація тощо" [40, с. 73].

Тендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці та наявні в суспільстві культурні норми, ролі та стереотипи. Вони певною мірою визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей залежно від їхньої біологічної статі.

При цьому тендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. У цьому суспільстві бути, наприклад, жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі, передусім материнської.

У загальноосвітній школі поки що не вивчають азів гендерної рівності. Але ж саме в сім'ї, школі і закладають установки, стереотипи поглядів на роль матері і батька як рівноправних членів суспільства. Або ж, навпаки, засвоюють стереотипи консервативно-патріархальні, коли жінка-матір несе основний тягар материнства, виховання дітей. Вона отримує безстроковий "Мандат материнства". Суспільство повністю віддало дитину на розсуд матері.

Не обов'язково чекати на зміни в суспільстві, можна вже зараз вести себе правильно щодо себе, дітей, сім'ї. Саме така турбота про себе, довіра до себе забезпечить зменшення напруги особистості. Жінка-мати не буде переживати високої амбівалентності, коли одна половина спрямована на зовнішній світ, а інша - заспокоює внутрішні конфлікти, підсилюючи соціальну бажаність материнства.

Збереження застарілих стереотипів материнської ролі веде до некерованих виявів материнської амбівалентності - "солодкого горя" романтичної трагедії материнства. Історично материнство змінювалося так, що ми, сучасники, бачимо цю роль жінки як нестерпно важку.

Амбівалентність як інтрапсихічний феномен високої інтенсивності є внутрішнім конфліктом, який переживається у соціальному контексті, особливо під час становлення тендерної ролі матері.

Материнство - це передусім зв'язок поколінь, тому материнська амбівалентність - проблема завжди актуальна, а сім'я виявляється однією з найголовніших людських цінностей, де формуються міжособистісні взаємини "мати - дитина", "жінка - чоловік".

Материнську амбівалентність традиційно досліджують психоаналітики (К. Абрахам, М. Клейн, Р. Ковард, Г. Крістал, Г. Салліван та ін.), зосереджуючи увагу на її динамічному стані: полярність любові та ненависті є константною, хоча співвідношення між ними постійно змінюється. Ненависть пом'якшується любов'ю, спричинює розгортання процесу інтеграції. Водночас повна та незворотна інтеграція неможлива. Наприклад, зазначимо, що психоаналіз репрезентує одночасний процес розвитку дитини та матері. Фактично існує специфіка процесу розвитку і для матері, і для дитини, а також взаємозалежність і взаємодія.

Р. Паркер, як представник сучасного психоаналізу, наголошує на тому, що безпідставно звинуватили матерів замість того, щоб допомогти усвідомити конфлікт материнства. Саме на це і спрямувала свій науковий пошук ця дослідниця. Водночас, класичні джерела психоаналізу є цікавими для розуміння амбівалентності материнства.

Г. Салліван вказує, що спочатку дитина розділяє світ не на світло і темряву, тата і маму, а на стан страху та його відсутність. Відповідно до цих переживань формує переживання; "гарна мама" (стан без страху) і "погана мама" (стан страху). Отож, тривожна мати персоніфікується як "погана", тому що постійно провокує тривогу доньки чи сина [131, с. 56].

Діти, здобувши перший досвід контактування, використовують навички, набуті у спілкуванні з матір'ю, у більш широкому соціальному контексті: бояться незнайомих людей і виявляють тривогу при розлученні з мамою, до якої сформувалася позитивна прихильність. Очевидно, що немає підстав заперечувати виняткове значення прихильності дитини до матері як чинника її повноцінного розвитку.

Проте мають сенс ті психологи (£. Грізл, Л.П. Обухова, В. Проктор, Дж. Прістер, Г. Крейг), які вважають найкращою множинну прихильність у колі родичів - батько, бабуся, дідусь, брати, сестри.

"Якщо про дитину з моменту її народження піклується багато людей, то вона схильна, - пише Г. Крейг, - ставитися до незнайомців і розлучення з батьками менш тривожно..., тоді є певний досвід розлучення з кількома випадками щасливого з'єднання" [78, с. 318-319].

Еріксон, Е. Фромм розглядають амбівалентність в системі стосунків "дитина-мати" в широкому соціокультурному контексті становлення особистості.

Е. Еріксон звертає увагу на "...глибоку амбівалентність, що наповнює жінку, яка, як би радісно вона не приймала перші ознаки вагітності і як би сильно не хотіла народити дитину, раптом виявляє, що в ній оселилась на дев'ять місяців маленька і невідома істота, що диктує свої умови" [185, с. 121]. Нерівномірність та непостійність материнського піклування про дитину формує "... дволикий образ материнства: з одного боку мати постає безпосередньою, веселою і щедрою, а з іншого боку - віроломною союзницею злих сил" [185, с. 330].

Основною особливістю материнської любові Е. Фромм вважав ЇЇ безумовний характер: "Мати любить своїх дітей тому, що вони її діти, а не тому, що вони відрізняються якими-небудь особливими достоїнствами чи послухом" [161, с. 141]. Переживання любові з боку матері є пасивним почуттям для дитини. Ця "гарантована" прихильність матері для дитини має потужний потенціал амбівалентності, тому, що її неможливо проконтролювати і неможливо знайти їй заміну. Автор вказує на дві протилежні іпостасі матері: "Мати... породжує життя і... його знищує; вона здатна творити чудеса в ім'я любові до своєї дитини, але ніхто не здатен завдати більше болю, ніж вона" [161, с 162].