Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

> Не грайте ту роль, яка нав'язується іншими людьми, впевнено виходьте з маніпуляції.

> Взаємодійте з сучасністю, приймайте зміни конструктивно, адаптуйтесь до них, не створюйте внутрішньої віртуальності.

> Спирайтесь на власні ресурси, кваліфіковану допомогу, а не на диво, одужуючи від інфантильних залежностей!

Отже, ми довели важливість обґрунтування оптимізму як особистісної детермінанти, що впливає на збалансованість амбівалентності особистості та зумовлює її гармонійний розвиток. Оптимізм - це свідома установка на позитивне і конструктивне самотворення з переживанням надії на себе та інших людей. Разом з тим, не можливо мати гармонійної амбівалентності особистості без впливу особистісної (психологічної) суверенності як реальної свободи, що спрямовує людину на інтеграцію суперечностей.

С.К. Нартова-Бочавер розуміє особистісну суверенність як здатність людини контролювати, захищати і розвивати власний психічний простір, побудований на узагальненому досвіді успішної автономної поведінки [106, с. 11].

Психологічний простір є стійкою характеристикою особистості. У стабільні періоди життя психологічний простір прагне до рівноваги, в критичні періоди межі втрачають свою міцність, а особистість іде по регресивному шляху з ознаками високої амбівалентності. Коли особистість долає кризу, межі змінюються та стають міцними.

Психологічний простір переживається як збереження чи порушення меж, що виявляється у впевненості чи тривожності. Простір з цілісними межами є суверенним, коли особа може підтримувати власну автономію, з порушеними межами -депривований, коли стає неможливо впливати на взаємини зі світом.

Інакше кажучи, особистісна суверенність - це автономія психологічного простору. Цінність для нашого дослідження цього підходу в його ненасильницькому, прагматичному розумінні самодетермінацІЇ особистості. Суверенність репрезентується в психологічному просторі в єдності своєї тілесності, територі-альності, власних речей, звичок, часовому режимі, соціальних контактів, цінностей, установок, смаків.

Власне тіло - це перший вимір психологічного простору особистості, який виникає в онтогенезі. Людина відкриває його раніше від будь-якої реальності і вчиться ним користуватися завдяки розвитку сенсорики, моторики. Це основа особистісної ідентифікації. Тілесність в ЇЇ різноманітних виявах (харчова поведінка, секс, комфортність пози, зручність одягу) може сприйматися з високою амбівалентністю як те, що знаходиться в постійній боротьбі чи взагалі за межами психічного простору. Дитина, яка не відкрила і не прийняла власного тіла, не здатна до самоприйняття. Вона не спроможна до встановлення тривалої, надійної прихильності, безумовної любові. Ось чому розвивається нечутливість до тілесності, а в дорослому житті - десексу-алізація чи інфантильні залежності в інтимній сфері життя.

Наступна складова психологічного простору особистості -суверенність території, Проксеміка - частина соціальної психології, де вивчається проблема розташування людей один відносно одного в просторі.

Якщо тіло відкриває людині саму себе, то територія визнає факт існування інших людей. Територіальність - це певна площа в домашньому середовищі, яку людина вважає особистою і безпечною для себе (кімната, квартира, дім). В широкому розумінні - це ідентифікація особистості з місцем як базою життя. Дім як особистісна територія в світовій культурі, зокрема психоаналізі, вивчається як спосіб самовираження особистості та захисту від травмувальних впливів.

Людина відчуває себе іншою, коли змінює місце життя, зокрема подорожує. Психотерапевтичний вплив подорожування завжди визнавався ефективним засобом самопідтримки, самозмін, коли людина долає вікові чи/і особистісні кризи. Отже, територіальність фіксує соціальну ідентичність, можливість працювати, контролювати інтенсивність соціальних контактів, інформації та здійснювати психологічну реабілітацію.

Суверенність власних речей (артефактів) демонструє потреби особи. Речі мають різний ступінь інтимності по відношенню до володаря. Наприклад, великий дім, яхта - ознаки високого статусу, одяг - емоційної захищеності. Уніформа (армія, в'язниця) пов'язана з насильницькою деіндивідуалізацією.

Гроші, машини, комп'ютери, мобільні телефони - предмети самоствердження. Подарунки відображають те, яким бачить вас той, хто дарує. Шопінг-терапія підсилює самоповагу у певної групи людей, які переживають кризу розлучення, втрати чогось цінного. Отже, власні речі є засобами діяльності, самопрезентації, самоствердження, стихійної психотерапії, маркером власної території.

Звички як стереотипи суверенності часового режиму. Вони є частиною психологічного поля. Депривація звичок виражається у зміні темпу, у перериванні чи в порушенні порядку дії. Повага до звичок людини виражається в наданні їй можливостей завершити розпочату справу, не перериваючи її. Порядок дій часто є позначенням соціального статусу (хто пройде першим, займе першим місце, набере ложкою салат і т.п.).

Особливо важливо для зрілого віку дотримання звичок. Діти, люди похилого віку легше переносять те, що режим їхнього життя визначають не вони. Люди зрілого віку переживають як особливо принизливе, наприклад, коли діти заважають батькам реалізувати власні плани, не лягаючи вчасно у ліжко. Отже, звички є складовою передбаченості, відокремлюють територіальний вплив за часом, визначають соціальний статус через першість підпорядкування.

Суверенність соціальних зв'язків - необхідна умова формування вибірковості, психологічної інтимності І основа толерантності. Порушення суверенності у встановленні соціальних зв'язків призводить до відчуження або до симбіотичної залежності. Людина, яка не збудувала соціальних зв'язків, у якої порушені Їхні межі, сприймає інших як чужих, що, своєю чергою, породжує різні варіанти ксенофобій.

У племені екуана південноамериканських індіанців дитину глибоко поважають І вважають її гарною у всіх відношеннях. Немає таких понять, як "гарна" чи "погана" дитина. Все, що вона робить, вважається діями правильної істоти, тобто суверенної. Дорослі не відмовляють у допомозі дитині, але не нав'язують ЇЇ.

Важливість цього відкриття в тому, що суверенність соціальних зв'язків дітей - дорослих веде до гармонії та щастя.

Разом з тим, у розвинутих суспільствах б'ють у сім'ї дитину, яка, ставши дорослою, теж б'є власних дітей. Порушені межі суверенності соціальних зв'язків, насамперед системи "батьки-діти", руйнують особистісну суверенність.