Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

Третя причина відчуження батька від сім'ї спричинена фізичною вадою або розумовою відсталістю. Ніяка вада сама собою не позбавляє права у чоловіка бути батьком. А для цього необхідно, щоб люди, які його оточують і люблять, регулювали Його діяльність та поводились так, щоб збільшити інтенсивність взаємозв'язку хворого батька з дітьми та дружиною.

Третій чинник, що спричиняє залежну любов у сім'ї - конфлікти батьків. Нерідко батьки втягують своїх дітей у дорослі конфлікти. Діти, досягнувши певної вікової межі, можуть перейняти радше гірші, ніж кращі, якості кожного з батьків.

Опинившись "посередині" між батьками, вони намагатимуться віднайти себе в емоційному відчуженні. В інших сімейних конфліктах діти можуть залишатися залежними і після того, як стають батьками самі. Іноді вони вважають себе своєрідним "клеєм", що стримує батьків у шлюбі. Тоді вони насправді жертвують власним життям заради стосунків батьків. Щоб уникнути такої залежності, батьки та діти повинні з'ясувати, що відбувається, і почати здійснювати рішучі кроки, щоб налагодити свої стосунки.

Діти в таких сім'ях потребують чіткого усвідомлення того, що вони не відповідальні за проблеми своїх батьків. Лише батьки можуть вирішити, якими будуть їхні подальші стосунки. В одному вузі Києва, де я працювала, побачила свою студентку Н., яка була п'яною, ходила по коридору навчального закладу і плакала так, щоб її "всі бачили". Студент В., який був поруч, її втішав, бо мав таку ж проблему (батьки розлучаються) і просив мене надати їм консультацію, щоб "було не так боляче".

Ця студентка випила чимало вина для того, щоб її виключили із вищого навчального закладу, і батьки, на її думку, обов'язково помиряться. Отака напівдитяча аргументація! Перший і, сподіваюсь, останній раз я консультувала людей у стані сп'яніння, але дуже задоволена кінцевим результатом. Наступного дня консультація була продовжена. Мої студенти усвідомили ситуацію, зокрема, наслідки залежної любові.

Четвертий чинник залежної любові у відданих сім'ях - особливі обставини, які можуть спричинити надмірне втручання в життя дитини з боку батьків: розлучення чи смерть чоловіка (жінки); мати, яка працює; фізично чи психічно неповноцінна дитина; стосунки з єдиною чи наймолодшою дитиною.

Діти унаслідок розлучення батьків або смерті одного з них можуть потрапити у пастку залежної любові. Психічна травма і гнітючі почуття часто супроводжують процеси розлучення. Мати знає, що розлучення було важким для дітей і тому вона намагатиметься компенсувати це. Наприклад, мати може стати найкращим другом, і дитина буде довіряти їй свої таємниці, ділитися своїми почуттями. На жаль, ця надмірна увага з боку матері зробить як дитину, так і саму жінку надзвичайно взаємозалежними.

Ті матері, які долають цю складну ситуацію, приходять до висновку, що вони не можуть водночас виконувати і функцію батька. Вони ніколи не зможуть компенсувати дитині відсутність батька, не переживають провину та намагаються любити дітей та заохочувати їх вчитися дбати про себе.

Матір, яка працює, виконує свої обов'язки на роботі, а потім і вдома. На жаль, багато чоловіків в нашому суспільстві не несе рівних навантажень щодо ведення домогосподарства чи виховання дітей. Така ситуація веде до виснаження жінок, у яких спостерігається тенденція виправдовувати інфантильність поведінки своїх дітей, оскільки вони бояться, що, можливо, вони не є гарними матерями: "Для того, щоб "розплатитися" за свою постійну відсутність, вони купують дітям подарунки, занадто багато їм дозволяють, потурають будь-яким їхнім бажанням, наскільки б шаленими вони не були" [186, с. 54].

Батьки дитини, яка є психічно чи фізично неповноцінною, найчастіше потурають, балують, поводяться з нею як із маленькою або ж дозволяють незрілу поведінку. Така особлива увага насправді калічить та травмує дитину. Однак діти з подібними вадами здоров'я можуть виявляти більше самостійності та відповідальності, ніж дорослі від них очікують.

Батьки, які мають справу з наймолодшою або з єдиною дитиною, можуть таку дитину балувати більше, ніж інших. Єдина дитина в сім'ї має ті ж самі труднощі, що й наймолодша дитина, оскільки відображає єдиний зв'язок батьків із молодшим поколінням, яке зараз дорослішає. Проте батьки повинні бути обережні, бо їхнє надмірне втручання в діяльність дитини сприятиме створенню умов для залежної любові. Звичайно, до своїх дітей необхідно виявляти любов, однак формувати у них самостійність і різнобічний соціальний досвід, пам'ятаючи про таке: щоб любити сильніше, треба любити трохи менше.

Існують й інші модифікації сімейної залежної любові Зокрема, головну роль відіграє батько, який надмірно дбає про дітей разом з дружиною і втручається у їхнє життя, робить занадто багато для них У деяких сім'ях батько занадто турбується про дитину і дружину, яка залишається байдужою, а бабуся та дідусь, спілкуючись зі своїми дорослими дітьми, намагаються "навчати" їх, як треба виховувати онуків.

Надмірна любов до онуків може бути останньою несвідомою спробою задовольнити свої потреби і самоствердитися через близьких людей. Туга за любов'ю і визнанням, які не реалізувалися при вихованні своїх дітей, активізують задушливу гіперопіку онуків.

Освоєння прабатьківського статусу вимагає вироблення нової особистісної позиції. Провідна роль бабусі та дідуся полягає у передачі сімейних традицій та цінностей, що сприяє формуванню сімейної ідентичності підростаючого покоління. Високоамбі-валентне деструктивне ставлення до онуків є виявом особистісної незрілості та неготовності до ролі бабусі та дідуся, яке виражається у відмові ("дитина ваша") чи узурпації батьківської ролі.

А.І. Захаров вивчав негативний вплив авторитарних бабусь на виховання онуків-першокласників, що мають труднощі у навчанні. "Потрібно відзначити особливу роль бабусь, що зменшують до мінімуму активність дітей своїми нав'язливими настановами, наказами і заборонами. Вони авторитарно насаджують своє розуміння, свій стиль життя. їхня переконаність у своїй правоті не піддавалась логічним запереченням" [54, с. 82]. Одностороннє домінування бабусі в сім'ї є тим чинником, що збільшує імовірність невротичних реакцій у дітей та перешкоджає їхній соціально-психологічній адаптації до шкільного навчання.

Підкреслимо, що українські бабусі та дідусі виконують активну роль. Бабусі-жертви відмовляються від професійної діяльності, обмежують розваги, дружнє спілкування. Періодично вони переживають незадоволення, роздратування за недостатню вдячність близьких Амбівалентність в системі стосунків "дитина-дідусі і бабусі" пов'язана з почуттям неоціненої самопожертви у прабатьків і пасивністю з боку онуків.

Отже, ми розглянули чинники виникнення залежної любові, яка супроводжувалася суперечливими виявами не лише любові, а й ненависті, тобто виявами амбівалентних взаємин у відданих родинах.

Найпарадоксальнішим є те, що матері й батьки у таких сім'ях сподіваються, що їхні діти досягнуть великих успіхів. У відданих сім'ях з високою амбівалентністю взаємин діти не готові самостійно розпочати своє власне життя і відокремитися від мами і тата. Дорослі діти стають емоційно ослабленими, перетворюючись на "велику дитину", яку легко впізнати за такою головною рисою - сильна залежність від своїх батьків або від іншої людини, яка замінює їх. Така залежність може охоплювати допомогу по господарству, грошову або емоційну підтримку.

Багато "дорослих дітей" стають настільки залежними, що не можуть нічого зробити без допомоги своїх батьків. Вони вважають, що неспроможні самостійно досягнути певного успіху в роботі чи налагодити дорослі стосунки. Ці "великі діти" завжди дивляться через плече своїх батьків, очікуючи вказівок, підтримки, схвалень. Вони залишаються жити з батьками і зберігають з ними такі ж відносини, які були в дитинстві.

Звичайно, життя вносить свої корективи, "великі діти" можуть вороже ставитися до своїх батьків (ділять житло, намагаючись жити окремо). Наприклад, єдина донька, якій біля сорока років, розміняла батьківську квартиру і стала жити окремо. Цілком природно, що жінка відчувала, що в її житті не все гаразд: немає ні кар'єри, ні друзів, ні сім'ї. Оскільки вона не могла себе забезпечити матеріально, мати-пенсіонерка приносила кожної суботи сумку з харчами, телефонувала, залишала сумку під дверима, бо в квартиру її дочка не пускала.