Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Висновки очевидні. Є певні види роботи (редагування тексту, заповнення податкової декларації, аналіз поразок у коханні тощо), які вимагають домінування саме негативного настрою, який допоможе найліпше вирішити проблему.

Коли необхідна креативність (початок роботи на новому місці, робота над новою книгою, любов тощо), то треба підсилити позитивний настрій, бути поруч з альтруїстичними, надійними людьми.

Доведено, що вірогідність смерті чи інвалідності серед життєрадісних людей вдвічі менша. Позитивні переживання захищають від тяжких наслідків старіння. Оптимізм, згідно з М. Селігманом, продовжує життя й зміцнює здоров'я. Життєрадісні люди легше переносять біль, краще пізнають небезпеку, турбуються про власне здоров'я та вміють інтегрувати негативні переживання. Ось чому ці люди більш вдячні за добро, виявляють більше співчуття, швидше звільняються від образ.

Душевний спокій, поміркованість, творчість в різних сферах буття як усвідомлений баланс позитивного й негативного, робить нас стійкими, гармонійними особистостями. Переживання особистісних дисгармоній на середньому та високому рівнях амбівалентності є непатологічними відхиленнями в розвитку особистості. Вони виявляються як наслідок травмувальних обставин, кризових ситуацій. Середній рівень вияву амбівалентності особистості можна назвати загалом як слабо диференційований, спрямований на групові цінності. Люди прагнуть до маніпуляцій, соціальної бажаності, завжди шукають підтримку, щоб бути успішними, бажають бути "як всі", в натовпі. Уникнення розуміють як стабільність, спокій, за що віддають свою свободу вибору й відповідальність іншим. Це конформно-амбівалентні особистості, які тривожаться щодо власної компетентності; вони мало довіряють собі, неспроможні турбуватися про себе й неадекватні у стосунках з іншими людьми.

Зазначимо, що специфіка середнього рівня особистісної амбівалентності у тому, що динаміка від високого рівня до низького без нього неможлива. Власні ресурси цього рівня особистість використовує залежно від руху до конструктивності чи, навпаки, до регресу, тобто високого її рівня. Вищенаведена характеристика середнього рівня особистісної амбівалентності стосується саме руху в напрямку до високого дисгармонійного.

Як саме реалізується перехід від середнього до низького гармонійного рівня особистісної амбівалентності?

Наведемо дію феномену "вище середнього" для ліпшого розуміння відповіді на поставлене запитання. Феномен "вище середнього" підсилює оптимізм та прагнення особистості досягти гармонії. Він начебто гарантує людині успіх у будь-якій сфері життя. В американській психології почали вивчати феномен "вище середнього" (Harter, 1990). Сутність Його в тому, що люди, порівнюючи себе з іншими, вважають себе здебільшого вище середнього (70% респондентів).

Згідно з поглядом цього автора, це підтверджує схильність до виправдання самого себе. Люди намагаються показати більш яскраво свої сильні сторони, а недоліки замовчують чи особливо не підкреслюють. Відтак люди починають сприймати самих себе дещо краще, ніж вони є насправді. Ось чому робиться висновок людиною, що її Я - в усьому вище середнього.

Зазначимо, що ця закономірність виявляється не тільки в успіхах-поразках, а й у міжособистісних, групових стосунках. Зокрема, різні групи чи окремі їхні члени сприймаються як продовження себе (друзі, члени сім'ї, соціальні групи) при порівнянні з чужими.

Щасливі у шлюбі сприймають свого чоловіка (дружину) як людину, що має здібності вище середнього.

Ми не поділяємо вищенаведений погляд на феномен "вище середнього", що трактується виключно негативно.

Для цього розглянемо фактори, які підсилюють феномен "вище середнього": неоднозначність розуміння якостей особистості, тенденціозність пам'яті, атрибуція доказів. Вони є амбівалентними, з Нашої точки зору, за змістом.

По-перше, люди, порівнюючи себе з іншими, визначають, що таке, наприклад, успіх, мудрість, підсилюючи при їхньому розкритті те позитивне, що для них характерно, а негативного -уникають. Потім людина дає своє тлумачення терміна і пояснення життєвої ситуації так, щоб показати саму себе з найкращого боку.

Варто констатувати, що описаний фактор діє як амбівалентність особистості середнього рівня, де позитивне домінує над усвідомленим негативним. Більш того, конкретні ситуації аналізуються відповідно до позитивних спрямувань.

По-друге, вибір відповідної інформації пам'яттю, тобто її вибірковість: вона актуалізує ті епізоди, де людина була успішною і водночас не усвідомлює тих, коли вона була неуспішною. Іншими словами, підтверджується власна установка шляхом пошуку в пам'яті відповідних епізодів.

Зазначимо, що і в цьому випадку діє особистісна амбівалентність середнього рівня: підсилюється одна бажана протилежність, а інша - не усвідомлюється.

По-третє, атрибуція (інтерпретація) життєвих ситуацій така. Успіх пояснюють власними внутрішніми якостями (здібностями, навичками, винахідливістю тощо). Невдачу, навпаки, розглядають як наслідок зовнішніх факторів, що зменшує їхню значущість.

Визнаймо, що і в цьому разі діє амбівалентність особистості середнього рівня тому, що підсилюються при атрибуції життєвих ситуацій саме внутрішні якості як позитивні, але зовнішні певною мірою нехтуються.

Підсумовуючи короткий опис факторів, які забезпечують людині підсилення самоустановки успішного і здібного вище середнього, треба пояснити таке: навіщо людям потрібно бути кращими за інших?

Культура (індивідуалістична, колективістична) зумовлює це прагнення людей.