Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

Г. Айзенк також відзначає, що особистість може бути відображена на шкалі з полюсами "повна інтеграція" та "повна дезінтеграція". Проте між цими полюсами є численні градації, які характеризують цілком реальних людей. Тому особистості відрізняються за ступенем інтегрованості (від повної до часткової і незначної). Інтегрований тип переважно зорієнтований на внутрішній світ, а неповно орієнтований - на зовнішній [5, с. 41-42].

Ці погляди певною мірою підтверджує концепція К. Домбровського і Т. Яценко, яка стверджує, що наближення до психічного здоров'я полягає у проходженні індивідом періодів позитивної, часткової вторинної і глобальної інтеграції [ 192, с. 5].

Окреслене розуміння особистості видається перспективним з огляду на динамічність системи "інтеграція - дезінтеграція" особистісної амбівалентності, яка обґрунтована в дослідженнях Л.М. Собчик, Ф. Рімана.

Л.М. Собчик виділяє такі типи особистості: конкордантно-нормальний (гармонійний, інтегрований, збалансований, адаптований); дискордантно-нормальний (дисгармонійний, частково-інтегрований, незбалансований, адаптація вимагає великих зусиль); психопатичний як погранична норма (незначно інтегрований, частково дезадаптований); психічнохворий (дез-інтегрований, дезадаптований) [145, с. 39-41]. Авторка пише: "Якщо різноспрямовані тенденції наявні повноцінно, то внутрішня структура особистості буде конфліктною, а самоконтроль - не завжди успішним і результативним. Зовні гармонійна особистість може виявитися дискордантною, якій зовнішні атрибути нормативної поведінки даються ціною значного емоційного напруження ... Це може конкретизуватися у спалахах поведінкових реакцій" агресивних учинків" [145, с. 28].

Вочевидь такі, загалом нормальні, особистості потребують профорієнтації, індивідуалізованого педагогічного і кадрового підходу, соціальної реадаптації.

Л.М. Собчик також визначає поняття амбітендентності: це - єдність внутрішньо вагомих протилежностей, які формують дискордантний тип особистості, котрому властивий нормативний стиль поведінки на тлі неймовірно великих зусиль, що призводить до розвитку дискордантної амбівалентності як характерологічної властивості. У дискордантних особистостей не виникає повної інтеграції гострих амбівалентних протилежностей на противагу конкордантним. Більш того, дезінтеграція цих протилежностей спричиняє виникнення психічних деформацій [146, с 28].

Отже, треба розрізняти три рівні особистісної амбівалентності: конкордантно-гармонійну (протилежності повністю інтегровані), дискордантно-дисгармонійну (протилежності частково інтегровані), патологічну (протилежності дезінтегровані та актуалізуються почергово).

Окреслений концептуальний підхід простежується в теорії особистісної дисгармонії німецького психолога і психотерапевта Ф. Рімана [128], згідно з якою всі люди, у тому числі психічно здорові й хворі, поділяються на чотири основні типи: шизоїдний, депресивний, нав'язливий та істеричний, у яких амбівалентність найбільш стійка.

Учений ґрунтовно аналізує дискордантну амбівалентність у цих типах особистості як протиставлення свідомої потреби і неусвідомленого страху, котрий виник на підвалинах іншої потреби.

Амбівалентність шизоїдноїособистості, за Ф. Ріманом, - суперечність потреби у самозбереженні зі страхом перед потребою самовіддачі (довірою, дружбою, любов'ю). Самотність стає звичною її квазіпотребою, незадоволеність якої супроводжується інтолерантністю (жорстокістю, ворожістю, цинізмом, нігілізмом).

За цією спробою приховатися від страху, на думку Ф. Рімана, може стояти сильне прагнення до близькості, довіри, любові та взаємності [128, с. 74]. Шизоїдів називають "розщепленими людьми" (Л.С Виготський, Е. Кречмер, Ф. Ріман), коли окремі психічні явища чи функції, що діють спільно, починають діяти ізольовано, навіть один проти одного. При цьому Л.С. Виготський підкреслював, що "здатність до розщеплення є особливістю як нормальної, так і хворої психіки" [33, с. 282]. У контексті зазначеного для нормальної дискордантної шизоїдної особистості властива дезінтеграція, коли не вдається злиття амбітенденцій, проте ці суперечності, взаємодіючи, трансформуються у посилену провідну потребу в самозбереженні цілісності "Я", що веде до самотності.

Інтолерантність шизоїди их особистостей збіднює палітру виразних середніх, стриманих тонів і поділяє світ лише на чорне та біле. Так, наприклад, вони звертають увагу на те, що зазвичай не є значущим для інших. Ці люди інтерпретують усе навколо них як зовсім не випадкове, намагаються це збагнути, втрачаючи невимушеність, що завдає їм страждання та занепокоєння.

Амбівалентність досягає різної інтенсивності, і тому особистості з шизоїдним розвитком від здорових дискордантних можуть перетворитися, на думку вченого Ф. Рімана, на людонена-висників, стати патологічними особистостями.

Показовою для характеристики дискордантних особистостей є потреба в прийнятті та агресії. Для шизоїдів особливо складно вступати в міжособистісні стосунки, зокрема, дружбу, любов, які вони розглядають як загрозу їхній незалежності. Для цих людей нерідко характерний значний інтелектуальний розвиток при емоційній інфантильності, тому немає делікатності та виваженості у людських стосунках, що створює проблеми при спробах установити близькі контакти з людьми.

Шизоїдна проблематика може бути підсилена або пом'якшена до того, як порушення стають очевидними. Наприклад, у дитини є труднощі в спілкуванні з однолітками, і вона не знаходить собі товаришів, почуває ворожість до інших, зокрема, коли в пубертатному Віці ухиляється від контактів із протилежною статтю.

Юнацький вік ще більше загострює інтолерантність цієї особистості Сексуальні устремління і страх перед близькістю набирають різних форм: відщеплення сексуального потягу в чистому вигляді, коли партнер - лише засіб для досягнення статевого задоволення, висока амбівалентність між любов'ю і ненавистю, коли глибокі сумніви в своїй здатності любити переносяться на партнера.

Емоційна холодність може стати екстремальною, призводячи до вибору як сексуального партнера зовсім маленьких дітей або людей набагато старших, що нерідко закінчується зґвалтуванням і отриманням насолоди від убивств. Іноді придушена здатність до дружби, кохання проривається у крайніх формах ревнощів.

Отож, шизоїди надзвичайно чутливі до всього, що загрожує їхній свободі. Водночас вони вдячні, якщо партнер скромно і ненав'язливо виявляє до них симпатію, дружбу, любов. Шизоїди своєрідно переживають агресію, розглядаючи її як звільнення від залежності. їхня агресія позбавлена почуття провини, вона неконтрольована, призводить до насильства, ворожості, презирства до людей, їм байдуже до переживань Інших. Позбавлені сентиментальності, вони ненавидять усе нестійке, незрозуміле і занадто емоційне.

Ф. Ріман пише, якщо з шизоїдами протягом тривалого часу підтримувати постійні контакти, сповнені симпатії і доброзичливості, прірва в їхніх міжперсональних зв'язках зникає, дає можливість інтеграції їхній агресивності й адекватного спілкування з ними [128, с. 55].

Причини ранньої шизоїдації у дітей різні: нелюбі, небажані діти, а також благополуччя без любові ("золота клітка"), гіперопіка тощо. Дитина не відчуває безпеки, не знаходячи для себе адекватного партнера, і тоді відкриває партнера в собі самому. Для шизоїда важливо хоч частково інтегруватись у спілкування з людьми, щоб не залишитися самотнім.