Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Є погляд, що оптимісти "пустоголові". Результати обговорення проблеми про те, хто розумніший, М. Селігман репрезентував так:" У звичайних умовах оптимісти покладаються на свій попередній позитивний досвід, тоді як песимісти налаштовані більш скептично. Нехай світло не вмикається ось вже десять хвилин... оптиміст вважає, що врешті-решт справа піде на лад і світло буде. Однак, коли події стають загрозливими (три горнятка кави на день збільшують ризик захворіти на рак грудей), оптимісти миттєво змінюють тактику, засвоюючи скептично-аналітичне ставлення до життя" [137, с. 60]. Інакше кажучи, саме оптимісти мають більш гнучкий механізм амбівалентності. їхній негативний компонент активізує критичність у небезпечних ситуаціях для того, щоб подолати проблему. Позитивний компонент настрою підсилює толерантність, творчість, конструктивність, що збільшує соціальний, інтелектуальний і фізичний потенціал.

Оптимісти мають збалансовану амбівалентність з домінуванням конструктивності як з перевагою позитивного компонента, так І негативного. Вони вірять, що поразка має тимчасовий характер, і не лише вони в тому винуваті, а обставини, невдачі чи інші люди. Несприятливу ситуацію вони сприймають як необхідність боротися з нею з подвійною силою. Зазвичай вони долають невдачу. Саме оптимісти задоволені власною професією, роботою значно частіше від інших людей.

Брати під сумнів невеселі думки - це прийом, що допомагає навчитися оптимізму. Це профілактика і вона завжди ефективна. Якщо навчити дітей десятилітнього віку оптимістично мислити, то вдвічі скорочується вірогідність депресії у підлітковому періоді. Профілактика безпорадності та інших негативних якостей, як стверджує М. Селігман, вимагає виховання у підростаючої особистості навченого оптимізму, віри в майбутнє, уміння спілкуватися з людьми, гнучкості, чесності, працьовитості [137, с.4б].

Людина в гарному настрої менш інтровертна. Вона спрямована на конструктивну взаємодію з навколишнім світом (допомогти, поділитися, зрозуміти, попросити, пропустити тощо). Саме ці люди можуть зрозуміло сказати іншим про свої позитивні емоції, що є основою взаємної симпатії, дружби, кохання. Не депресивні (вони начебто знають страждання), а оптимісти виявляють співчуття, намагаються допомогти конкретним людям. Водночас депресивні особи нікому не довіряють, концентруються на власних потребах, фіксуються в самотності і лише на собі.

Відтак" прагнення до добрих вчинків грає важливішу роль, ніж егоїзм, пасивність в розвитку особистості. Гарна родина зі свідомими батьками і дітьми в процесі розвитку, які поважають моральні цінності й прямують до щасливого життя разом, завжди будуть цінністю Людства.

Одначе треба розуміти власні ресурси при взаємодії з зовнішніми впливами. Суспільство підштовхує людей постійно піднімати вимоги до себе, зокрема, не виправдано підсилюється культ вічної молодості. Сучасна людина повинна бути не лише зовні стрункою, а й мати якості "молодої" особистості (максималізм, екстремізм та агресивність). Відомо, що досвід перетворює ці якості на толерантність, почуття реальності, але останні якості залишаються в тіні суспільного пресингу. Якщо людина чогось потребує, але не має цього, вона перебуває в постійному пошуку і так виснажується, що готова прийняти за гарне будь-яке погане.

Прагнучи до успіху, який створила не людина, а, наприклад, популярні ток-шоу, можна втратити можливість самореалізації. Замінити власну особистість на престижний тип неможливо без деформації або ж повної її руйнації. Наприклад, співачки не мають можливості повноцінно реалізувати свій талант, вони часто знаходяться під ножем пластичних хірургів і крапельницею. І не краса вимагає жертв, а масові стереотипи, яким вони не здатні чинити опір. І як наслідок - деформація особистості - непомірна ціна за фантомний імідж (алкоголізм, наркоманія тощо).

Оптимізм - це свідома позиція особистості не допустити в свій досвід депресогенної системи песимізму, яка веде до самознищення. Зростаюче розповсюдження депресії треба розглядати як епідемію побутової безпорадності, причина якої - недовіра щодо власних думок, дій. Сучасна особистість набуває навченої безпорадності, коли підсилюється установка, що власні зусилля нічого не змінять. Ось чому треба навчитися отримувати задоволення від власних зусиль з різних сфер життя, різнобічно розвивати свою особистість, а не тільки ті якості, які мають відношення до професії, підвищення статусу.

Важливо щомиті, сьогодні бути щасливим, а не колись у майбутньому. Спілкуватися з реальними людьми навколо, але не принижуватися, не догоджати, а будувати радісні конструктивні стосунки. E. Фромм пропагував розумний егоїзм, який дуже важливо наслідувати, розглядаючи його як створення добра для інших людей і водночас заради себе.

Вчитися довіряти іншим людям. Довіра з першого погляду -утопія, що виключає сам процес наближення до людини. Проте довіра - це процес, у якому необхідно навчитися розкривати себе поступово, адекватно. С.Д. Максименко, розкриваючи суть справжньої любові, підкреслює, що "це діяльнісна активність, а не пасивний ефект, це перебування у певному стані, а не "впадання" у нього [92, с. 69]. Власна активність полягає в тому, щоб адекватно були зрозумілі слова: любити як давати, репрезентувати себе, а не лише отримувати. Звертаємося за поясненням до поглядів цього відомого психолога: "Оце "давати" зовсім не означає "віддавати", тобто жертвувати, залишатися без чогось, терпіти збитки... "давати" означає виявляти власну силу, дарувати іншій людині себе, свій світ..." [92, с. 69]. Своїм внутрішнім світом людина підсилює іншу людину, якій веселіше, радісніше долати життєві проблеми та бути стійкою в хвилини трагедії чи піднесення... Якщо обставини вимагають неконструктивних ігор, в яких людиною маніпулюють, треба чинити опір (аверсивна терапія, десенсибілізація тощо).

Наприклад, гра в реальному житті "Алкоголік", у якій головний учасник має алкогольну залежність. Біля нього низка людей, які йому "забезпечують" цю центральну роль: Переслідувач (дружина завжди свариться), Захисник (мати, яка допомагає вижити), Товариш (друг-пияк), Посередник (той, хто продає алкоголь). Більш того, усі навколо співчувають сім'ї алкоголіка. Ось і приємний психологічний дотик! Найгірше це те, що такі сім'ї виховують адиктів. Діти з таких сімей створюють родини лише з собі подібними, тобто формується коло адикції.

Використання аверсивної (шокової) терапії в подібних ситуаціях є виправданим саме тому, що такий вплив на залежну людину є для неї та людей єдиним спасінням. Суть аверсивної терапії в тому, що клієнт цілеспрямовано отримує невеликі страждання, які мають значну користь. Людину привчають пов'язувати сильне негативне переживання, відторгнення з якою-небудь небажаною звичкою (паління, пияцтво, обгризання нігтів тощо).

Для багатьох клієнтів аверсивна терапія є останньою надією. Ось типова процедура. Клієнт п'є спиртне і одночасно отримує болючі, але не шкідливі для здоров'я, удари електричним струмом, що підводиться до його руки. Клієнт не знає, коли він отримає наступний удар. Найчастіше це відбувається в той момент, коли він тільки починає пити спиртне. Удари струмом призводять до того, що в алкоголіка з'являється зумовлене відторгнення до випивки. Виникає зв'язок алкоголю з негайним дискомфортом. Випивка викликає сильну неприязнь.

Разом з тим, перенесення аверсивного навчання в реальних умовах відбувається не автоматично. Важливо проводити цю терапію в умовах максимально наближених до тих, коли алкоголік розпиває спиртне. Необхідно усю процедуру сп'яніння знімати на відеоплівку, а потім показувати вже тверезому клієнту до тих пір, поки він не скаже: "Досить, я надивився!".

Наведемо приклад аверсивної (шокової) терапії. Для того, щоб девіантні підлітки в США усвідомили свій негативний досвід, до них застосували шокову терапію. Кожного підлітка закріпили за малюком-комп'ютером, який народився від п'яних батьків. Зовнішній вигляд малюка такий: немає пальців, рихле тіло, тобто захворювання п'яного синдрому ще в утробі матері. Постійна збудливість малюка виснажує наркотично залежних підлітків, але його не можна залишити без догляду ні на хвилину. Все записується і порушення угоди веде до продовження терміну перебування у в'язниці цих підлітків. Результат такої аверсивної терапії в тому, щоб, задавши підліткам невеличкої психотравми, (доглядати комп'ютерного малюка-інваліда), не допустити більшої травми, (бути наркозалежним). У цьому випадку підлітки стали більше себе контролювати, замислюватися над власним майбутнім, не поспішали вживати наркотики, нормативно розмірковували про суть батьківства.

Більш м'яка форма аверсивної терапії, зокрема, до наркомана, який не бажає усвідомлювати себе саме таким - це відстрочити вияви турботи, любові до нього, не діяти у звичному комфортному режимі. Дати йому можливість осмислити те негативне, що відбувається в його житті, підвести до прийняття рішення про зміну деструктивної поведінки і почати конструктивно жити.

Використання цивілізованих прийомів аверсивної терапії є необхідністю, коли йдеться про адикції. Але треба дотримуватися головних двох умов щодо здатності її реалізації. По-перше -визначити домінуючу емоцію при впливі на особистість (страх чи любов). Потім простежувати динаміку переходу особистості, наприклад, від страху до любові. І навпаки, зменшуючи любов, вводити страх, щоб залишалося прагнення до любові. Відомо, що дружина письменника Куприна не вступала в інтимні стосунки, якщо чоловік не писав певної кількості сторінок. Уявіть собі, що він підкорявся таким вимогам дружини!

По-друге - це контролювати власну поведінку і клієнта, тобто психолог повинен бути спокійною, стійкою, толерантною особистістю. Не втрачати віру в позитивний результат навіть тоді, коли людина власноруч заганяє себе в самотність, ізоляцію.

Прикладом є лікар у повісті П. Коельо "Вероніка приймає рішення померти". Героїня зрозуміла, що життя, де всі дні одноманітні (без стресів, без нових вражень, без любові та ненависті), не має сенсу для неї. Вона прийшла до самотності, ненависті і до спроби самогубства. І тоді лікар приймає рішення про використання шокової терапії. Він сказав Вероніці, що їй залишилося жити недовго. Страх смерті почав активізувати прагнення до життя. Героїня стала уважніше ставитися до себе, людей навколо. Бажання любити було реалізовано з хлопцем, якого всі вважали безнадійно хворим на шизофренію. Любов дала наснагу до життя та здоров'я.

Інший герой цього автора став шизофреніком тому, що він відмовився від свого бажання займатися живописом на вимогу батьків. Автор застерігає, що будь-які випадки зрадити собі мають деструктивні наслідки. Єдине призначення людини - жити з іншими, але довіряти собі, турбуватися про себе. Коли особистість нехтує собою, вона вже не потрібна іншим людям.