Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

В індивідуалістичній культурі (зокрема, культурі США) основну увагу приділяють тому, як людина може виділитися з групи. І тому людям приємно, коли вони перевершують усіх навколо.

У колективістичній культурі (наприклад, більшість країн Азії) домінує установка бути як всі в ім'я збереження групової гармонії. Підкреслення своєї зверхності виокремлює людину з групи і порушує нормативність стосунків.

З вищеописаним поглядом важко повністю погодитися тому, що культура також зазнає змін. Звичайно, зміни мають поступовий характер, але впливають на внутрішній світ особистості. Так, наприклад, глобалізація в світі змушує у діловій сфері покладатися і на власну самоефективність.

Командний успіх складається з індивідуальної діяльнісної самоефективності незалежно від культури. Водночас соціальна самоефективність значно більше залежить від типу культури. Наприклад, японці не кажуть категорично "так" чи "ні". Американці, реалізуючи установку на впевненість, твердо це говорять. Адже відомо, що обидві ці держави мають високорозвинену економіку, незважаючи на специфіку вияву соціальної самоефективності.

Отож, приписувати психологічний феномен "вище середнього" лише людям західної системи цінностей буде неправильно.

Обговорімо ще одну сторону цього психічного утворення -вплив на подолання вікових, особистісних криз та важких життєвих ситуацій.

Авторка цієї книги звернула увагу на таке психічне утворення саме тому, що вже знала його. Пригадується підлітковий вік, бажання бути зовні привабливою по-дорослому і водночас страх, що не е такою зараз. Запитала про це свого тата і отримала відповідь: "Ти - вище середнього, якщо будеш розумною!" На жаль, батька не можна ще раз запитати про те, що він мав на увазі, коли так говорив.

Адже доказом того, що я зрозуміла його правильно, був вплив на моє життя цих слів. Зокрема, коли я опинялась у важких життєвих ситуаціях, то слова батька давали сили долати труднощі буття. Дійсно, треба було стати лише розумною в стресовій ситуації і бути - як завжди - вище середнього!

Певні діагностичні методики, психотехніки в сучасній психології спрямовані на те, щоб досліджувані обирали шкалу саме вище середнього як ознаку нормативності.

Ми навели приклад та актуалізували певні знання задля того, щоб зробити висновок про існування універсального психологічного феномену "вище середнього". Нами обґрунтовані фактори, що забезпечують утворення цього психічного явища, котрі перебувають у динамічному вимірі як вияви особистісної амбівалентності середнього рівня. Іноді ми створюємо те бажане (вище середнього), чого ще не існує, але обов'язково буде. Це оптимістичне бачення світу!

Високий рівень амбівалентності утворює дисгармонійну особистість, тобто її віддзеркалення себе, оточення завжди спотворене - чи рожеве, чи чорне (межова толерантність або інтолерантність, агресія або поблажливість). Це високоамбівалентні особистості, які набули руйнівних залежностей, що гальмують особистісне зростання. Додамо, що амбівалентна особистість не може себе реально усвідомити, їй складно виявляти самоефективність, турботу про себе. Про це ми розглядали більш глибоко в підрозділі про інфантильні залежності.

Наш напрям дослідження буде неповним, якщо репрезентувати лише вияви високоамбівалентної особистості, на що ми спрямовували свій науковий пошук. В попередніх підрозділах цієї книги ми розкривали їхні руйнівні впливи на особистість (шизоїдну, депресивну, істеричну, застрягаючу).

Навпаки, гармонійна особистість з низькою амбівалентністю уміє невимушено жити, довіряє собі, турбується про себе, приймаючи все, що теперішній час їй пропонує. Вона в різних сферах життя самоефективна, оптимістична.

Але це не означає, що гармонія виникає автоматично на низькому рівні суперечностей. Гармонія як збалансоване подолання амбівалентності є досконалою рівновагою, внутрішнім порядком, який, безумовно, не є непорушним.

За поглядами Т.М. Титаренко, гармонійна людина гнучко адаптується до внутрішніх і зовнішніх змін. їй неважко приходити до злагоди із самою собою, іншими людьми, світом загалом. Вона переживає стан ладу - ладу і з собою, і з певними соціальними нормами [151, с 179].

Ось чому ми приділяємо увагу саме особистісній амбівалентності гармонійного конструктивного виміру. Вона є стійким особистісним утворенням, завдяки здатності особистості переживати довіру до себе, турбуватися про себе та інших, бути само-ефективною, вміти адекватно саморозкриватись і в цілому мати особистісну ідентичність.

У цьому напрямі проведені такі продуктивні дослідження в юнацькому віці: турбота про себе (І.В. Михайлова), мотивація досягнення (С.В. Воронова), довіра до себе (Н.О. Єрмакова), саморозкриття (О.Д. Карнюхіна), самоефективність (В.В. Лукяненко), особистісна ідентичність (О.М. Ічанська).

Особистішими детермінантами гармонійної збалансованої амбівалентності є оптимізм, суверенність особистості та конструктивне подолання стресових ситуацій (копінг-механізми).

Розглянемо оптимізм - детермінанту особистісної амбівалентності - як психічне утворення, що сприяє інтеграції суперечностей в реальному житті Доцільно навести з початку нашого дослідження думку М. Селігмана про місце "негативного мислення" саме в проблемі оптимізму: "Головне в мистецтві оптимізму є здатність говорити собі деструктивні речі, коли настають поразки" [136, с. 29]. Саме це зупиняє безпорадність. Треба бути готовим не лише до руху вперед, а й поважати власний відступ (регрес), який необхідний для того, щоб "повернути собі власні можливості, побачити ситуацію з погляду переваг безпеки, і повернутися до попереднього рівня розвитку, на якому особистість відновлює довіру до себе, необхідну для подальшого розвитку. Дуже важливо усвідомлювати прагнення до зростання і в регресивні періоди, не забувати про власний самоконтроль, що визначає самотворення.

А. Маслоу вважає природу людини оптимістичною:" Особистість більше схильна відчувати, що життя в цілому розумне... існують краса, захоплення, чесність, божественність, істина та повнота сенсу, що життя само по собі цінне. Тоді суїцид і бажання смерті стає неприйнятним" [95, с 93]. Саме тому, що позитивні емоції нейтралізують негативні, вони їх інтегрують свідомо без захисних механізмів.