Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

В. Франкл у своїх дослідженнях довів, що відсутність сенсу життя породжує вже в юності стан "ноогенного неврозу - переживання пустоти, що призводить до виникнення думок про самогубство або до самого самогубства.

Потяг до пошуку та реалізації людиною смислу життя В. Франкл розглядає як природжену потребу, притаманну всім людям, як основний двигун розвитку особистості. Він узагальнив основні шляхи, за допомогою яких людина може зробити своє життя осмисленим: по-перше, це те, що людина дає світу (творчість та її результати); по-друге, це те, що людина бере від світу (переживання цінностей); по-третє, позиції, які людина обирає відносно того, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити.

Отже, дитині в сім'ї необхідно раніше чи пізніше вирішити проблему власної оцінки свого існування. Важливо звільнитися від минулого: визначити, що було не так, ще раз пережити ті ж почуття і, нарешті, залишити їх. Необхідно подолати фактор залежної любові (високий рівень амбівалентності) в сім'ї і побачити людей навколо нас в реальному вимірі.

Необхідно зрозуміти, які схеми були закладені в сімейних стосунках, тому що саме це обплітає наш мозок, ніби колючий дріт. Індивід не лише сприймає, а й відтворює саме ці схеми. Ось чому людина користується хибно засвоєними схемами взаємин в поведінці до тих пір, доки їх не усвідомить.

Подібно до того, як властивістю птаха є потреба літати, так властивістю людини є потреба знайти себе, а відтак, звільнитися від "солодких кайданів" залежної любові і бути відкритою для майбутнього самостійного і відповідального дорослого життя.

Л. Ешнер, М. Маєрсон рекомендують дітям подолати взаємозалежність за допомогою таких порад: навчитися відчувати життя; не забезпечувати батьків інформацією проти себе; припинити суперечку про те, хто був правий у родині; прийняти тільки ту допомогу батьків, за яку готові нести відповідальність; ризикувати бути успішними; остерігатися старих казок на новий лад (маніпуляції); розмовляти з батьками відверто.

Психокорекційна робота з батьківською сім'єю з урахуванням вищезазначених умов особливо ефективна в юнацькому віці, зокрема в студентські роки, коли актуалізується потреба в близькості поза межами сім'ї.

С Гледдінг у книзі "Психологічне консультування" зазначає, що "...студенти повинні досягти певної форми незалежності від своїх батьків і сімей у процесі становлення своєї власної ідентичності шляхом індивідуалізації" [39, с. 521]. Він встановив кореляцію між адаптацією студентів коледжу і прихильністю до батьків.

Найбільш сприятливими виявилися такі стосунки з батьками, які побудовані на довірі. С. Гледдінг назвав таку прихильність безпечною.

Автор підкреслює, що, допомагаючи студентам конструктивно вирішити проблему відокремлення-підтримання стосунків з сім'єю, персонал студентських служб сприяє покращенню загальної адаптації студентів і підвищенню їхніх досягнень в коледжі і поза ним.

Важливо поєднувати методи психокорекції та елементи психологічної освіти, щоб юнаки і дівчата усвідомили суть проблеми, мали 6 бажання змінити свою залежну любов у сім'ї і одночасно -отримати підтримку і закріпити свої прагнення до самостійності та компетентності.

Необхідно не тільки засвоювати нове, але й переучуватися, відмовляючись від минулих знань. На поведінку накладають свій відбиток батьки та культурне середовище, в якому людина виросла. Неабияке значення має і минулий досвід душевних переживань. Нове завдання для молодої людини - оволодіти секретами формування стосунків, в основі яких лежать безумовна любов і взаєморозуміння.

Форми роботи з батьківською сім'єю можуть бути різноманітними. Саме тому, що здібності в юнацькому віці зросли в інтелектуальній, емоційно-вольовій і поведінковій сферах особистості, це е можливістю почати на першому етапі психокорекційну роботу з інтрапсихічною переробкою сімейних ситуацій у методиці "Подорож додому" (вперше описав таку психотерапію М. Боуен у 1967 році). Для того, щоб ця методика була максимально ефективною, треба попередньо прочитати лекцію, рекомендувати спеціальну літературу, провести дискусії, бесіди, індивідуальні консультації з бажаючими зменшити високу амбівалентність у стосунках з батьками.

Психотехніка "Подорож додому" проводиться як вільна ретро-спектива в минуле нашого життя з подальшим його самоаналізом. Інструкцію до цієї методики треба поділити на два етапи: спочатку записати всі конкретні випадки свого життя, які зробили вас щасливими, а потім випадки, коли ви переживали злість, ворожість, агресію.

Коли ця робота буде зроблена, проаналізуйте записані вами життєві ситуації і доведіть чи спростуйте взаємозалежність (залежну любов) вашої сім'і.

Цю методику можна використовувати як в індивідуальному консультуванні, так і в груповій роботі.

На другому етапі психокорекційної роботи з батьківською родиною варто підсилити цілеспрямований аналіз свого життєвого шляху у взаємозалежності з виявами високої амбівалентності, використовуючи методику "Автобіографія". Інструкція до неї може бути такою. "Усвідомте своє минуле, теперішнє під кутом своєї залежної любові в сім'ї та напишіть це у формі автобіографії".

Цю методику використовують як в індивідуальній, так і в груповій психокорекційній роботі.

Третій етап психокорекційного впливу - інтерпсихічний: лист до батьків, а потім і реальні бесіди з ними. Дівчата і юнаки виявляють у цих формах роботи, що вони підтримують сповнені любові стосунки з батьками і приймають на себе всі труднощі, відповідальність незалежного життя. Вони реально втілюють у життя проактивну поведінку, яка є наслідком свідомого вибору та ґрунтується на власних мотивах і цінностях. Необхідно усвідомлювати вияви протилежної поведінки - реактивної, яка характеризується автоматичною чи наперед запрограмованою реакцією на певну подію чи вплив зовнішнього середовища.

Говорити щиро з батьками не означає зібрати всі образи і згадати, як вони вас надмірно опікали, а значить і контролювали, вимагати каяття.