Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Цей розрив життєво необхідний, оскільки занадто ніжна й одночасно владна материнська любов робить хлопчика не тільки нормально емоційно залежним, а й надзалежним від неї. Таке відділення, хоч і болісне, проте сутнісно важливе для дорослішання. Тому тема ненависті до матері і страху перед жінками часто трапляється в міфології та мистецтві.

Ідентичність чоловіка надалі пов'язана з формуванням тендерної ролі, яка вимагає зближення з "іншою" жінкою на якісно нових позиціях - рівності, ізоляції чи агресії. Глобальна "фемінізація" чоловіків - таке ж спрощення, як загальна "маскулінізація" жінок. Зняття нормативних заборон і обмежень спричиняє більшу індивідуалізованість статевих розходжень.

Переважає думка, що чоловічій сексуальності властива більша екстенсивність, предметність, яка не пов'язана з емоційною близькістю і переживається не як суб'єктивні взаємини, а як завоювання й досягнення. Наприклад, Дон-Жуан, який втілює зазначену тенденцію, є образом негативним. Водночас, якщо згадати Кармен, то відразу побачимо "зближення" тендерних особливостей і в цьому напрямі. Ось чому в окремих чоловіків простежуємо фемінофобію - страх виявитися жіночним, що, Ймовірно, пов'язано зі стереотипом сексуальної інверсії, відповідно до якої жіночність у чоловіків - перша ознака гомосексуалізму.

Ця норма може гальмувати утвердження рівності в домашніх справах тому, що чоловіки пов'язують побутові клопоти з жінками й жіночністю. Що мужнішими вважають себе чоловіки, ТО рідше вони виконують роботу по домашньому господарству.

Досить важливий аспект особистого життя чоловіка як батька - це ніжність, турбота, постійна емоційна підтримка, потреба часто обіймати дитину і говорити, що любиш ЇЇ. Багатьом чоловікам внутрішньо важко це робити, оскільки вони відносять подібні вияви до жіночих, а соціалізація привчила їх уникати будь-якої жіночності. Наведемо конкретний приклад.

Одного разу я дала домашнє завдання ліцеїстам-десятикласникам, щоб вони погодили з батьками час для особистих з ними бесід (двічі на тиждень по ЗО хв). Переважна більшість старшокласників згодом розповіли, що батько почував себе незручно І намагався швидше закінчити "цю справу". Але діти, юнаки й дівчата, наполягали на такому спілкуванні" і лише через місяць батьки стали реагувати на свій "обов'язок" нормально. Однак у взаємостосунках творчість виявляли не всі (куди піти, про що поговорити, що разом зробити).

Пізніше діти почали навмисне пропускати такі бесіди (я просила їх про це), а батьки вже намагалися дотримуватися домовленості. Коли в класі обговорювали результати такого впливу на кожного окремого батька, то діти з великою повагою говорили про своїх батьків, називаючи їх сучасними, чуйними, добрими.

І все ж є тенденція у світорозумінні багатьох молодих людей, які не впевнені у відповіді на запитання: "Чи любили їх батьки по-справжньому?"

Отже, маскулінність підлягає специфічній реконструкції, тому що зберігаються всі позитивні моменти, що стосуються чоловічої ролі, і водночас виключаються застарілі, функціонально неспроможні елементи.

Очевидно, що цей процес не такий простий, як це уявляється російському політику В. Жириновскому, який у власних Піснях навмисно замінює слово "мама" на "тато". Так, у пісні "День Победы", рядок "Помнишь, мама, возвратились мы не все", у виконанні Володимира Вольфовича звучить так: "Помнишь, пала, возвратились мы не все, босиком бы пробежаться по росе". Ось як пояснює своє "редагування" сам Жириновський: "Я її переробив, тому що хочу, щоб більше поважали батьків... Слово "батько" ніде не звучить".

У короткому словнику "Сімейне виховання" автори наполегливо рекомендують жінці-матері виховувати батька для своєї дитини: "З чоловіка треба "робити батька",... жінка-мати формує моральне обличчя чоловіка-батька своєї дитини" [138, с. 172]. Ці та інші стереотипи знецінюють роль батька, позбавляють його права бути нарівні з дружиною повноцінним вихователем своєї дитини. Не дивно, що другорядний статус чоловіка зафіксований у сімейних кодексах багатьох країн, згідно з якими після розлучення дитина залишається з матір'ю. І якщо колишня дружина "налаштовує" дитину проти батька, то вона не несе за це ніякої відповідальності.

Загалом, у сучасній науці є чотири парадигми маскулінності: біологічна, психоаналітична, соціально-психологічна й постмодерністська. Перші дві мають суто об'єктивне підґрунтя, культура тільки оформляє й регулює їхній формовияв; третя обстоює конструктивістські вартості, тому що маскулінність вважають продуктом культури і суспільних відносин; четверта, на наш погляд, становить особливий інтерес. Зокрема, І. Кон називає її "від чоловічих ролей тендерної ідентичності", а постмодерністська свідомість дає змогу розглядати не тільки проблему маскулінності, а й маскулінностей [74, с. 581].

У ситуації, коли чоловікові складно підтримувати стандарт патріархальної маскулінності чи коли обставини вимагають від нього жіночих моделей поводження (наприклад, турботи і співпереживання), виникає гендерно-рольовий конфлікт, який впливає на його дії і тих з довкілля, хто з ним контактує.

Природно, що такий конфлікт супроводжується високим рівнем амбівалентності: чоловік ставиться позитивно й водночас негативно до різноспрямованих виявів маскулінності, які рівно-дійно наявні як в особистісній, так і в міжособистісній сферах.

В одних представників мужньої статі з'являються тривожність, зниження самооцінки, прагнення до підкорення іншому, безпорадність {депресивні стани), в інших - виникають епізоди фізичного і сексуального насильства, страждає інтимність (шизоїдна відчуженість), ще в інших - продукуються конфлікти, пов'язані з владою, контролем своєї поведінки (нав'язливі ідеї), або ж тиражуються епізоди безвідповідальності, інфантильності, необмеженого свавілля (істеричні ознаки). О'Ніл у зв'язку з цим запропонував модель гендерно-рольового конфлікту, що містить шість патернів:

1) обмеження емоційності - заперечення виявів як своїх емоцій, так і права інших їх виражати;

2) гомофобія - несприйняття гомосексуалістів;

3) потреба у випереджальному контролі людей і ситуацій;

4) обмежена кількість способів вияву сексуальності та прихильності;

5) нав'язливе прагнення до змагання й успіху;